Текст для проповіді: “Тож не бійтеся їх, бо немає нічого прихованого, що не відкриється, і нічого таємного, що не стане відомим. Те, що кажу вам у темряві, кажіть при світлі; і те, що на вухо почуєте, проповідуйте на дахах. Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж убити не можуть; бійтеся більше того, хто може і душу, і тіло погубити в геєні. Хіба два горобці не продаються за асарія? Проте жодний з них не впаде на землю без волі вашого Отця. А у вас усе волосся на голові пораховане. Не бійтеся, бо ви кращі за багатьох горобців. Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я його перед Моїм Отцем, Який на небесах, а хто відречеться від Мене перед людьми, відречуся його і Я перед Отцем Моїм, Який на небесах” (Матвія 10:26-33).
25 червня 1530 року князі Священної Римської імперії, які підтримали Мартіна Лютера та його реформу Церкви представили перед імператором Карлом V, який залишався ревним прихильником Папи Римського 28 статей, у яких докладно пояснили, у що вони вірять. Цей документ було складено найближчим соратником Лютера Філіпом Меланхтоном. На відміну від свого різкого та запального старшого товариша, Меланхтон відрізнявся делікатністю та талантом оминати гострі кути. Більше того, він, як і багато хто, прагнув подолання розколу і наївно сподівався переконати імператора та представників Папи ухвалити реформу. Тому статті було складено максимально дипломатично. Прочитавши слова Меланхтона, Лютер захоплено сказав: “Я не вмію ходити так м’яко і тихо”.
Ці статті були представлені на рейхстазі, зборах імперських князів та станів, у місті Аугсбург у сучасній Баварії. Це стародавнє місто, засноване ще за римських часів, резиденція католицького єпископа. Саме в палаці єпископа було зачитано віросповідання, яке отримало назву Аугсбурзького. Минулого року я був у цьому місті. У мене там є знайомий пастор, який показав мені місце, де жив під час рейхстагу Лютер, і палац католицького єпископа, на будівлі якого висить досить скромна пам’ятна табличка, яка явно не відповідає масштабу події. Це не дивно, адже для римської церкви це був момент розколу, який вона дуже болісно переживає й до сьогодні.
Зазвичай, я не роблю великого акценту на історії Реформації, діяльності Лютера та його соратників. Я переконаний, що важливіше говорити про Ісуса Христа та Євангеліє, які не відокремлюють нас від інших християн, а навпаки, об’єднують, незважаючи на всі відмінності. Але сьогодні, на честь свята Аугсбурзького віросповідання, я хотів би звернути увагу на ключову подію в історії християнської Церкви. Філіп Меланхтон прагнув, на підставі своїх статей, знайти єдність із прихильниками Римського Папи, але натомість, написав документ, який заклав підвалини окремої Лютеранської церкви.
В популярному фільмі “Лютер”, є яскравий епізод, коли князі, що підтримували Лютера, під час рейхстагу відкрито виступили проти наказу імператора взяти участь у римській месі і, тим самим, висловити лояльність Папі. Замість цього вони стали на коліна і опустили голову перед правителем, таким чином символічно підставивши шию для страти. Карл не наважився наказати схопити їх та піти на відкритий конфлікт, що дозволило Меланхтону зачитати віросповідання.
За великим рахунком, цей епізод вимагає окремого фільму, тому режисер явно нагнітав напругу. Звичайно, Карл був могутнім правителем, який правив майже половиною Європи. Але його влада, як імператора Священної Римської імперії – держави, до якої входили переважно німецькі землі, спиралася на підтримку князів, які його обрали на цю посаду. Тому піти проти них було не так просто, тим паче, що державі загрожували турки-османи, які ще рік тому стояли під Віднем. І розв’язувати з могутніми князями криваву громадянську війну було б самогубством.
Хоча в результаті через п’ятнадцять років така війна, все ж, відбулася – Карл V вирішив силою змусити протестантів зректися віри і підкоритися Римській церкві, хоча і з деякими послабленнями. Але вирішальної перемоги йому досягти не вдалося.
Ще через 10 років, знову ж таки, в Аугсбурзі був підписаний мирний договір, який закріпив принцип “чия влада, того і віра”. З того часу в Німеччині з’явилися суто протестантські землі та міста і суто католицькі. Через 25 років після представлення Аугсбурзького віросповідання західна церква остаточно розкололася.
Щоб не перетворювати цю проповідь на лекцію з історії, я хотів би звернути вашу увагу на сьогоднішній Євангельський текст.
