Текст для проповіді: “Все має свій час, і кожна справа під небом має свою пору. Є час народитись і час помирати; час садити і час виривати посаджене; є час убивати і час лікувати; час руйнувати і час будувати; є час плакати і час сміятися; час сумувати і час танцювати; є час розкидати каміння і час збирати каміння; час обіймати і час ухилятись від обіймів; є час шукати і час губити; час зберігати і час розкидати; є час роздирати і час зашивати; час мовчати і час говорити; є час любити і час ненавидіти; час для війни і час для миру. Яка користь тому, хто працює, з усього того, над чим він трудиться? Я міркував про копітке заняття, яке Бог дав людям, аби вони про щось клопотались. Усе Він учинив свого часу чудово, і навіть прагнення вічності вклав у їхнє серце, однак людина не здатна зрозуміти діло, яке Бог звершив для неї від початку й до кінця. І я зрозумів, що для людей немає нічого кращого, як лише радіти і, поки вони живуть, робити добро. Це також є Божим даром, – що людина може їсти, пити і отримувати задоволення від своєї праці. Я зрозумів: усе, що робить Бог, – воно залишатиметься повіки. До нього нічого не можна додати, як і відняти від нього нічого не можна, і Бог так чинить, щоби шанували Його. Те що є, воно було давніше, як і те, що має статись, також відбулось ще давніше, адже Бог час від часу відновлює минуле” (Еклезіяста 3:1-15).
Що таке час та яка його природа? Ми, люди, що живемо в епоху технологій, звикли ставитися до часу як до речі об’єктивної й незмінної. Циферблат зі стрілками або комбінацію цифр у верхній частині екрану мобільного телефону ми вручну або автоматично синхронізуємо з найточнішим атомним годинником, який вимірює постійні процеси всередині елементарних часток.
Але навіть цей надточний вимір часу залежить від умов, в яких цей годинник працює і, за великим рахунком, навіть він не може визначити, що таке секунда або хвилина. Адже саме людина пов’язує своє відчуття часу з тим чи іншим явищем, чи то зміна дня та ночі, чи розпад атомного ядра. Численні дослідження сприйняття часу показують, що людина, яка перебуває в ізоляції, наприклад, у печері, сприймає час зовсім по-іншому. Тривалий період перебування без контакту з сонячним світлом призводить до того, що для випробуваних людей час розтягується: в окремих випадках доба в ізоляції в їх сприйнятті триває до 48 “реальних” годин.
Це говорить нам про те, що час є відносним поняттям. Найпростіше висловити цю концепцію можна словами, що приписують Альберту Ейнштейну: “Якщо ви сидите поряд із чарівною дівчиною, то вам навіть година здається хвилиною. Якщо ж вас посадити на гарячу плиту на одну хвилину, то й одна хвилина здаватиметься вам цілою годиною”.
І кожному з нас знайоме це відчуття, коли в щасливі миті час пролітає непомітно, а період страждань, начебто, триває нескінченно. Так улаштований наш мозок, який формує таке сприйняття. Згадайте свої відчуття під час бомбардувань, коли безпілотник або ракети пролітають недалеко від вас, і необхідно бігти в коридор або в укриття. І як нескінченно довго може тривати очікування повідомлення “Відбій повітряної тривоги”.
Уривок з книги Еклезіяста містить перелік кількох процесів, для яких у житті кожної людини є свій час. Кожна з цих дій відчувається по-різному: приємні та легкі минають непомітно, а коли настане час зібрати плоди або прийняти складні рішення, час уповільнюється. Але в житті кожного трапляється й одне, й друге. Так ми влаштовані.
Людина створена парадоксальним чином: “Він учинив свого часу чудово, і навіть прагнення вічності вклав у їхнє серце”. Ми – смертні істоти, які усвідомлюють обмеженість свого життя. Та все ж таки, всередині людини є відчуття вічності й спрага до неї. Ця напруга між обмеженістю і вічністю визначає наше тяжіння до чогось сталого, чогось набагато більшого, наше бажання вирватися за межі повсякденності. “Однак людина не здатна зрозуміти діло, яке Бог звершив для неї від початку й до кінця”.
