Текст для проповіді: “Незабаром не побачите Мене більше, і знову незабаром побачите Мене, [бо Я іду до Отця]· А деякі учні говорили між собою: Що означає те, що нам говорить: Незабаром не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене? Або: Я іду до Отця? Тоді казали: Що ж означає в Нього – незабаром? Не знаємо, що Він говорить! Знаючи, що хочуть Його запитати, Ісус сказав їм: Чи про те допитуєтеся між собою, що Я сказав: Незабаром не побачите Мене, і знову – незабаром побачите Мене? Істинно, істинно кажу вам, що ви будете плакати й ридати, а світ буде радіти; ви будете сумувати, але ваш смуток на радість зміниться. Жінка, коли родить, терпить муки, бо прийшов її час. Коли ж народить дитину, то вже не пам’ятає страждань через радість, що народилася людина на світ. Тож і ви нині маєте смуток, та Я знову побачу вас, і зрадіє ваше серце, і вашої радості вже ніхто не забере від вас. І того дня Мене не проситимете нічого” (Івана 16:16-23а).
Дорогі брати і сестри! Як у чоловіка, у мене не має і ніколи не буде привілею народити дитину. Тим не менше, я дещо знаю про нове народження тому, що частину дитинства провів з мамою, яка працювала в пологовому будинку. І звісно, допомагав вагітним у нашій церкві. Так що можу підтвердити, як і будь-який чоловік: народжувати – це дуже, дуже важко.
Сьогоднішній текст з Євангелія від Івана дає нам кілька віршів, які здаються повтореннями. Знову і знову ми чуємо, спочатку від Ісуса, а потім і від учнів: “Незабаром не побачите Мене більше, і знову незабаром побачите Мене”. Євангеліє від Івана відрізняється тим, що там немає жодної неважливої деталі. Якщо ми бачимо повтор, то це тому, що висловлена ідея є надважливою. І саме приклад народження дитини допоможе нам зрозуміти важливість того, що сказав Ісус.
Народження дитини відбувається приблизно через 266 днів після зачаття. Жінки кажуть, що останні два місяці виношування є найважчими, бо Господь стискає двох людських істот в одному тілі. Жінці все складніше рухатись, і можна почути: “Я не можу дочекатися, коли ця дитина народиться”. Але коли починаються пологи, а особливо в період, названий перехідним, з’являються думки, а іноді й слова: “Я не хочу цього робити” або “Я не можу цього зробити”.
Але також вірно і те, що в матері відбувається трансформація, коли вона вперше бере на руки свою дитину. Дитя приносило багато складнощів протягом дев’яти місяців, але тепер воно стає об’єктом тотального кохання. Народжувати боляче. Але дитина на руках перетворює біль на велику радість. Біль забувається.
Ісус використовує приклад народження дитини, пояснюючи, що відчують учні після Його Воскресіння та Вознесіння. Спочатку вони відчуватимуть біль і сум, їхні серця будуть наповнені відчаєм, але незабаром вони знову побачать Його. Тимчасові страждання забудуться. Вони стануть радістю.
З часів обіцянки, даної Ісусом, минуло понад дві тисячі років, і де наш Господь? Разом з апостолами можемо запитати: “Що Він має на увазі, говорячи “трохи”? Дві тисячі років можуть бути невеликим часом для Бога, але це є величезний термін для людей, бо наша тривалість життя, у середньому, становить 75 років.
В християнській теології є чотири точки зору на те, що мав на увазі Ісус. Одні говорять, що в нас із Богом різні уявлення про час, адже Він створив саме поняття часу. І тому те, що для нас є таким довгим, для Нього є лише миттю. Уявіть, наприклад, скільки тисяч років пройшло від гріхопадіння до Різдва Ісуса. Друга точка зору – Ісус не усвідомлював, про що говорить. Але погодьтеся, ця позиція позбавлена здорового глузду.
Є третій погляд. Він поширений в євангельських церквах: Ісус піде на Небеса – Син Людський сяде буквально на троні праворуч Отця Небесного. І з Небес Він не повернеться на землю до Другого Пришестя. А говорячи про те, що незабаром Він повернеться, Він має на увазі Духа Святого, третю Особу Святої Трійці. Ісус дасть Духа-Утішителя замість Себе.
Я не думаю, що Ісус має на увазі наступне: “Я – Бог, для мене один день, як тисяча років, а ви – люди, Моє творіння, тому змиріться і чекайте”.
Є ще так звана “сакраментальна” точка зору: прийде не тільки Святий Дух, Який свідчить про Ісуса та поєднує нас з Богом, але і сам Воскреслий Ісус буде присутнім посеред зібрань віруючих.
Текст для проповіді наголошує на тому, що незабаром зміниться спосіб присутності Господа в житті учнів. У 17-му вірші учні міркують, що означає якийсь час не бачити Ісуса, а потім знову бачити Його. Перший раз вживане грецьке слово “бачити” можна перекласти як “дивитися на”. Другий раз вживане давньогрецьке “бачити” перекладається як “пізнавати, знати”. Це означає близькість і поєднання. Між чоловіком і дружиною це шлюб, між Богом і людиною – Завіт.
Учні застосовують до воскреслого Господа засіб пізнання. До цього Він був поруч, вони чули Його настанови, спостерігали за Ним. Після Воскресіння з мертвих Христос вірою поселиться в серцях, як писав апостол Павло: “через віру Христос оселився у ваших серцях, аби ви, укорінені й засновані на любові” (Ефесян 3:17). Вірою учні пізнаватимуть Господа.
Слова Ісуса є правдиві: Ісус дійсно з нами в усі тисячоліття після Вознесіння. Ісус присутній на наших Богослужіннях, у Святому Хрещенні, у Святому Причасті, бо Євангеліст Лука описує, що Ісус був упізнаний, коли Він розламує хліб. Ісус з нами також у нашому читанні Святого Письма, у нашій молитві один за одного. Ісус з нами, коли ми сповідуємо наші гріхи і чуємо, що вони прощені. Ісус з нами, коли ми розповсюджуємо Євангеліє. “Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку!” (Матвія 28:20б) – обіцяє Господь.
Більше того, лише через десять днів після Вознесіння Святий Дух зійшов на учнів і перетворив групу зляканих євреїв на найпотужнішу громаду в історії людства. Люди, які спостерігали за розвитком ранньої Церкви, могли дивитися на них і бачити продовження Христового служіння. Християни могли дивитися і бачити Ісуса один в одному. Про цю близькість і присутність Ісус сказав: “Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них!“ (Матвія 18:20)
Тож, дорогі брати і сестри, радіймо тому, що Той, у чиє Ім’я ми зібралися, є посеред нас. За муками віри, так схожими на муки народження, приходить радість. Ми пізнаємо Господа в проповіді Слова Божого, а далі – у ламанні хліба. І цю радість ніхто в нас не може відібрати.
Пастор Ігор Шемігон, 30.04.2023