Текст для проповіді: “І ангелові Сардійської Церкви напиши: Це каже Той, Хто має сім Божих Духів і сім зірок: Я знаю твої діла, що маєш ім’я, наче ти живий, але ти мертвий. Будь чуйний і зміцнюй інших, які мають померти, бо Я не знайшов твоїх діл досконалими перед Моїм Богом. Тож згадай те, що ти прийняв і почув, – і зберігай та покайся. А коли не будеш пильнувати, то Я прийду [до тебе], наче злодій, і не помітиш, у яку годину найду на тебе. Але маєш декілька імен у Сардах, які не заплямували свого одягу і ходитимуть зі Мною в білому, бо є того гідні. Переможець зодягнеться в білий одяг, і не зітру його імені з книги життя, і визнаю його ім’я перед Моїм Отцем та перед Його ангелами. Хто має вухо, нехай слухає, що Дух промовляє до Церков” (Об’явлення 3:1-6).
Брати та сестри, одяг має значення! На початку 2000-х років була поширеною мода на хіп-хоп культуру. Молоді люди, наслідуючи темношкірих виконавців, вдягали широкі джинси, бейсболки з прямим козирком, великого розміру куртки та кросівки. І я також піддався цій моді: ходив Сімферополем як типовий репер. Для мене це був спосіб самовираження та демонстрації своїх волелюбних цінностей суспільству.
Але також це був час розквіту неонацистської субкультури скінхедів. Бритоголові хлопці скупчувалися та висловлювали свою ненависть до всіх, хто їм не подобався: африканських та індійських студентів, кримських татар, представників інших субкультур. При цьому, особливо не любили реперів, вважаючи їх зрадниками “білої раси”. За будь-якої можливості, вони публічно принижували, били, а іноді навіть і вбивали тих, кого ненавиділи. Зазвичай, мені вдавалося уникати зіткнень з неонацистами, але одного разу мене побачили в широких джинсах та бейсболці, спробували наздогнати, і врятувало мене лише те, що це був день, і я швидко добіг до людного місця, де мене вже остереглися чіпати.
Тому одяг має значення. Це не просто вироби з тканини та шкіри, які ми одягаємо, щоб не змерзнути чи не обгоріти на сонці. Це соціальний код, послання, яке ми надсилаємо всім оточуючим. І перш ніж одягати якийсь предмет одягу, краще подумати про те, яку реакцію він збудить в суспільстві. Адже, можливо, за це доведеться відповідати.
Ісус звинувачує церкву в Сардах: “Я знаю твої діла, що маєш ім’я, наче ти живий, але ти мертвий”.
Віруючі в цьому місті називалися християнами, і зовні здавалися ними. Але очевидно, що внутрішній стан церкви не відповідав тому імені, яке вони носили. Місце життя зайняла смерть. Таке часто трапляється, коли громада, замість того, щоб виконувати своє доручення – йти і навчати всіх народів, бути живим свідченням Божої любові для оточуючих, зосереджується на своїх інтересах і не служить ближнім.
В ній може все виглядати, як у справжній християнській церкві: лунають молитви та хорали, служителі проповідують з кафедри правильні слова, але це буде лише зовнішня оболонка. У церкві не буде життя. Вона просто не виконує своєї функції. Як говорив Ісус: “Ви – сіль землі. Якщо сіль втратить силу, то як зробити її солоною? Нінащо вона вже не буде більше придатна, хіба щоб викинути геть, аби топтали її люди” (Матвія 5:13).
Проте, навіть для такої церкви є надія: “Але маєш декілька імен у Сардах, які не заплямували свого одягу і ходитимуть зі Мною в білому, бо є того гідні”. Незважаючи на загалом жалюгідне становище, у громаді залишалися люди, які пам’ятали про своє призначення і прагнули йому відповідати. Їхня гідність не в якихось особливих заслугах, а в тій вірності, яку вони зберігали, покликані до неї за Божою благодаттю.
Ісус закликає церкву в Сардах: “Будь чуйний і зміцнюй інших, які мають померти, бо Я не знайшов твоїх діл досконалими перед Моїм Богом. Тож згадай те, що ти прийняв і почув, – і зберігай та покайся”. Він закликає їх повернутися до того, з чого вони починали – до Євангелія, яке колись дало їм життя. Без нього їхнє існування схоже на сон, близький до смерті.
Церква, яка існує заради самої себе, схожа на поранену людину, чия кров забруднює її одяг і все навколо. І в такій ситуації важливо залишатися при свідомості, адже, впавши в забуття, можна з нього вже не вийти. Тому сон майже рівнозначний смерті.
“А коли не будеш пильнувати, то Я прийду [до тебе], наче злодій, і не помітиш, у яку годину найду на тебе”. Ісус застерігає церкву в Сардах від неготовності до Його раптового приходу. Він прийде, щоб запитати тих, хто, називаючись Його ім’ям, не прославляв його, а ганьбив, хто забув про свою місію та своє покликання.
Кризові моменти, такі як епідемія коронавірусу чи війна – це добрий індикатор стану церкви. Що відбувалося з нами протягом останніх років? Чи ми знаходили в собі сили бути свідками Христа в найскладніших обставинах, до яких не були готові? Де ми виявили слабкодухість, а де втратили можливість підтримати наших ближніх, щоб свідчити їм про доброту Бога посеред хаосу? Про що варто жалкувати і в чому варто розкаятися перед Богом? І кожному особисто, і загалом, як громаді?
“Переможець зодягнеться в білий одяг, і не зітру його імені з книги життя, і визнаю його ім’я перед Моїм Отцем та перед Його ангелами”.
Покаяння – це перемога, яка вимагає від нас чесності та зусиль волі. Новий білий одяг, замість забрудненого, вже готовий для нас. Ім’я нашої громади вже записано в книзі життя Божого Царства, і Ісус готовий визнати її Своєю перед Богом. Головне питання, яке ми ставимо собі – чи це нам потрібно? Зберігаючи чесність перед самими собою, усвідомлюючи власну слабкість, звернімося сьогодні: як громада, так і кожний особисто, до Господа в молитві покаяння.
Диякон Олександр Жакун, 16.11.2022