Текст для проповіді: “Почувши це, один з тих, які сиділи при столі, сказав Йому: Блаженний той, хто їстиме хліб у Божому Царстві! Він же сказав йому: Один чоловік справляв велику гостину і запросив багатьох; і послав свого раба в час гостини, щоби сказав запрошеним: Ідіть, бо вже [все] готове! І враз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: Поле купив я, потрібно мені піти й побачити його; благаю тебе, вибач мені. А другий сказав: Купив я п’ять пар волів і йду випробувати їх; благаю тебе, вибач мені. Ще один сказав: Я одружився і через те не можу прийти. Повернувся раб і розповів це своєму панові. Тоді пан, розгнівавшись, сказав своєму рабові: Мерщій виходь на площі та вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кривих! І сказав раб: Пане, сталося так, як наказав ти, і ще є місця. Та пан рабові сказав: Вийди на шляхи, на загороди і змушуй увійти, щоб наповнився мій дім. Кажу вам, що жодний з тих раніше запрошених мужів не скуштує Моєї вечері. [Бо багато покликаних, та мало вибраних]” (Луки 14:15-24).
Приходьте, бо все вже готове! Вечеря приготована! Уявіть, що ви доклали величезних зусиль, щоб приготувати вечерю. Нарізали всі овочі та інгредієнти для борщу, замісили тісто на пампушки, зліпили вареники та завернули голубці, відбили м’ясо на відбивну, не кажучи вже про приготування шуби, сала, риби, картоплі. Стільки труду ви вклали в приготування страв, сервірування столу, навіть заздалегідь розіслали запрошення. А тепер, щоб впевнитися, ви відправляєте посильного, щоб повідомити людям: “Все готово, приєднуйтеся до мене!”. Але гості не прийшли. Неважко уявити, як би ви тоді почувалися.
Саме таку ілюстрацію дає нам Ісус у сьогоднішній притчі. Бенкет готовий, але всі виправдовуються: “Поле купив я, потрібно мені піти й побачити його… Купив я п’ять пар волів і йду випробувати їх… Я одружився і через те не можу прийти”. Коли господар чує ці відмовки, він сердиться. Сам господар готував бенкет, він покрив усі витрати, уся ця їжа – це подарунок: прийдіть та беріть. Але від цього подарунка відмовляються.
Запрошені мали би бути в захваті, але це не так – вони не приходять. Отже, кого запросили натомість? Ті, кого найменш очікували, про яких суспільство часто забуває. “Мерщій виходь на площі та вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кривих!” І коли ще залишилося місце за столом, він каже: “Вийди на шляхи, на загороди і змушуй увійти, щоб наповнився мій дім. Кажу вам, що жодний з тих раніше запрошених мужів не скуштує Моєї вечері”.
Як нам розуміти цю притчу Ісуса? Думаю, цьому допоможе розуміння контексту. Була субота, і Ісус пішов на вечерю в будинок відомого фарисея. Євангеліст Лука каже нам, що ті фарисеї уважно спостерігали за Ісусом. Вони мали сумніви щодо Нього. Ісус зцілює людину в суботу, фарисеї обурюються на Ісуса. Натомість, Ісус розповів їм притчу, тим самим докоряючи їм за те, що всі обирають почесні місця за столом. Таким чином, Ісус ділиться сьогоднішньою притчею про Великий бенкет серед фарисеїв. Господарем у притчі є Господь, і якщо хтось і зрадіє отримати запрошення на Господній бенкет, то це мають бути фарисеї. Зрештою, вони були вчителями Закону, вони мали бути найпобожнішими з-поміж представників ізраїльського народу, найбільш відданими служінню Господу. І все ж, ось вони вечеряють з Ісусом, Сином Божим, і уважно спостерігають за Ним, але замість того, щоб прийняти Його, вони починають змовлятися проти Нього. Так, ми бачимо, що фарисеї відкинули запрошення Ісуса. Ісус запрошує всіх прийти до Нього, повірити в Нього, але фарисеї відкидають Його. У такому самому вигляді постає Ізраїль – обраний Богом народ. Ті, хто мають найбільш за всіх радіти приходу Месії також відкидають Ісуса. Вони відправляють Його на Хрест.
