Текст для проповіді: “[Христа] в Якому заховані всі скарби премудрості й пізнання. Кажу це, щоб ніхто вас не звів хитрими доказами. Бо хоч я і далеко від вас тілом, але духом я з вами; і радію, спостерігаючи за вашим порядком і твердістю вашої віри в Христа. Отже, як ви прийняли Господа Ісуса Христа, так і ходіть у Ньому; будьте вкорінені й збудовані в Ньому, зміцнюйтеся вірою, як ви навчилися, переповнюючись [у Ньому] подякою. Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією і пустим обманом людських переказів, згідно з принципами світу, а не за Христом. Адже в Ньому тілесно перебуває вся повнота Божества. І ви в Ньому маєте повноту. Він – Голова всякого начальства та влади” (Колосян 2:3-10).
“Віруєш, що Бог народився у віфлеємських яслах, але горе тобі, якщо Він не народиться в тобі”. Ці слова польського поета Адама Міцкевича багато християн у Польщі люблять повторювати під час святкування Різдва. Напевно, це пов’язано з тим, що частина християн зауважує той факт, що різдвяні свята стали частиною масової культури і втратили свій сенс. Про це пише також Теодор Сьюз Гейзел (Доктор Сьюз) у своїй книзі “Як Ґрінч украв Різдво”, виступаючи, як стверджують деякі критики, проти комерціалізації Різдва.
Але тут є один дуже важливий нюанс. Різдво стало найважливішим зимовим святом і найбільш очікуваним саме завдяки комерції. Різдвяні ярмарки, що відбуваються вже декілька століть поспіль. Різноманітні страви, на кшталт штолленів і глінтвейнів, про які ми не знали ще кілька десятків років тому, стали частиною нашої культури. Навіть традиція різдвяної ялинки, якій на наших землях ледве виповнилося 200 років, так тісно свого часу увійшла в культуру, що навіть атеїстична радянська влада була змушена адаптувати її до власної дійсності.
Комерція популяризує свято. Найновіші приклади – День Святого Валентина та Геловін, які дуже швидко увійшли до нашої культури. Але комерція не зберігає ідеї. Її мета – не зберегти ідею чи допомогти замислитися над нею, а продати її. Комерція часто змінює ідеї свят, спотворює історії та вільно трактує факти. Нелогічно очікувати від неї, що вона буде поглиблювати нашу християнську ідентичність чи вірно трактувати історичні факти. Це не її завдання.
Зберегти ідею Різдва для себе, своєї сім’ї чи громади – це завдання для християнина, який і далі відчуває потребу в живій вірі. Власне, про це пише апостол Павло у своєму посланні до Колосян. Він нагадує їм про те, що вони прийняли, і вчить їх, чого потрібно триматися далі.
Сучасна віра часто подібна до фаст-фуду, швидкого масового споживання їжі. Ми прагнемо швидких, але в той же час тривалих результатів. Ми хочемо, щоб одна молитва змінила все наше життя, і після неї стало, як у казці: вони жили довго і щасливо. Нам хочеться вірити, що одна чудова проповідь може змінити життя тисяч, і після неї натовпи стануть справжніми християнами до кінця свого життя. Хрещення в дорослому віці чи публічне сповідання віри під час конфірмації іноді створює ілюзію, що ми вже досягли максимального пункту своєї духовності. Можливо, таке переконання і є однією з причин “таємничих” зникнень багатьох християн з церков після хрещень і конфірмацій.
Апостол Павло нагадує Колосянам: “ви прийняли Господа Ісуса Христа” і закликає залишатися в цій вірі. Таким чином він показує, що віра не є чимось статичним і незмінним. Вона сповнена життя та енергії. Віра – це насамперед, відносини з Богом, засновані на довірі та любові. Але іноді ми також потребуємо нагадування про те, що віра мусить мати своє коріння й основу. Адже вона не є виключно нашим особистим переконанням чи знанням.
Ми однозначно потребуємо стабільного фундаменту, щоб будувати свою духовність. Доброю ілюстрацією цього є притча Ісуса Христа, що говорить про будівництво двох будинків на різній основі – піску та камені. Висновок з цієї притчі такий: тільки дім, збудований на камені, може встояти під час буревію чи повені. Що ж є нашим каменем? На чому будуємо ми? Звичайно, якщо ми регулярно відвідуємо церкву, то, можливо, ми знаємо правильну відповідь, бо співали такий хорал “Христос – основа Церкви” або “Могутня нам твердиня Бог”. Але погодьтеся, що є різниця між тим, щоб знати правильну відповідь, і тим, щоб жити згідно цього переконання.
Слова Павла також змушують нас замислитися про наше духовне коріння. Звідки ми черпаємо сили? Що підкріплює та зміцнює нас? Чи подібні ми до дерева, що посаджене над водними потоками, як про це пише автор першого Псалму?
Прийнявши Ісуса Христа своїм Господом, ми потребуємо основи та коріння. Потребуємо мудрості розмірковувати над тим, що бачимо та чуємо, аби не бути поневоленим чиєюсь маніпуляцією чи брехнею, але навпаки, залишатися вільними у Христі. Ми не можемо втекти від цього світу та його спокус. Ми не можемо створити собі ізольований духовний світ, де не буде місця для політики, війн та страждань. Будь-яка спроба зробити це в цьому світі буде тільки ілюзією і самооманою. Але ми можемо отримати підбадьорення, щоби мати сили для життя в цьому недосконалому світі. Христос може стати нашою основою не тільки на словах чи в піснях, але в нашому житті. Христос і Його Слово може стати тим корінням, що живить нас і не дає втратити надію.
Різдво – це не лише традиції, хоча й прекрасні та гідні того, щоб їх практикувати. Різдво – це не лише вільний святковий час із родинною, хоча це також є дуже важливим. Різдво – це, насамперед, можливість замислитися над тим, чи світло Христа перемогло темряву в нашому серці, і чи воно далі ще там світить.
Христос говорить до нас сьогодні: “Ви – світло для світу. Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах” (Матвія 5:14-16).
Єпископ Павло Шварц, 25.12.2022