Текст для проповіді: “Навчіться притчі від смоківниці. Коли вже її гілки стають м’якими і випускають листя, то знаєте, що близько літо. Так і ви, коли побачите, що це збувається, то знайте, що близько, вже при дверях. Запевняю вас, що не мине рід цей, як усе це збудеться. Небо й земля проминуть, а Мої слова не проминуть. Про той же день або годину не знає ніхто: ні ангели на небі, ні Син, а тільки Отець. Стережіться, пильнуйте [і моліться], бо не знаєте, коли той час настане. Як той чоловік, який, відходячи, залишив свій дім, дав своїм рабам владу, кожному його діло, а сторожеві наказав пильнувати. Тому пильнуйте, бо не знаєте, коли господар повернеться: увечері, опівночі, чи як заспіває півень, чи вранці, щоб коли несподівано прийде, не знайшов вас сплячими. А що Я вам кажу, кажу всім: Пильнуйте!” (Марка 13:28-37)
На початку червня 2014 року я, моя дружина Наталія та син Богдан перебували в Луганську. З 6 квітня, коли проросійські бойовики під керівництвом російських спецслужб захопили зброю в будівлі СБУ, у місті панували хаос та безвладдя. Нам було зрозуміло, що рано чи пізно це може спричинити початок бойових дій, тому ми почали думати, що робити далі. Я написав пастору Олександру Гроссу, з яким ми всі ці роки підтримували добрі стосунки, і він дозволив нам якийсь час пожити в його будинку в Новоградківці.
2-го червня я міцно спав. До мене прибігає дружина, будить мене і каже, що чує звуки пострілів та вибухів. Це був день штурму бази загону прикордонників, що знаходилася приблизно за один кілометр від нашого будинку. Щойно на вокзалі відкрилися каси, я швидко приїхав туди і купив квитки на найближчий поїзд до Одеси. Так наша сім’я опинилася тут, як ми думали на 2-3 місяці, але, як виявилося – більше ніж на 8 років.
24-го лютого я відчув дежавю. Ми з дружиною спали, аж раптом, до нас прибіг син Богдан і сказав, що чує вибухи – це бомбардували Одеський аеропорт, розташований неподалік будинку, де ми живемо. Ми знову швидко зібрали все найнеобхідніше і попросилися тимчасово пожити в Олександра Гросса, після чого Наташа та Богдан вирушили до Німеччини, як ми думали, на 2-3 місяці, але минуло вже майже дев’ять… Та це добре, що в нас були друзі, а також брати і сестри у Христі в Нюрнберзі, які надали їм величезну допомогу, сприяли влаштуванню на місці та оформленню документів.
Війна – те, до чого ніколи не можна бути до кінця готовим. Можна бачити її ознаки, відчувати наближення, але ми не хочемо вірити, що це справді може статися. Занадто страшно планувати своє життя, враховуючи, що може початися війна, і доведеться кинути все, бігти від неї або зустрічати віч-на-віч. Проте, якби ми не думали про те, що робитимемо в разі війни, якби не підтримували добрі стосунки з багатьма людьми, які потім нам допомогли, то ситуація могла би бути набагато гіршою. Краще бути погано підготовленим до війни, аніж взагалі не готовим до неї.
Те саме можна сказати і про смерть. Смерть – це те, до чого ніхто не може бути добре підготовленим, але до чого все одно потрібно готуватися. У Середні віки набув поширення такий жанр як “Приготування до смерті” або “Мистецтво вмирання”. Він з’явився як реакція на епідемію чуми, що забрала життя мільйонів європейців. Мартін Лютер у 1519-му році написав свою версію “Приготування до смерті”
Серед його рекомендацій було:
1) Оскільки смерть є розставання з цим світом, необхідно, щоб людина розділила свої тимчасові блага, як має або як вона собі це уявляє, щоб серед його близьких після його смерті не було приводу для суперечок, розбрату чи іншої безглуздості. У цій тілесній чи зовнішній розлуці зі світом треба сказати останнє “прощавай” майну.
2) Духовне прощання. Це означає, що заради Бога прощають усім людям, які нас образили, і хочуть вибачення від тих людей, яких ми образили (яких, беззаперечно, безліч), щоб душа не перебувала в полоні будь-яких земних справ”
Та все ж таки, головний наголос Лютер робить на необхідності примирення з Богом. Бо наш ворог використовує страх смерті, щоб в останні години життя забрати в нас надію: “За життя, коли нам слід завжди мати перед поглядом образи смерті, гріха і пекла, злий дух заплющує нам на них очі. Зате при смерті, коли слід було б мати перед очима виключно образи життя, милості та блаженства – лише тоді він відкриває нам очі й змушує несвоєчасно боятися похмурих образів, щоб не дати побачити втіху”.
Поки ми молоді й живемо в безпеці, нам не хочеться думати про смерть, суд і відповідальність перед Богом, який дав нам життя і місію бути Його образом і подобою на цій землі, піклуватися про природу і про наших ближніх, ставитись з любов’ю до кожного Його Творіння. Бог попереджає нас про відповідальність, про те, що за всі наші справи ми звітуватимемо перед Ним. І з чим ми до Нього прийдемо?
У 13-му розділі Євангелія від Марка, який іноді називають “Малим Апокаліпсисом”, Ісус попереджає про руйнування Єрусалимського Храму і пов’язані з цим лиха. Він стверджує, що ця трагедія знаменує Божий Суд. Бог прийшов до Свого народу, але був відкинутий. Ті, хто мав розпізнати Свого Царя, зрештою, зреклися Його і видали на страту імперській владі.
Ісус наводить дуже життєву аналогію: пан дав своїм слугам завдання і пішов, очікуючи, що коли б він не повернувся, слуги були готові зустрічати його. Ми не знаємо, коли настане момент нашої зустрічі з Богом віч-на-віч – чи буде це момент нашої смерті, чи Ісус прийде у Своєї славі раніше. І Він закликає нас не спати, а молитися, щоб бути готовими до цієї зустрічі, адже вона, швидше за все, буде раптовою.
Мартін Лютер, говорячи про смерть, використовує образ материнської утроби: “Якщо кожен таким чином попрощається, повинен потім звернутися єдино до Бога. Подібно до того, як при народженні людина зі свого житла в материнській утробі через вузьку браму приходить на нашу землю – так само вона проходить крізь вузьку браму смерті і покидає цей світ”. Для віруючих у Христа смерть – це нове народження. Ми віримо у воскресіння з мертвих і в те, що прекрасні образи Нового Світу стануть реальністю. Але шлях до них лежить через суворі випробування.
Пологи теж часто наступають раптово. Хоча ми можемо приблизно визначити термін народження, практично неможливо визначити конкретний день. Тому вагітна на дев’ятому місяці має бути зібраною і постійно готовою до того, щоб їхати до пологового будинку.
Тож будемо пильнувати, спостерігаючи за тим, що відбувається, бачити свій стан і шукати ознаки того, що зустріч з Богом наближається. І будемо молитися та вчитися жити вірою в Ісуса Христа, крокуючи Його шляхом самовідданого життя. Щоб, коли настане момент нашої зустрічі з Богом, ми були до неї готові. Вона наближається, але “про той же день або годину не знає ніхто: ні ангели на небі, ні Син, а тільки Отець”.
Диякон Олександр Жакун, 20.11.2022
КІНЕЦЬ