Текст для проповіді: “Бог – наш Захист і Сила, надійна Допомога в стражданнях. Тому ми не злякаємось, хоча б затряслась земля і гори рухнули в серце морів. Від Його величі ревуть і бушують води, здригаються гори. Відгалуження Його ріки веселять Боже місто, святу оселю Всевишнього. Бог посеред нього, воно не зрушиться. На світанку Бог йому допоможе. Збунтувалися народи, захиталися царства. Він подав Свій голос – і розтопилася земля. З нами ГОСПОДЬ сил, Бог Якова, наш Захист! Ідіть і подивіться на діла ГОСПОДНІ, – які дивовижні речі здійснив Він на землі! Він припиняє війни в усіх краях землі, ламає луки, трощить списи і палить вогнем колісниці. Вгамуйтеся і пізнайте, що Я – Бог! Я буду звеличений між народами, буду прославлений на землі. З нами ГОСПОДЬ сил, Бог Якова – наш Захист!” (Псалом 46:1-12)
Дорогі брати та сестри!
Перед самим початком богослужіння ми з вами чули гасло Свята Реформації: “Адже ніхто не може покласти іншої основи, крім уже покладеної, а нею є Ісус Христос”. Гадаю, цей вірш може бути ключовим для розуміння тексту з книги Псалмів. Усі, хто коли-небудь будував, знають, наскільки важливим є підмурок або фундамент. Те, що не має фундаменту, довго використовуватися не може – нам це чудово відомо. Натомість те, що має добрий та міцний підмурок, має шанс послужити людям на довгий час.
У словацькому містечкові Кежмарок, у районі Високих Татр, є будівля лютеранської церкви. Точніше, їх навіть дві. Одну церкву віруючі називають “артикулярною”, а другу – “новою”. Відверто кажучи, обидві – доволі старі. Але тут є дещо дуже цікаве.
Артикулярна церква була збудована в 1717 році за межами міської фортеці, тобто поза містом, з деревини та… без підмурка. Тобто, зовсім без фундаменту. Саме такий дозвіл давав “артикул” або припис того часу місцевій громаді лютеран. Задум тих, хто давав подібний припис, був простий: лютерани довго не зможуть користуватися цією будівлею, і за пару десятиліть її розберуть.
Так само гадали й у самій громаді, коли пізніше, за першої ж можливості, збудували поряд велику кам’яну церкву, з пристойним фундаментом. Для всіх було очевидним те, що дерев’яна церква не повинна була встояти. Тільки диво та охоронні заходи декількох століть усе ще підтримують цю перекошену, але прекрасну будівлю, що стала нагадуванням про релігійну боротьбу та протидію Церкві того часу.
Логіка тих часів є зрозумілою і для нас. Українські хати без фундаментів вже навіть важко відшукати, щоб подивитися на них. Вони зберігаються у відкритих музеях, де є всі можливості їх зберегти. Але людям вони вже практично не служать. Те, що не має фундаменту, являє собою швидше музейну цінність, аніж практичну.
Чи можна так сказати про християнську Церкву? Напевне, так. Можна цілком бути організацією без Христа в центрі, без живої віри та пізнання Бога, без настанови та служіння оточуючим. Такі музейні експонати більшість з нас зустрічали у своєму житті. Але слід самому бути віруючим та практикуючим християнином, щоб відрізнити музей від живої церкви.
Вчення Реформації нам прямо вказує на те, що або хто – є фундаментом Церкви. Ним є сам Господь Ісус Христос. Цей фундамент покладений не людьми, але Богом. Завдяки Його бажанню спасти кожного, через Його прагнення, щоб Його почули та прийняли, через Його жертву, принесену в Ісусі Христі заради прощення наших гріхів та наслідування життя вічного.
Фундамент покладений раз і назавжди. Ісус – це фундамент та Посередник, через якого історія спасіння реалізується.
І задля того, аби в людини не виникало бажання очолити процес спасіння, Христос названий також Головою Церкви, в якій усі інші є членами, важливими часточками Церкви як Тіла Христового. Усі, абсолютно усі віруючі, є частиною цього організму, причому, незалежно від земних відмінностей між ними. Для Бога це не є суттєвим. Ніхто, крім Нього, жодного іншого фундаменту не може покласти.
Тобто, фундаментом (основою) та Головою нашої Церкви є сам Господь Ісус Христос. Він – Центр нашого життя та ініціатор нашого служіння. І Він впливає на все те, що наповнює наше життя. Ці твердження видаються нам очевидними, але Церква в усі часи мала таку властивість – перетворюватися на музей, на гурток за інтересами або потужну геополітичну організацію. Могла бути ким-завгодно, але тільки не Церквою Божою. І це хибний шлях. Текст проповіді з Псалма говорить нам про фундамент та притулок у Господі нашому, оскільки ніщо інше не є вічним і надійним.
