Текст для проповіді: “Тож пішов Аврам з Єгипту до Неґева, – він сам, його дружина з усім, що було в нього; разом з ним пішов і Лот. Аврам був дуже багатий на худобу, на срібло та золото. З Неґева Аврам помандрував аж до Бетеля – на те саме місце, де раніше стояв його намет, між Бетелем і Гаєм, і де тоді спорудив він жертовник. На цьому місці Аврам знову прикликав Ім’я ГОСПОДА. Прибув сюди і Лот, що мандрував з Аврамом, зі своїми вівцями, волами і наметами. Та земля їх не вміщала, оскільки їхнє майно було дуже велике, тому не могли жити разом. І сталася сварка між пастухами худоби Аврама і пастухами Лота. А жили тоді на цій землі ханаанці та періззейці. Тож Аврам сказав Лотові: Хай не буде незгоди між мною і тобою, між моїми пастухами й твоїми пастухами, адже ми близькі родичі. Хіба ж не вся земля перед тобою? Відокремся від мене. Якщо ти підеш ліворуч, то я піду праворуч; якщо ти вирушиш праворуч, то я подамся ліворуч. Лот, підвівши свої очі, побачив усю Йорданську околицю. Перед тим як знищив Бог Содом та Гоморру, уся вона зрошувалась водою, як ГОСПОДНІЙ сад, як єгипетська земля, особливо та околиця, що знаходилась неподалік Цоара! Тож обрав собі Лот усю Йорданську околицю. І помандрував Лот на схід; таким чином вони розлучилися. Аврам оселився в землі ханаанській, а Лот – серед міст рівнини, розкинувши намети біля Содома. Люди, які жили в Содомі, були дуже лихі та грішні перед ГОСПОДОМ. Після того як Лот відділився від Аврама, ГОСПОДЬ сказав: Підведи свої очі й подивися з того місця, де ти перебуваєш, на північ і південь, на схід і захід. Всю цю землю, яку ти бачиш, Я навіки даю тобі й твоїм нащадкам. Учиню твоє потомство, як пісок землі. Якщо хтось зможе порахувати піщинки землі, то й твоє потомство буде пораховане. Тож устань, пройдися по землі в довжину і в ширину, бо Я даю її тобі. Згорнувши намети, Аврам вирушив і оселився у діброві Мамре, що в Хевроні, й збудував там жертовник ГОСПОДЕВІ” (Буття 13:1-18).
В Слові Божому, яке ми читаємо сьогодні, Аврам знову вирушає в дорогу. Ця дорога розпочинається ще в Єгипті, де він зі всією своєю родиною зазнає депортації. Фараон проганяє Аврама через його брехню. Задля власної безпеки та комфорту він збрехав про свою дружину, називаючи її своєю сестрою, і таким чином поставив фараона в неприємну ситуацію. Зрештою, він таки покидає країну, в якій знайшов притулок, у супроводі єгипетських воїнів, і знову опиняється в Ханаані, у землі, яку Господь йому обіцяв дарувати.
Історія Аврама не є звичайним описом мандрів якогось шейху з Близького Сходу. Це історія про подорож віри. В цій подорожі, яка фактично триває все життя, Аврам зі своєю родиною проходять через різноманітні випробування. Власне, дивлячись на оповідання про Аврама як на історію віри, ми можемо також багато чого навчитися про себе і Бога.
Аврам, у попередньому розділі, який розповідає про його перебування в Єгипті, однозначно не виглядає, як герой. В часі кризи він не звертається до Бога, а знаходить самостійне рішення – еміграція в більш забезпечений у продовольчому плані Єгипет. В цій стародавній імперії кочовий шейх не відчуває себе в безпеці, тому швидко вигадує напівправду, нібито Сара його сестра.
Чи ця історія не розчаровує нас у біблійному герої та самому Святому Писанні? Можливо так, якщо ми очікували, що Боже Слово буде писати про ідеальних людей і приховувати “неприємні” деталі. Але Писання цього не робить. Воно іноді до болю правдиве. Настільки, що іноді нам важко його читати, бо воно перегукується з нашою власного життєвою історією.
Чи не вчиняємо ми подібно до Аврама, обираючи якісь “раціональні” аргументи, які насправді виражають наші внутрішні побажання, замість довіри Богові? Чи в страхові за власне життя, здоров’я, комфорт ми не вчиняємо чогось такого, про що соромно замовчуємо потім протягом років чи вигадуємо різноманітні виправдання чи навіть звинувачення?
