Текст для проповіді: “Коли живемо духом, то духом і ходімо. Не ставаймо марнославними, не дратуймо одне одного, не заздрім одне одному! Брати, якщо і впаде людина в якийсь переступ, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності, кожний пильнуючи за собою, щоб і самому не потрапити в спокусу. Носіть тягарі один одного і таким чином виконаєте Закон Христа. Бо коли хто думає, що він є кимось, будучи нічим, то сам себе обманює. Нехай кожний випробовує своє діло, і тоді матиме похвалу тільки в собі, а не перед іншими. Бо кожний нестиме власний тягар. Той, хто навчається слова, нехай ділиться всім добром із тим, хто його навчає. Не обманюйтеся, – Бог осміяний бути не може. Бо що лише людина посіє, те й пожне. Адже хто сіє для свого тіла, – пожне від тіла тління, а хто сіє для духа, – пожне від Духа вічне життя. Роблячи добро, не втрачаймо запалу, бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо. Тому, поки маємо час, робімо добро всім, а найперше тим, які рідні у вірі” (Галатів 5:25-6:10).
У моєму рідному місті в Каліфорнії ніколи не буває снігу. Сніг я бачив тільки тоді, коли наша сім’я виїжджала в гори. Коли я закінчив семінарію, я служив пастором у Ватерлоо, штат Айова. Там випадає багато снігу. Я пам’ятаю свою першу заметіль в Айові. Поєднання снігу і вітру є небезпечним. Але я – молодий пастор із Каліфорнії, не хотів бути єдиною людиною, яка не з’явилася в церкві того дня. Я стрибнув у свою машину, проїхав майже півкілометра від свого дому і… сталась халепа – я застряг. Я припустився великої помилки, я очікував, що я цілий день сидітиму в теплій церкві, тому не одягнув пальто, а також не мав рукавичок чи шапки. У мене не було ані лопати, ані буксирного тросу. Не маючи іншого вибору, я пішов до сусідів попросити лопату. Було дуже холодно, вітер так сильно дув мені в обличчя, що моя голова боліла так, як це буває, коли ви занадто швидко їсте морозиво.
Мені довелося йти спиною вперед до найближчого будинку. Я постукав у двері, мені відкрила молода дівчина. Вона була дуже доброю і дозволила мені позичити лопату, а також дала пару гарних жіночих рукавичок і барвисту жіночу шапку, щоб зігріти голову. Я провів наступні п’ятнадцять хвилин на морозі, вигрібаючи свою машину. Коли нарешті мені вдалося звільнитися, я під’їхав до її будинку, щоб повернути їй речі. Якраз підійшовши до її дверей, я побачив іншу машину, що їхала по дорозі, і став свідком того, як вона застрягла на тому самому місці. Тож, я знову одягнув рукавички та дівчачу шапку і пішов назад, щоб допомогти застряглому автомобілю. Ще через десять морозних хвилин вони були вільні, і коли вони поїхали, дорогою виїхала третя машина. Я замахав руками та закричав, “Стійте!”, але вони продовжували їхати дорогою, аж поки не застрягли на тому самому місці. Того ранку я допоміг трьом автомобілям, які застрягли в снігу, перш ніж я нарешті повернувся додому, і вирішив, що більше ніколи не намагатимусь поїхати на роботу в заметіль!
Щоразу, коли я бачив машину, яка застрягала в снігу, мені хотілося не звертати на це уваги, я хотів просто піти додому. “Я втомився, я не хочу допомагати”, – думав я, але знав, що їм потрібна допомога, і я вчиню правильно, навіть безглуздо виглядаючи в цій шапці.
Робити те, що правильно, може бути дуже важко. Наш розум може легко вигадати тисячі причин, щоб не робити те, що потрібно. Я надто зайнятий, це не моя проблема, хтось інший обов’язково допоможе, я не настільки компетентний, щоб допомогти. У нашому сьогоднішньому читанні в Посланні до Галатів, 6-му розділі Павло каже нам: “Роблячи добро, не втрачаймо запалу, бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо”.
Зараз важкий час для всіх українців: у нас так багато причин для хвилювань, ще ніколи не було так важко заробити достатньо грошей на їжу, воду, паливо, ліки, рахунки. Вас можуть турбувати питання: ”Чи зможу я взагалі це все витримати? Як при цьому ще й допомагати іншим?” Але Павло закликає нас до цього. Не втомлюйтеся робити добро. Несіть тягарі один одного. Ми покликані допомагати не лише тоді, коли нам це зручно, тільки тоді, коли нам самим вистачає, або коли в нас є надлишок.
Цього місяця я доволі часто був у літаках, і кожного разу перед вильотом, борт-провідники оголошували правило, що коли у випадку надзвичайної ситуації згори опускаються кисневі маски, необхідно спочатку закріпити свою маску, перш ніж допомагати іншим.
В цьому є сенс: коли ви самі маєте доступ до кисню, допоможіть своїй дитині чи оточуючим. Але в Біблії ми бачимо інше. Ми не просто допомагаємо лише після того, як подбали про себе і маємо всього удосталь, але покликані допомагати навіть тоді, коли ми самі потребуємо. Згадайте про Іллю та вдову, яка віддала йому останнє борошно та олію. Згадайте про вдову з Євангелія, яка поклала в скриньку для пожертв дві дрібні монети – все, що мала. За багато років мого перебування в Україні я бачив, як багато сімей жертвували гроші, щоб допомогти іншим, хоча я знав, що вони самі мають багато потреб. Це покликання Святого Письма – навіть якщо ми самі маємо небагато, ми віддаємо те, що в нас є, щоб допомогти іншим.