“Бог – наш Захист і Сила, надійна Допомога в стражданнях. Тому ми не злякаємось, хоча б затряслась земля і гори рухнули в серце морів”. Жодні стихії, ніщо жахливе, як ось наприклад, війна – не здатне позбавити нас Господа. Бог та Його Церква залишаються фундаментом та пристановищем нашого життя. З Ним ми проходимо через труднощі та випробування зовсім інакше, ніж наодинці із собою. Ми не полишені, не забуті, про нас моляться та пам’ятають, нам простягають руку для допомоги та надають безпечне місце.
В Румунії, у Трансильванії, де так само жило багато лютеран, можна побачити один чудовий приклад середньовічної архітектури. Деякі віруючі з Одеської церкви могли його бачити на власні очі. Це, власне, церква, з невеличким подвір’ям, яке оточене величезним муром. Фортеця, в стінах якої, в декілька поверхів, розташовані “квартири” для проживання. У випадку ворожих наступів, населення одразу швидко переміщалося до церковного подвір’я, і кожен зі своєю родиною поселявся в таку “квартиру”. Ось вам чудовий образ Церкви як притулку, захищеної фортеці, де люди могли знайти місце для захисту.
У наш час таку важливу роль грають гарні підвали. Так, у Зміївці, про яку я усіх вас закликаю молитися, під пасторським будинком є великий підвал. Під час найскладніших ситуацій, саме це місце було переповнене дітьми. Сюди прямувало багато людей, щоб пересидіти бомбардування та ракетні обстріли. Церква – як притулок, як місце спасіння. І не тільки фізично, адже навіть гарна церква-фортеця або чудовий підвал не завжди можуть зберегти життя. Зробити це може тільки жива віра в Ісуса Христа. Тому віра – гарантія того, що наше життя може мати продовження у небесах.
“З нами ГОСПОДЬ сил, Бог Якова – наш Захист!” – ці слова двічі повторюються в Псалмі. В ньому йдеться про важкі події, про війни та спустошення на землі, про трагедію, що прийшла в життя людини. Про все це ми тепер знаємо не з чуток, але переживаємо це на власному досвіді. І знаємо, як важко буває читати новини або говорити з людьми, що страждають, як страшно буває, коли над нами літають ракети або низько кружляє військова авіація. Тут кожен з нас міг би розказати чимало історій та поділитися своїм болем. Це гіркий та тяжкий час. Однак не є випадковим, що двічі псалмоспівець повторює: “З нами ГОСПОДЬ сил, Бог Якова – наш Захист!” Саме ось тут, у цих словах повинні бути наші думки, тут може бути сконцентрована наша надія. Бог увесь цей час не полишає нас, і ми можемо розраховувати на Його допомогу.
Які б важкі часи не переживала людина, особисто або разом з іншими – поряд завжди є Господь Бог. І це не просто правильні або “духовні” слова. Це реальна присутність Бога та Його участь у нашому житті. Усвідомити це ми можемо тільки особисто, коли це відбудеться саме з нами, а не з іншою людиною. Не з чужих розповідей, але особистого досвіду. Тому в Псалмі є логічний заклик: “Вгамуйтеся і пізнайте, що Я – Бог!” Зупиніться та пізнайте.
Гадаю, приблизно такими словами Мартін Лютер закликав Церкву 31 жовтня 1517 року до дискусії. Зупиніться та подивіться. Подивіться на своє життя та свою церкву, чи не перетворилася вона в щось, що не має фундаменту, не має підвалин, не має притулку. І пізнайте, що все це є тільки в Господі. Реформація не була закликом до виходу з Церкви або “відділенню святих від музею”, але вона була й лишається закликом дивитися на свою віру, вчення та практику своєї церкви, з метою її оздоровлення. Бути бадьорими у вірі – очевидний заклик до кожного. Так ми не допустимо охолодження власних стосунків з Богом та не дозволимо Церкві стати організацією без Бога.
Жовтень – чудовий місяць церковного року. Починається він зі свята, яке полюбляє багато-хто з нас – Дня подяки за врожай. Ми дякуємо Богові за дари для нашого життя, за врожай, за працю, за стосунки. А завершиться жовтень подякою за Реформацію. За повернення до основ: до Христа, Писання, віри та благодаті. Усе це – перлини, скарби, до яких ми повернулися завдяки Реформації. І це не тимчасові, не сезонні речі, але дари життя вічного. І тому сьогодні ми можемо також бути сповнені радості та вдячності.
Пастор Олександр Гросс, 31.10.2022