Біблійна історія для нас іноді значно ближча, ніж ми здатні це визнати. Але варто зазначити, що Писання не тільки дає приклад того, як робити не слід, але й подає приклад добрих вчинків та відкриває перед нами завісу Божої таємничості.
В попередньому розділі ми бачимо Господа, Який не покинув Аврама в Єгипті, не дивлячись на брак його довіри до Себе, чи вчинок по відношенню до Сари і фараона. Більше того, Він явив себе, як Той, хто захищає слабких, втрутившись у цю історію та врятувавши честь Сари.
В тексті для проповіді ми читаємо про Аврама і Лота, які повертаються з Єгипту з багатством і величезними стадами. Бог і в цьому проявив Свою вірність, оберігаючи їх та благословляючи добробутом. Божа вірність у чомусь подібна до Його благодаті. Її не можливо заслужити. Вірність є частиною Його Особи, а благодать – виявом Його любові. На щастя, Бог залишається вірним Своїм обітницям і в нашому житті. Якщо ми розраховуємо в справі спасіння на нашу власну праведність, ми приречені на поразку. Тільки завдяки Його благодаті, яка походить з Божої любові, ми спасаємося. Тільки Його присутність у нашому житті дає нам сили далі йти нашою дорогою віри.
Великий капітал, з яким повертаються два лідера – Аврам і Лот, стає підставою для конфлікту. Їх отари настільки великі, що місцевість не в змозі прокормити всіх тварин, і це призводить до постійних суперечок між пастухами. Історія про те, що майно може бути джерелом конфлікту, не є чимось новим чи незвичним для нас. Це зустрічається і в нашому житті. Саме тому поведінка Аврама викликає подив і повагу. Він не прагне отримати для себе максимальний зиск за правом першості. Він з любов’ю пропонує Лоту обрати першому. В такий спосіб Аврам показує, що їх стосунки для нього є цінними, але в цьому теж є вияв довіри до Бога. Він не хвилюється, що Лот забере найбільш родючі пасовиська, залишивши його без нічого. Цього разу він довіряє. Звісно, цей приклад неможливо зробити універсальним рішенням у наших майнових спорах, але він чітко вказує на дві речі, які також можуть бути важливими для нас: важливість відносин і довіру до Господа.
Лот обирає для своїх стад чудову землю, яка добре зрошувалася водою, як Господній сад. Ця земля мала привабливий вигляд з точки зору пастухів. Це було досить розумно і логічно, але все ж таки, Лот помиляється у своєму виборі. Він не бачить того, що бачить Бог – людей та їхнє зло. Його вибір ще матиме трагічні наслідки в майбутньому, але поки що йому це видається найкращим рішенням. Вибір, який робить Лот, подібний до того вибору, що його робимо ми. Ми неодноразово обираємо щось, керуючись зовнішнім виглядом предмета нашого вибору, обкладинки чи етикетки, і тільки дізнавшись, що всередині, ми розуміємо, яку помилку зробили. “Не все те, що блищить, є золотом” – це прислів’я яскраво ілюструє наш власний життєвий досвід, який сповнений розчарувань і втрат.
Що відрізняло Аврама від Лота в цій історії? Аврам був тим, хто слідував за Господом. Він був тим, з ким Господь уклав Завіт, а після розділення з Лотом, ще раз засвідчив Свою обітницю. Лот був поряд з Аврамом. Він був тим, хто через дядька отримав Боже благословення. Але на дорозі віри бути поряд недостатньо. Можна мати віруючих батьків чи рідних, бути частим гостем у церкві чи навіть учасником євангелізацій, але цього недостатньо. Віра має стати частиною саме нашого життя, а не тільки життя наших ближніх. Нам потрібно мати власну дорогу віри і власну історію стосунків з Богом. Ми потребуємо особистої віри. Тільки тоді вона є тим даром, що змінює нас та спонукає слідувати за Христом, і завдяки чому ми приймаємо Божу благодать і спасіння.
В якому місці перебуваєш ти? Чи ти вже вирушив у подорож віри? Чи, можливо, вчишся довіряти Богові в складних обставинах? Чи шукаєш Його мудрості у вирішенні конфліктів?
Те, з чим ми вийдемо з церкви після богослужіння, залежить від нас. Від того, наскільки ми відкриємося дії Святого Духа, і від того, наскільки ми готові до власної подорожі віри. Нехай же Господь через Свій дар віри трансформує нас та підтримає на нашій життєвій дорозі!
Єпископ Павло Шварц, 29.10.2023