І щоб вирішити цей парадокс людської природи, Слово стало тілом. Сам Бог втілився в Людині і повністю прожив наше життя, сповнене щасливих та сумних моментів, радісних зустрічей та сумних розлучень, тісного спілкування з друзями та тяжких втрат, періоду популярності та моментів самотності, натхнення та обурення. Кожен з цих моментів Він прожив особливим чином, але останні дні земного життя Христа, сповнені очікувань смерті та подальших страждань, мабуть, для Нього тяглися нескінченно довго… І ми не можемо навіть наблизитися до усвідомлення того, що Він міг відчувати, поринаючи в смерть і повертаючись до життя третього дня. Проте, колись ми все це відчуємо на собі, адже воскресіння з мертвих – надія для кожного віруючого в Ісуса Христа. Справді: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не приходило, – те приготував Бог тим, які люблять Його!” (1-е Коринтян 2:9)
Але поки що ми живемо в тих реаліях, які нас оточують. Цієї ночі, коли годинник відміряє опівночі, ми почнемо жити вже в 2024 році від Різдва Христового. І це також досить відносно, оскільки ми не знаємо точної дати народження Спасителя. Новий рік принесе в наше життя нову радість та нові страждання. Новий етап війни в Україні, продовження війни в Палестині, можливі конфлікти в інших частинах світу, доленосні вибори президента США, економічна нестабільність та непередбачувані зміни клімату – все це нам доведеться пережити. І здається, що це надто важкий тягар…
19 грудня 1944 року, перебуваючи в ув’язненні в концентраційному таборі, німецький теолог Дитріх Бонхьоффер написав своїй коханій, Марії фон Ведемайєр, а також своїй родині вірша “Огорнений добрими силами” (Von guten Mächten) в якості новорічного вітання.
Згодом його поклали на музику, і він став не лише відомим християнським гімном, а й популярною в Німеччині новорічною піснею. Особливо відома – остання строфа, що стала рефреном, що в буквальному перекладі звучить так: “Чудово захищені добрими силами, ми з упевненістю чекаємо того, що може статися. Бог з нами ввечері і вранці, і, звичайно, в кожному новому дні”.
Це не ті слова, які очікуєш почути від в’язня нацистського концтабору, на тлі найкривавішої війни в історії людства, яка вже йшла на території Німеччини. У листі, що супроводжував вірш, Бонхьоффер писав нареченій, пояснюючи, що він мав на увазі під цими “добрими силами”: “Ти, мої батьки, всі ви, всі друзі та учні на фронті, ви завжди зовсім поруч зі мною. Ваші молитви і добрі думки, біблійні цитати, розмови, музичні твори, книжки, які давно пройшли, знаходять життя і реальність як ніколи раніше. Це велике, незриме царство, в якому живеш і в правдивості якого не можеш сумніватися”.
Це дуже співзвучно з тим, що писав Еклезіяст: “І я зрозумів, що для людей немає нічого кращого, як лише радіти і, поки вони живуть, робити добро. Це також є Божим даром, – що людина може їсти, пити і отримувати задоволення від своєї праці”. Маленькі радощі, з яких складається наше життя, і якими ми можемо наповнити життя нашого ближнього – це Боже провидіння, яке дає нам втіху та підтримку навіть у найтемніші часи.
Ми з вами – маленькі люди, члени маленької церкви. Об’єктивно, ми практично не можемо помітно вплинути на глобальні процеси, що відбуваються навколо нас. Але й кожен із нас окремо і ми, як громада, можемо стати частиною тих “добрих сил”, які втішать і підтримають нашого ближнього. Ми можемо в наступному, 2024-му році, розділити один з одним наші маленькі радощі, такі як смачна їжа чи напої, молитва чи добре слово, прекрасна музика чи цікава книга, і отримати від цього радість. Можливо, тим самим зміниться і наше сприйняття часу.
І нехай нас надихає та надія, яку ми маємо в Ісусі Христі. Надія на те, що в новому світі та новому тілі, час для нас уже не буде важким тягарем, і ми, нарешті, на повну силу відчуємо ту вічність в єдності з Богом, бажання якої в нас закладене.
Диякон Олександр Жакун, 31.12.2023