Павло пише: “Носіть тягарі одне одного і так виконаєте Закон Христа”. У тілі Христовому немає кращих та гірших. В одному тілі є багато членів, голова не важливіша за шию чи ногу. Якщо хтось спіткнувся, підніміть його. У тілі Христовому немає жодного члена, який би був кращим за інших, бо сам Христос не поводив Себе так, ніби Він був кращим за вас чи мене. Він прийшов і поводився так, наче Він нічого не значив, Він прийшов не для того, щоб служити, а для того, щоб послужити, Він не вважав, що рівність із Богом треба захопити, хоча Він сам був Богом. Натомість Він прийшов, щоб зняти з нас наше прокляття гріха, ставши прокляттям за нас. Він зробив це, щоб ми могли бути Його, належати Йому і бути частиною тіла Христового.
Павло каже: якщо хтось із нас впаде в якийсь гріх, виправте його. Гріх переслідує нас, він намагається збити нас з ніг. Тому, коли хтось збивається з ніг та падає, ми маємо не дивитися на нього згори вниз, а допомогти йому звестися на ноги. Лютер казав: “Якщо ми здатні зносити і не помічати власні помилки та гріхи, які ми робимо щодня в такій великій кількості, давайте зносити також і чужі”. Ви несете тягар за когось, а хтось понесе ваш тягар за вас.
Мені пригадується історія двох, напевно, найвідоміших акторів у світі: Роберта Дауні-молодшого та Мела Гібсона. Вже в юному віці Роберт Дауні-молодший досяг успіху в Голлівуді, але ця слава принесла йому проблеми з наркотиками та алкоголем. У нього було стільки проблем із законом, що багато його друзів уникали його, і жодна кіностудія не наважилася б запросити його зніматись у фільмі. Але коли всі покинули його, актор Мел Гібсон прийшов йому на допомогу, порадив йому знайти віру, засновану на прощенні. Він сказав, що він має, образно кажучи, “обійняти кактус”, тобто, усвідомити темні, грішні частини себе і змиритися з ними, щоб їх подолати. І коли Дауні-молодший почав прислухатися до поради Мела, той зробив “стрибок віри” і залучив Роберта до фільму, пообіцявши студії, що він виплатить зарплату та скомпенсує будь-які збитки, які зазнає студія, якщо актор знову захворіє і фільм не буде закінчено. Єдине, що Гібсон попросив натомість, щоб одного дня Дауні-молодший зробив те саме для іншої людини.
Мел Гібсон навіть не підозрював, що цією людиною буде він сам. Він мав власні проблеми з алкоголем, і більше десяти років Голлівуд уникав співпраці з ним через образливі слова, сказані ним на камеру в стані алкогольного сп’яніння. Але Роберт Дауні-молодший, який став найуспішнішим і найбільш високооплачуваним актором Голлівуду, приймаючи нагороду за кращу чоловічу роль, закликав людей пробачити Мела, сказавши, що він вже досить довго “обіймав кактус”.
Я ділюсь цією історію, бо це гарна ілюстрація того, що для нас, християн, означає нести тягарі один одного. Ось що мається на увазі, коли Павло каже: “Брати, якщо і впаде людина в якийсь переступ, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності”. Коли ми бачимо брата чи сестру, спійманих на гріху, ми не повинні думати, що ми кращі та сильніші за них. Ми не маємо відкидати і цуратися їх. Натомість, ми хочемо їх відновлення. Ми хочемо вказати їм на гріх у дусі лагідності, бо вони є членами тіла Христового, і тіло їх потребує. Христос хоче, щоб вони покаялися і повернулися до Нього.
Павло наказує нам нести тягарі один одного. Немає сумніву, що і ви, і ваші ближні, маєте дуже важкі тягарі. Сьогодні в Церкві є люди, які стикаються з великими фізичними, емоційними та духовними тягарями. Їм потрібна допомога – вам потрібна допомога. Є добра новина: Христос є тією допомогою, якої ми потребуємо. Христос пообіцяв, що Він завжди з нами, Його любов не підведе нас. Христос послав нам Святого Духа, щоб Він провадив і направляв нас у нашому житті віри. Ми не перестаємо нести тягарі один одного. Отже, якщо ви думаєте, що цього разу ви надто втомлені, надто слабкі та маєте занадто багато власних потреб, щоб допомогти іншому, пригадайте ці слова апостола Павла: “Роблячи добро, не втрачаймо запалу, бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо. Тому, поки маємо час, робімо добро всім, а найперше тим, які рідні у вірі”.
Тримайтеся, не здавайтеся. Згадайте нашого Господа Христа, Який не здався, Який пішов на Хрест і витерпів до смерті, щоб ми були Його, Він привів нас у Своє тіло. Одне тіло – багато членів, ми не самотні; ми тут один для одного, щоб нести тягарі один одного.
Пастор Скотт Янт, 18.09.2022