Ісус каже учням: “Тож не бійтеся їх, бо немає нічого прихованого, що не відкриється, і нічого таємного, що не стане відомим. Те, що кажу вам у темряві, кажіть при світлі; і те, що на вухо почуєте, проповідуйте на дахах”. І ці слова також звернені до нас. Церква – це не закрита секта, де лише вузьке коло посвячених знає своє вчення. Ми нічого не приховуємо, і, навіть більше того, прагнемо, щоб про нашу віру дізналися. Кожен, хто хоче дізнатися, у що вірять лютерани, може взяти Аугсбурзьке віросповідання і прочитати про це.
“Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж убити не можуть; бійтеся більше того, хто може і душу, і тіло погубити в геєні. Хіба два горобці не продаються за асарія? Проте жодний з них не впаде на землю без волі вашого Отця. А у вас усе волосся на голові пораховане. Не бійтеся, бо ви кращі за багатьох горобців”. Визнання віри робить нас уразливими. Поки ми тихо віримо “в душі”, підлаштовуючись під своє оточення, є шанс уникнути проблем. Дізнавшись, у що саме ми віримо, з нами можуть сперечатися, нас можуть висміювати, на нас можуть тиснути, щоб ми зреклися своїх поглядів. Тому потрібна сміливість для того, щоб заявити про те, у що саме ми віримо. Ця заява може дорого нам обійтися.
Віра може кимсь не прийматися, може не подобатися, і з нею можуть навіть боротися ті, хто прагне нав’язати свій світогляд і тим самим підкорити своїй владі. Лютеранська Церква протягом століть часто сильно страждала там, де була меншістю, і там, де не було свободи віросповідання. Особливим викликом стали тоталітарні режими XX століття. Нацисти прагнули підкорити церкву своїй ідеології, видавлюючи з неї тих, хто був вірним Євангелію. Радянська влада фактично знищила лютеранство на території України, депортувавши більшу частину членів Церкви і репресувавши служителів, щоб зберегти тотальний контроль над суспільством. Останнього довоєнного пастора Одеської громади Святого Павла, Карла Фогеля, було розстріляно сталіністами в 1937 році.
Ми з вами живемо в країні, де є свобода віросповідання, та де нас захищає закон. Але це не означає, що ми можемо розслабитись. Війна руйнує не лише будівлі та інфраструктуру, війна руйнує душу. На тлі всіх поневірянь і травм, страху та погроз можуть виникнути різні радикальні рухи, як правого, так і лівого штибу, для яких наша Церква, яка має чітке сповідання віри та яскраву ідентичність, може здатися загрозою. І ці рухи цілком можуть нав’язати суспільству свої погляди та цінності, що може обернутися тиском та навіть насильством проти нас. Ісус закликає нас не боятися. Бог знає нас, ми Його, і ніхто не може викрасти нас з Божої руки і позбавити нас Його любові.
“Кожного, хто визнає Мене перед людьми, визнаю і Я його перед Моїм Отцем, Який на небесах, а хто відречеться від Мене перед людьми, відречуся його і Я перед Отцем Моїм, Який на небесах”. Це серйозні слова. Вони повертають нас до того, що віра – це не просто знання. Віра означає також необхідність бути вірним. Ісус Христос був вірний Батькові й нам до кінця.
Про це говорить четвертий артикул Аугсбурзького віросповідання: “Також серед нас навчається, що люди не можуть заслужити прощення гріхів та виправдання перед Богом своїми власними заслугами, ділами чи обітницями, але що ми одержуємо прощення гріхів, і стаємо праведними перед Богом з благодаті, заради Христа, через віру, коли віримо, що Христос страждав за нас, і що заради Нього наші гріхи прощено, і нам дано праведність і вічне життя. Тому що Бог вважатиме та зараховуватиме цю віру за праведність”.
Протягом життя наша віра неминуче піддаватиметься випробуванням як цілком посильним, так і серйозним, які вимагатимуть від нас чимось пожертвувати, щоб залишитися вірними. Можливо, в якісь моменти ми навіть відвертатимемося від Бога і можемо засоромитись нашої віри. Але вірність Бога набагато вища за нашу. Господь Ісус Своєю смертю на Хресті це довів. Якщо ми довіряємо тим словам, які записані в Євангелії та нашому віросповіданні, то Його вірність стає нашою вірністю, Його праведність – нашою праведністю. Нехай збереже нас Бог у цій вірі.
Диякон Олександр Жакун, 25.06.2023