Текст для проповіді: “Слухайте Мене, острови, і вважайте, далекі народи! ГОСПОДЬ покликав Мене від народження, – ще в лоні Моєї матері Він назвав Моє ім’я. Він учинив Мої уста, наче гострий меч, і заховав Мене у тіні Своєї руки; зробив Мене гострою стрілою, поклавши Мене у Свій сагайдак. Він сказав Мені: Ізраїлю, – Ти Мій слуга, і в Тобі Я прославлюся! А Я говорив: Даремно Я трудився, намарно витрачаючи свої сили. Насправді ж, Моя справа перед ГОСПОДОМ, і Бог винагородить Мене. А тепер говорить ГОСПОДЬ, Котрий Мене сформував від материнського лона Своїм Слугою, аби навернути до Нього Якова, й знову зібрати до Нього Ізраїль. Я шанований в очах ГОСПОДА, і Мій Бог є Моєю силою! Він сказав: Мало того, що Ти будеш Моїм Слугою, аби відродити племена Якова і навернути залишок Ізраїлю. Ось Я Тебе ставлю Світочем інших народів, і щоб через Тебе Моє спасіння поширилось аж до країв землі!” (Ісаї 49:1-6)
Дорогі брати та сестри!
“Життя в очікуванні перемоги” – напевне, саме так я б назвав той стан, який усі ми переживаємо сьогодні. Багато факторів вказують на те, що зло буде повалене та загнане назад до свого лігвища. Ми, як країна, будемо збережені, та отримаємо шанс для нового життя. Перемога обов’язково буде, і цю певність має багато людей. Але в очікуванні цього дня та цієї події, ми терпимо та страждаємо, молимось та допомагаємо. Власне, таке очікування стосується не тільки того, що є перед нами. Не тільки війни, яку ми змушені переживати. Терпіння та очікування мають пряме відношення й до віри. Тільки тут усе набагато складніше, адже її ми не бачимо очима, тому для багатьох вона не є очевидною, та для багатьох виявляється непотрібною. Тим не менше, оця друга перемога є набагато важливішою для життя людини, адже від неї залежить життя на землі зараз та в майбутньому у вічності. Вона має відношення до миру всередині нас, до стосунків з людьми, які нас оточують, і до нашої долі в спасінні, для якої Господь Бог здійснив подвиг в особі Ісуса Христа.
Перемога у війні, видима та земна, дає нам та нашим дітям шанс до кращого, але короткого життя. І в процесі досягнення цієї перемоги не всі українці, на жаль, залишаться живими, не всі зможуть порадіти їй, не всі отримають її як винагороду, хоча й більше за всіх на неї заслуговують. У загибелі мирних людей, воїнів, що б’ються за свою країну, часом, вбачають якесь духовне досягнення, приписуючи їм, в якості винагороди, святість та небесну спадщину. Але кожна віруюча людина знає, що видавати бажане за дійсне – невдячне заняття. Героїзм та загибель заради своєї країни та своєї сім’ї гідні поваги, пошани та пам’яті. Але без віри святість та небеса є недосяжними. Принаймні, так каже Писання, на противагу релігійним маніпуляціям. Очікування перемоги повинно пов’язуватися з вірою в Ісуса Христа, Який цю перемогу здійснив для кожного грішника, що розкається. “Перемога, що перемогла світ – це наша віра!” (1-е Івана 5:4) – так говорить гасло нового тижня нашого життя. Віра залишається центром життя, незважаючи на все, що відбувається навколо. Віра провадить нас через труднощі та переживання, даруючи спокій та довіру.
Текст із книги пророка Ісаї розповідає нам про покликання до служіння. Не людини, як ми найчастіше читаємо в Писанні, але народу. Цим рабом, слугою Господа, в якому бажає прославитись Господь, є Ізраїль. Народ, який потерпів покарання за боговідступництво, який пережив вавилонський полон, але усвідомив свій гріх та відновив стосунки з Господом Богом, повинен стати “Світочем інших народів, і щоб через Тебе Моє спасіння поширилось аж до країв землі!”. Віра та довіра Богові, продемонстровані життям, повинні стати прикладом для усіх народів, що оточують обраний Богом народ. Їхня віра, праця, поклоніння Богові, відносини між собою, принципи життя та побудови держави – усе це має стати демонстрацією для інших народів та приваблювати язичників.
Історія з євангельського тексту на сьогодні, так само як інші історії, де зустрічаються ханаанці, самарянці та інші народи, допомагає нам побачити різницю та підсумувати те, про що ми читаємо в Ісаї. Зауважте, що Ісус проводить чітку різницю між Його служінням народу Ізраїля та служінню язичницьким народам, представницею якого є жінка-ханаанка “У відповідь Він сказав: Я посланий тільки до загиблих овець з дому Ізраїля” (Матвія 15:24). Чи було це ствердженням, чи тільки констатацією факту стосунків між народами? Однак, сказане нижче дає нам зрозуміти, що віра та служіння Ісуса Христа виходять за межі “дому Ізраїля”. “Велика твоя віра! Нехай буде так, як ти хочеш!” (Матвія 15:28) – каже жінці Ісус, і це, так само, як інші притчі та історії, переконує нас у тому, що Ісус прийшов не тільки для Своїх. Він, до того ж, критикує юдеїв, викликаючи в них гнів та невдоволення. Він каже, що багато священиків, левітів та інших релігійних діячів невірно розуміють своє положення та своє покликання від Бога.
