Проти осудження

Хто є справедливий перед Богом і як бути виправданим? Притча про фарисея і митника в Храмі покликана застерегти від неналежного приписування собі праведності, яке веде до осудження і зневажання інших. Ця притча йде відразу ж після притчі про молитву, але тут перспектива значно розширюється, бо настала черга для питання справедливості між Богом і людьми. З тонким психологізмом Ісус в Євангелії від Луки знову заглиблюється в лабіринти людського серця, оцінює його думки і почуття, виводячи їх на поверхню:

«А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!

А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!… Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться» (Лк. 18:9-14).

Фарисей і митник

Дія розгортається в Храмі, куди приходять два головні безіменні герої. Вибір падає на цих двох чоловіків не для того, щоб засудити чи піднести їхній статус, а для того, щоб показати вдачу людей, зображених у притчі: не можна вважати гордою людину лише за те, що вона належить до фарисеїв, як і не можна вважати когось смиренним тому, що він є митником. Не їхнє походження робить їх праведними чи грішними, а те, як вони будують стосунки з Богом і ближнім.

Єрусалимський Храм – місце зустрічі. Допоки його не зруйнували римляни в 70 р. від Р. X., він був однією з підвалин юдейського благочестя, поміж іншим, виконуючи також функцію спокутування і відпущення гріхів. Як звичайно, притча представляє стосунки у формі трикутника: фарисей, митник і Бог, до Якого вони звертаються. Третій настільки ж важливий, як і два перших: обидві молитви починаються звертанням «Боже…» (Лк. 18:11-13). Та вкінці з Храму виправданим Богом виходить митник, а не фарисей (Лк. 18:14). Позиції й молитви головних героїв насправді протилежні між собою. Обоє звертаються до того самого Бога, але мають протилежні думки і підходи. Фарисей молиться, випроставшись, а митник не сміє й очей звести до неба, тільки б’ється в груди. Ще разючіше відрізняється зміст їхніх молитов: у Євангелії грецькою мовою фарисей вживає двадцять дев’ять слів, а митник промовляє лише шість.

Фарисей дякує Богові, що він не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, перелюбники чи як митник, який молиться на належній відстані. З тонкою і проникливою іронією описується молитва фарисея. Він згадує інших не для того, щоб доручити їх Господу, а щоб зневажити і засудити, власне, як ті, котрі вважають себе праведними й судять інших, про яких згадувалося перед притчею (Лк. 18:9). У той час, коли фарисей вважає себе безгрішним, він чинить один з найбільших гріхів: стає на місце Бога в засудженні ближнього. Без найменшого сорому він говорить про своє надмірне дотримання Закону. Тоді як за Книгою Левита 16:29-31 піст є обов’язковим у день спокутування, фарисей з притчі постить двічі на тиждень. Окрім того, що його дієтичне харчування передбачає споживання чистої їжі, виключаючи, наприклад, свинину, то він ще й платить десятину з усіх своїх прибутків. Він є досконалим прикладом людини, яка вивищується перед Богом.

Із покаянним виглядом митник спромігся лише сказати: «Боже, будь милостивий до мене грішного!…» (Лк. 18:13). Його молитва передає найголовніше кількома словами: вона містить визнання своєї провини і благання про спокуту задля прощення. Його покаянна молитва нагадує Псалом 79:9: «Збережи нас, і прости наші гріхи ради Ймення Свого!».

Переворот

Підбиваючи підсумок, Ісус звертається до слухачів і кількома штрихами змальовує те, як ситуація перевертається. Додому повертається виправданим митник, а не фарисей, бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться. Хто піднімає вгору смиренних і понижує гордих, то це Бог. Він, як співає Марія у своїй пісні «Величає душа моя Господа», «могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих» (Лк. 1:52). Це в Божому стилі – скидати гордих з престолів і піднімати вгору смиренних, насамперед тих, хто, як фарисей із притчі, має потребу топтати гідність інших, щоб вивищити самих себе. Поведінка фарисея була самовпевненою, а митника – смиренною. Попри свою довгу молитву, фарисей не виправданий, тоді як митникові вистачило коротенької молитви, щоб повернутися додому виправданим.

Що ж стало визначальним чинником, який перевернув ситуацію? Оскільки було вибрано двох типових персонажів, притча зосереджує увагу на двох переломних моментах. У першій частині вирішальною є кульмінація в молитві фарисея: йому не достатньо вивищувати себе перед Богом, а треба ще й порівнювати себе з іншими, щоб їх зневажити. Суть проблеми зосереджена в його висловлюванні: «або як цей митник» (Лк. 18:11). Решта його молитви не заслуговує осудження; мало того, це молитва людини, ревної у виконанні Закону і юдейських традицій. Що його залишає не виправданим, то це зневага до митника: він його засуджує, не знаючи про його покаяння і молитву, бо їх розділяє значна відстань.

Друга частина також містить переломний момент у молитві митника: «Боже, будь милостивий до мене грішного!…» (Лк. 18:13). Митник не шукає пом’якшувальних обставин для себе на кшталт: «Оскільки моя робота вважається нечистою, я намагаюся якомога менше брати для себе». Або: «Мені потрібно утримувати сім’ю – і я не можу змінити роботу». Він радше постає перед Богом з оголеним серцем. У дуже короткій молитві він виражає все те, що Богові до вподоби: визнання своєї провини, спокутування і віру в прощення. Визнавати себе грішником перед Богом – це необхідна умова для того, щоб бути виправданим, інакше переважає самовпевненість людини, яка вважає себе безгрішною.

Попередній запис

Бути витривалими у вірі

Наступний запис

Оправдання через благодать