Процес переживання втрати

ЯКІ ПОЧУТТЯ ВИНИКАЮТЬ ПІД ЧАС ЖАЛОБИ? ЧИ МАЄ ВОНА ЯКІСЬ ЕТАПИ?

Жалоба – це процес, який має свої фази. І ці фази мають конкретні назви:

  1. Фаза шоку.
  2. Фаза звинувачення себе та інших у тому, що хтось помер.
  3. Фаза гніву.
  4. Фаза торгів, що я зробив би, що віддав би, аби тільки та людина жила.
  5. Фаза відчаю і глибокого смутку та жахливої внутрішньої порожнечі.
  6. Фаза прощання та прийняття.

ЧИ В ЖАЛОБІ МОЖЕ З’ЯВИТИСЯ БУДЬ-ЯКЕ ПОЧУТТЯ?

Так, усі почуття можуть виникати під час жалоби і це не регламентований нічим процес. Згадані фази переплітаються залежно від того, яка це була смерть. Вони можуть проходити в зворотному порядку та можуть поєднуватись.

ЧИ ПОТРІБНО СПРАВЛЯТИСЬ ЗІ СВОЇМИ ПОЧУТТЯМИ ЧИ ПРОСТО ПЕРЕЖИВАТИ ЦІ ПОЧУТТЯ? ПІДДАТИСЯ ЇМ?

Я гадаю, що це неможливо відокремити, ми одне ціле і добре, коли наші почуття проявляються самі, поки не починають нас руйнувати з середини. Якщо, наприклад, відчай спонукав би нас до самогубства, то мусимо ввімкнути розум; коли смуток заважає нам вставати з ліжка, їсти та доглядати за дитиною, то наш розум має взяти гору і маємо звернутися по допомогу. Деякі люди можуть виконувати свою роботу як автомати, а потім повертаються додому, сідають у крісло і сидять тижнями в ступорі, у відчаї. Я пам’ятаю саму себе: у певний момент я побачила собаку, яка вимагала вийти з нею на прогулянку, я увімкнула розум і вийшла з нею на вулицю. Добре, коли в нас є якісь обов’язки, які не надто обтяжують нас, такі, що не поглинають нас, але не дають «розклеїтись», дозволяють реалізовувати своє щоденне життя. Я пам’ятаю історію жінки, яка народила п’ятеро дітей і всі вони померли. Найстарший син, коли йому було п’ять років, захворів на одноденну лихоманку. Це було в сільській місцевості, перш ніж вони потрапили до лікаря, дитина померла. Рік вона не мала сили ні з ким спілкуватися, а єдине, що утримувало її при житті – адже навіть від доїння корів її чоловік звільнив – це щоденні шестикілометрові прогулянки з одного села в інше: вона ходила до храму і на кладовище, туди і назад, зима чи сльота. Через рік вона сказала: «досить!». І почала жити. Цілий рік її чоловік готував для неї, вона просто одягалася, йшла до цього храму, молилася, йшла на цвинтар, запалювала свічку для сина і поверталася. І ось так, ногами і молитвою вона прожила свою жалобу за рік і повернулася до життя. А згодом вона була дуже радісною людиною і підтримувала інших, насолоджувалась життям. Так наче промолила і проходила ту свою скорботу. Отже люди по-різному дають собі раду з почуттями, але в цьому завжди має бути раціональний елемент.

НЕ МОЖНА ЗАПЕРЕЧУВАТИ РІЗНІ ПОЧУТТЯ, ПРАВДА?

Не можна насильно, змусити себе дистанціюватися від своїх почуттів. Наприклад, не дозволю собі плакати, бо це нічого не дасть. Або, я не буду сердитися, бо не можна гніватися на покійного, а я дуже гніваюсь, бо, наприклад, я казала чоловікові йти до лікаря, а він не хотів, а тепер він залишив мене. Я маю право гніватися.

Попередній запис

Моя жалоба та люди навколо мене

Наступний запис

Шок, заперечення, незгода