Але відмова від Христа фарисеїв та євреїв не зупиняє Божої благодаті. Запрошення прийти до столу дістанеться тим, хто найменш на це очікував. Воно йде до язичників, воно йде аж до краю землі. Слова нашого Господа в притчі демонструють нам Євангеліє: “Приходьте, бо все вже готове!”. Це запрошення. Це – подарунок. Християнство – це не релігія “треба” та “мушу”. Християнство не каже: “зроби так, і тоді будеш запрошений до Господнього столу”. Християнство – це релігія, яка каже “Звершилося!” (Івана 19:30) Ісус виконав роботу, Він заплатив за наші гріхи на Хресті, Він підготував для нас оселю в домі Отця, Він підготував свято! І ми запрошені повірити в Нього і приєднатися до Нього на бенкеті.
Тож приходьте! Ви запрошені, Бог на вас чекає. Він готовий прийняти всіх: хворих, людей з обмеженими можливостями, дітей, літніх людей, сліпих, глухих, тих, що заблукали. Якщо тобі тривожно, якщо тобі страшно – приходь. Якщо ти в депресії, якщо тобі сумно, приходь. Ісус там є Господарем, і Він чекає на тебе. Ісус закликає нас всіх покаятися, повірити та приєднатися до Нього за одним столом на небесному бенкеті.
І все ж, як часто ми шукаємо виправдання! Так само, як люди в притчі: я не можу прийти на бенкет, мені потрібно оглянути свою землю, я маю перевірити своїх волів, я щойно одружився. Ці речі важливіші за бенкет, у мене немає на це часу. У земних благах немає нічого поганого. Немає нічого поганого ані в худобі, ані в землі, ані в шлюбі. Але коли ці речі стають на шляху Євангелії, коли вони змушують нас відкинути запрошення нашого Господа, тоді вони стають ідолами нашого життя!
Наш Господар запросив нас на бенкет. Наш Господь запросив нас слідувати за Ним, служити іншим, любити один одного. Він запросив нас зібратися разом і поклонятися Господу під час богослужіння. Він закликав нас жертвувати бідним, допомагати удовам і сиротам. Але ми знаходимо виправдання: “Я втомився” або “це надто важко”, “зараз у мене забагато проблем”, “можливо, пізніше”, “мені не вистачає ані грошей, ані їжі”, “я дуже соромлюсь розповідати людям про Ісуса чи запрошувати їх до церкви”. Список виправдань можна продовжувати. Багато з нас просто занадто зосереджені на земних речах. Ми віддаємо пріоритет тимчасовому, а не вічному.
Ми схожі на тих, хто відкинув запрошення з Ісусової притчі. Я згадую історію про Якова та Ісава в Старому Завіті. Одного разу, коли Яків приготував сочевичного варива, його старший брат, Ісав, прийшов з поля увесь змучений. Ісав попросив у свого брата трохи страви, бо він був дуже голодний, і Яків сказав: “Продай мені сьогодні своє первородство!” (Буття 25:31). Тож Ісав заприсягся віддати своє право первородства молодшому брату за скибку хліба та сочевичний суп. Авжеж, чуючи цю історію, ми не можемо не подумати: “Як Ісав міг бути таким дурним?” У ті часи первісток мав право первородства. Вони мали честь бути майбутніми головами родини. Вони мали право успадковувати батьківський маєток. Ісав обміняв майбутню долю, де він міг би дозволити собі незліченну кількість бенкетів, всі страви, які він тільки міг забажати, за одну миску варива тут і зараз, і яку, ймовірно, він з’їв за декілька хвилин.
На жаль, багато людей у цьому світі схожі на Ісава. Вони нехтують майбутнім бенкетом за столом Небесного Отця, щоб трохи перекусити тут і зараз. Земне багатство, майно, пристрасті, речі, що минають, стають важливішими за ті, що є вічними. На жаль, ми всі так само винні, як Ісав, так само винні, як фарисеї, так само винні, як ті, хто виправдовувався в притчі.
Кожен з нас відкинув запрошення нашого Господа. Ми проігнорували Його заклик любити інших, ставлячи себе та власні бажання на перше місце. Ми витрачаємо більше часу на перегляд телевізору та телефону, ніж на читання Божого Слова і пізнання Бога. Ми витрачаємо більше часу на турботу про наші фінанси, оплату рахунків, наше здоров’я, здоров’я наших родин, роботу, наше майбутнє на цій землі, ніж на те, щоб слідувати за Христом і слухати Його заклик. Нас більше турбує тимчасове земне, ніж вічне небесне.
Пастор Скотт Янт, 11.06.2023