Про шлюб і батьківство

Про подружжя

Шлюбом пара повідомляє, що зберігатиме вірність одне одному, що чоловік і дружина надалі працюватимуть разом, спільно виховуватимуть дітей, що, незважаючи на різні вірогідні життєві труднощі, не покинуть партнера. Адже спільне життя – не лише свята та забави, а й хвороби, проблеми, які треба побороти. Але спільно!

Я думаю, що було б дуже корисно, якби молоді люди, які збираються одружитися, серйозно перед собою поставили те питання відповідальности. Бо дійсність не тішить. Нещодавно мені повідомили, що 42 % тих, які одружилися, розлучаються в перший рік спільного життя. Насамперед це означає, що їм забракло почуття відповідальности. Втекли!

Перед усіма людьми є вибір. Але це має бути вибір мудрої, зрілої особи. Адже шлюб – річ тривала й важлива. Причому і для тієї особи, і для її оточення.

Якщо хлопець і дівчина вподобали собі одне одного й хочуть, щоб ці почуття в щось вилилися, вони мають зрозуміти, що не можна робити того, що суперечить порядкові, який встановив Бог.

Популярним нині є, що все треба випробувати перед одруженням. Хе, дуже гарно це звучить, але не узгоджується з Божою волею. Бо вона говорить, що співжиття між жінкою і чоловіком має бути подружнє, у шлюбі.

Наскільки мені відомо, подружнє життя не є простим. Сходяться дві особи, яких виховували по-різному, часто вони – різного походження. Уже те, що я перелічив, може створити серйозні труднощі в спільному житті. Ще складніше тим, хто належить до різних конфесій. Церква не забороняє міжконфесійного подружжя. Однак пара, яка на те подружжя погоджується, має розуміти глибину відповідальности свого кроку.

Я розумію, що закоханим дуже важко думати. Але я закликаю молодь: завдайте собі тої праці – добре думайте, що робите. Порадьтеся з мудрими людьми, щоб з’ясувати, чи дасте собі потім раду, чи зможете бути одне до одного настільки толерантними, щоб жити по-Божому разом.

Щодо тези «Найбільше щастя для людини – не самому любити, але бути любленим»… Цікава річ! Дуже важливо усвідомлювати, що хтось тебе любить. Тому мені й видається, що щастя людини можливе лише тоді, коли вона починає розуміти: «Бог мене любить!».

Усвідомити і прийняти таке нелегко. Але якщо людина глибоко переконана в тому, що Бог її любить, вона не драматизуватиме того, що відбувається навколо. Усі зміни у своєму житті сприйматиме спокійно, із розумінням, відповідальністю. Шлюб – не виняток.

Про одностатеві шлюби

Щодо одностатевих шлюбів, то це ненормально. Господь Бог створив чоловіка і жінку, які мають одружуватися. Але не може бути одностатевого одруження. Як хочуть жити спільно, це їхня справа, але це не є шлюб. Це є спілка. З тими людьми треба співчувати, що вони не можуть народити дитини. Вони хочуть брати дітей і виховувати їх, але то не є дуже мудро, бо діти, які виховуються в таких обставинах, дуже часто потрапляють у такі самі ситуації. Але я співчуваю таким людям, мені їх жаль, бо вони дуже потерпають. Чому Господь Бог так допускає – я не є суддя.

Такі люди не мають якихось більших чи ліпших прав, як усі інші громадяни, і не можуть претендувати ніби їм щось більше належиться, тому що вони є такі, які вони є.

Про батьківство

  1. Батьки мусять ставитися до своєї дитини як до людини, тобто дати їй відчути, що вона людина. Завдання, безумовно, дуже складне, але, знехтувавши ним, можна поставити дитину на фальшивий шлях.
  2. Необхідний елемент – це виховувати дитину в атмосфері тепла й мудрої любови. Діти, які цього не одержали, – це ті, що в той чи той спосіб тікають з дому і блукають вулицями наших міст.
  3. Нещаслива та дитина, між батьком і матір’ю якої є постійна незгода та непорозуміння, а ще гірше, коли батьки знущаються з дитини – і фізично, і морально.
  4. Батьки, закохані в гроші, можуть навіть свідомо передати дітям свій матеріялістичний світогляд.
  5. Передавання позитивних чи негативних цінностей відбувається природним шляхом: що батьки думають, про що говорять, як поводяться – формує їхню дитину.
  6. Безумовно, дитина має відчути, що її люблять, але батьківська любов повинна бути, наважуюся сказати, мудрою.
  7. Розпещена дитина раніше чи пізніше почуватиметься нещасною, тому що не завжди зможе отримувати все так легко, як їй це вдавалося в дитинстві.
  8. Батько й мати, творячи атмосферу любови, повинні дати відчути дитині її гідність і гідність інших людей – старших і таких самих, як вона, дітей.
  9. Дисципліні повинні підпорядковуватися всі члени сім’ї, передусім батьки: на все є свій час і щодо всього певна позиція.
  10. Кожну дитину належить виховувати в дусі бажання робити добро іншим, чи батькам, чи товаришам, чи братам і сестрам.

Про аборти

Почуєте багато аргументів, що кожен має право розпоряджатися своїм тілом. Своїм тілом – так, але не життям дитини. Це не є пошана до людського життя, бо правдивий лібералізм – це протистояння насильству, зберігання оправданих прав людини. Україна дуже хоче до Європи – проте не все, що там проповідують, є добре, справедливе, чисте. Європа виросла на християнських засадах – але чи вона їх зберігає? Ми мусимо бути обережні: маємо приймати те, що добре, але дуже критично ставитись до того і перевіряти, чи те, що пропонують нам сьогодні в літературі, кіно, філософських творах, чи воно добре, чи воно справедливе, чи воно відповідає Божому порядку. Правда, справедливість, автентичні духовні цінності – це те, чого ми повинні хотіти.

Попередній запис

Про покору, піст і спокусу

Наступний запис

Про молодь і покликання в житті