«Як когось його ненька втішає, так вас Я потішу…» Книга Ісаї 66:13
Мати – це для дитини дар від Бога. Одне з її найважливіших завдань у житті полягає в тому, щоб утішати дитину, навчати її та показувати, як жити. І найліпшим помічником для нас, матерів, у цьому процесі є сам Святий Дух. Адже це Його Господь Ісус Христос назвав Утішителем, Духом Правди, Порадником і Вчителем, який повчатиме нас і нагадуватиме нам усе, що сказав і показав Ісус Христос. Подібну роль у житті дитини має відігравати кожна матір, будучи для свого сина чи своєї доньки простягнутими руками Бога.
Одним з основних елементів процесу налагодження стосунків з нашими дітьми є правильне спілкування з ними та вміння порозумітися, головно за допомогою слів. Дуже важливо також уміти розв’язувати конфлікти. Однак понад усе дитина хоче чути з наших уст слова втіхи, мудрости та цінні поради, які для неї є благословенням і життям. Добре повчання дитини дуже важливе в очах Бога. Про це ми читаємо в багатьох місцях Святого Письма, особливо – у Приповістях Соломонових. Тут, зокрема, викладено й конкретні вказівки для дитини:
«Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї» (Прип. 1:8), «Стережи, сину мій, заповідь батька свого, і не відкидай науки матері своєї!» (Прип. 6:20).
МАМО, НАВЧИ МЕНЕ ЖИТИ
Святий Бог надає дуже великої ваги тому, чого матір навчає свою дитину. У Святому Письмі можемо натрапити на численні перестороги для дітей, які не хочуть слухати мудрих слів матері. Бог дуже серйозно ставиться до цього питання та постійно застерігає тих, хто свідомо відкидає науку матері. Водночас навчати дітей жити та мудро висловлювати свої думки – це й для нас, матерів, величезний виклик і високо піднята планка.
Нехай змістом того, що ми розповідаємо нашим дітям, завжди буде правда й ласка:
«Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує» (Еф. 4:29).
Наші діти, навіть уже подорослішавши, найчастіше будуть свідомо або несвідомо застосовувати нашу родинну модель спілкування та розв’язування проблем. Хочемо цього чи ні, але це дуже конкретна і певна закономірність, яка стосується не лише словесного спілкування, а й усього процесу комунікації.
Кожна з нас впливає на тих, хто входить до нашого оточення. Цей вплив може бути дуже різним. Не лише слова, що їх промовляють люди, мають силу й значення. Виявляється, що 93 відсотки нашого впливу припадає на комунікацію без слів. Дуже багато всього виражаємо, використовуючи мову тіла: вираз обличчя, зоровий контакт, тон голосу, поза, рухи й жести. Тон і висота голосу свідчать про наші навіть підсвідомі чи приховувані емоції. Тим, що і як повідомляємо, можемо інших благословити або знищити. А тому варто пам’ятати, що спілкування за допомогою слів – це лише 7 відсотків переданої співрозмовникові інформації, яка, однак, дуже важлива для процесу комунікації.
БОЖЕ, ПОСТАВ БІЛЯ УСТ МОЇХ СТОРОЖУ
Слова, які ми промовляємо, мають силу. Вони можуть бути благословенням або злом – Слово Боже називає це прокляттям. Трапляється, що ми багато років пам’ятаємо слова, які почули від важливих для нас осіб. Фраза «Ти ніколи не даси собі ради» з вуст матері або, ще гірше, батька здатна руйнувати будь-які зусилля й ініціятиви дитини навіть упродовж усього її життя.
Не існує ліпшого способу мотивувати дитину, ніж говорити їй слова заохочення:
– Ти досягнеш цього! Я вірю, ти зможеш! – така підтримка допоможе подолати найбільші труднощі. Мій знайомий уже цього навіть не пам’ятає, а я, хоча відтоді минуло чимало років, усе ще так само чую його гучні слова: «Знаю, що тобі вдасться», – які він сказав мені, коли я мав намір узятися за одну справу. Якби тоді він промовив щось, що викликало б у мене знеохочення, то в подальшому, коли виникали б важкі ситуації, його слова були б тільки підтвердженням моїх невдач.
А як часто ми, батьки, висловлюємо щось, що може прозвучати, як грізне передбачення майбутньої долі наших дітей та ствердження невідворотности їхнього призначення. Одну жінку алкоголь довів до повного занепаду й руїни. Коли вона робила спроби подолати залежність, у неї в голові постійно лунали слова її покійної матері, які та промовила в гніві й стані алкогольного одурманення: «Не думай, що тебе це мине, у цій родині всі закінчують як алкоголіки». Слова матері стали для неї справжнім прокляттям на все життя. Попри неймовірні зусилля, яких вона докладала, щоб позбутися залежности, все одно, як і її мати, покінчила життя самогубством, учиненим під впливом алкоголю.
Знаючи, що слова, які ми промовляємо, мають велику силу та що за кожне з них прозвітуємо перед Богом, намагаймося, як матері, бути дуже розважливими. Особливо тоді, коли розмовляємо про важливі справи в житті дітей, про їхні цінності чи рішення. Просімо, як Давид, у Бога: «Поклади, Господи, сторожу на уста мої, стережи двері губ моїх!» (Пс. 141:3).