Опис цих історій каже нам про те, що сказане в Ісаї не втілилося в життя. Євреям не вдалося стати світлом для язичників, прикладом, в якому добре видно Бога та Його ставлення до людини. Навпаки, вони стали надміру пишатися своїм особливим статусом народу Божого та неправильно ставилися до народів, що їх оточували. Тому вони стали, скоріше, негативним, аніж позитивним прикладом віри.
Треба додати, що це не тільки проблема юдеїв, адже усі люди схильні до того, аби вважати себе такими, що в повноті пізнали істину та заволоділи нею. Подібні речі відбуваються з різними закритими групами, у будь-яких релігіях та конфесіях, де з’являється особа “гуру” або “пророка”, який заявляє про свою винятковість у володінні істиною. Така небезпека також існує і для нас, коли ми можемо думати про себе більше, ніж ми є, або думати надто позитивно про свою віру та конфесію. Кожен з нас у своєму житті стикався з таким віруючим, який запевняє оточуючих, що він усе знає і має на все відповіді, вимогливий та владний, але від якого хочеться тікати якнайдалі. Така людина не подає гарного прикладу віри та не являє Божого прийняття та любові, але навпаки, підкреслює свою винятковість. Натомість, віра покликана приваблювати, а не відштовхувати.
У моїй християнській практиці був такий випадок. Прямо перед конфірмаційним заняттям в Одесі, у будівлю, а потім і до нашої кімнати зайшли два “старці” з сивими та довгими бородами, у довгому одязі та в сандаліях. Майже біблійні герої. Моєю першою думкою було: “це православні монахи”. Але що вони роблять у лютеранській церкві? Що їм потрібно? Поки ми чекали на інших конфірмантів, ці “гості” обережно почали розмову. Так м’яко та єлейно, що, здавалося, перед нами справді святі люди або навіть янголи з небес, адже завжди є ймовірність, що янголи можуть прийти не тільки до Авраама та Сари, але й до тебе самого.. Та через мої, здається, не зовсім “правильні”, з їхньої точки зору, відповіді, ситуація почала загострюватися.
Врешті-решт, я запитав гостей, хто вони такі. Виявилося, що це “Петро та Ісус”, ну тобто, вони повернулися, адже друге пришестя, начебто, вже відбулося. Далі дискусія вичерпала себе. Наші гості відповіли прокляттям та пішли собі геть. Очі учнів, сповнені жаху, я пам’ятаю й до сьогодні. Одна дівчина навіть сказала: “А що, як це справді Ісус?”. Однак було дещо очевидне, що допомогло нам приборкати почуття, які виникли в тій ситуації. Ці люди, які прийшли, не мали любові. Навпаки, вони дихали ненавистю, коли не минуло й десяти хвилин розмови. Вони вважали себе ідеалом, а нас – лише сектою на їхньому фоні. Вони не приваблювали, а скоріше, відштовхували від себе своїм радикалізмом. Таких та подібних до них людей я зустрічав практично в кожній конфесії та групі. Точніше, вони навіть погано вписувалися у свої конфесії та групи і часто блукали між різними церквами. Цих “володарів істини” не могла вмістити жодна з церков.
Віра повинна приваблювати, а не відштовхувати. При цьому маємо пам’ятати, що віра має залишатися собою, а не підлаштовуватися під інтереси та запити слухачів. Вона повинна мати любов до людини, адже Бог бажає зміни та спасіння людських сердець.
Врешті-решт, не завдяки, а всупереч діям релігійних лідерів Ізраїля, дякуючи Ісусу та учням, що походили з простих євреїв, а потім і язичників, віра в живого Бога подолала межі одного народу і стала надбанням усього людства. Формально, ми можемо говорити про те, що пророцтво Ісаї виконалося. Світло, все ж таки, засяяло для багатьох народів, Бог відкрив Себе для людей у багатьох куточках планети. Він завжди знаходить способи досягнення поставленої мети.
Добра Звістка одного разу досягла й нас з вами. У кожного в житті був момент, коли виконалися слова з послання до Римлян: “Тому віра – від слухання, а слухання – через Слово Христа” (Римлян 10:17). Дух Святий через слухання Слова Божого народив у нас віру. Це Божий дар, а не заслуга нашого розуму. Тому слухання та перебування, через читання та роздуми, у Слові Божому – є важливим фактором віри. Так ми пізнаємо Бога, через історію Його стосунків з людьми, і таким чином ми набуваємо власного досвіду віри та стосунків. Тут немає зовнішнього тиску, але є наша згода та відкритість до Слова Божого.
І, нарешті, як пише Павло: “Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє Ім’я, буде спасенний” (Римлян 10:13). Отже, кличемо до Господа та з вірою й довірою продовжуємо наш життєвий шлях!
Пастор Олександр Гросс, 09.10.2022