За книгою Буття від Ноя мали походити три роди: Сима, Хама та Яфета, які були їх прародителями. Від Сима походять семіти, від Хама – хаміти, вони мешкають в Африці. Потомки ж Яфета, відповідно до поселень, які називає Біблія, є арабської раси. Серед них ясно називаються хеттити, греки.
Двоє правителів із незвичайно широкими поглядами, Птолемей І та його син, Птолемей II Філадельф розвинули Олександрію як місце плекання елліністичної культури та науки, слава про неї поширилася далеко за межі їхнього царства і перетворила її на сяючу мету, яка притягувала емігрантів також і з Юдеї. У цій плавильній печі вони глибоко поринають у красу мови греків, яка допомагає їм досягти насолоди від вражаючого поступу людського мислення та відчуття, яка також є міжнародною мовою науки та торгівлі, мовою десятків тисяч ізраїльтян-емігрантів.
Підростаюче покоління вже не знає своєї материнської мови, єврейської. Воно більше не може слідкувати на богослужіннях за божественним словом. Відтак в єгипетській діяспорі визріває рішення про переклад єврейських книг. Близько 250 р. до Р. Х. Тору перекладають на грецьку мову – подія незрівнянної ваги для західної цивілізації!
Для юдеїв в Єгипті переклад Біблії на грецьку мову був настільки прогресивною подією, що стосовно цього виникла легенда. Її розповідає один апокриф Аристея з Олександрії.
Другий правитель із Птолемеїв, Філадельф[1], пишався тим, що мав збірку найпрекрасніших книг світу. Одного дня бібліотекар сказав йому, що зібрав у 995 книгах найкращу літературу всіх народів. Однак, сказав він, п’ятьох книг Мойсея, найкращих книг, серед усіх них немає. На це Птолемей II Філадельф послав до первосвященика, щоб попросити копію тих книг. Водночас той мав би йому послати чоловіків, які б могли їх перекласти грецькою. Первосвященик пристав на прохання і разом із копією Тори послав 72 учених та мудрих писарів. На честь чоловіків з Єрусалиму, мудрістю та знаннями яких цар та його придворні були дуже здивовані, влаштували велике свято. Після урочистостей вони приступили до поставленого перед ними нечувано важкого завдання, для якого не було ані аналогів, ані словників. Біля моря, на острові Фарос перед Олександрією, біля підніжжя сьомого чуда світу – маяка висотою 180 м, який Птолемей II звелів звести як сигнал для мореплавців – там працювали вони кожен окремо у своїй келії. Коли вчені завершили свою працю і порівняли переклади один з одним, всі сімдесят два переклади співпадали слово в слово. Після цього грецький переклад Біблії назвали “Септуагінта”, що означає “Сімдесят”.
Те, що дотепер звіщалося лише у святині, лише на давній мові і лише для одного народу, в одну мить стало доступним та зрозумілим для людей иншої мови, иншої раси. Брама, яку дотепер пильно охороняли, широко відчинилася – вхід до “наметів Симових”.
* * *
Приналежність Юдеї до царства Птолемеїв тривала більше, ніж сто років. Тоді Селевкідам з Антіохії вдалося добитися поширення на південь, якого вони вже давно прагнули. Після переможної битви з Птолемеєм V біля джерел Йордану в 195 р. до Р. Х. Антіох III, названий “Великим”, заволодів Палестиною і Юдея знову змінила правителя.
Поволі чужі посіви сходили і в теократичній країні. Різноманітні постійні впливи грецького світогляду, які з часів завойовницьких походів Олександра пронизували народ, ставали все сильнішими. “Антіох Епіфан, син царя Антіоха.., став царем у 137 рік грецького панування” (1 Макавеїв 1:10), “тоді Ясон… намагався обманом захопити первосвященство… І коли цар пристав на те, Ясон відразу запопався переводити своїх земляків на грецькі звичаї… З радістю заснував він під самісінькою твердинею гімназію і щонайвизначніших юнаків скликав до фізичних вправ… Тому священики не дбали вже більше про службу коло жертовника, а занехаявши храм і занедбавши жертви, скоро давано знак для метання диском, поспішали взяти участь у протизаконних вправах у палестрі…” (2 Макавеїв 4:7,10,12,14).
Чому ж стільки шуму через спортивний майданчик? Фізичні змагання в Єрусалимі, метання диску та перегони у Святому Місті, це хоча й звучить незвичайно прогресивно, але чому б це мало не подобатися Ягве, чому первосвященик мав би через це тавруватися як безбожник?
Між тим, як ми сьогодні займаємося спортом, і тим, як це виглядало тоді, існує маленька, але суттєва різниця. Вона полягає не в самих вправах, які за більш, ніж 2000 років залишилися майже такими самими. Відмінність полягає в одязі. За олімпійським зразком, юнаки були нагими. Тіло покривав лише тонкий шар оливи!
Вже сама нагота мусила розглядатися ревнителями віри в Юдеї як виклик. Вони незмінно вірили в зіпсутість людської природи з молодости та в гріховність тіла. Було немислимо, щоб заняття спортом перед лицем храму, лише за кілька кроків від Святая Святих, не розглядалося як виклик і не викликало спротиву. Відповідно до тогочасних повідомлень, первосвященик Ясон збудував стадіон посеред Єрусалиму, біля підніжжя Храмової гори, в “долині”[2]. Однак на цьому ця нечуваність ще не закінчувалася. Вже недовго тривало, і юдейські змагуни провинилися у важкому злочині проти закону – “затерли собі знаки обрізання” (1 Макавеїв 1:15).
Грецьке відчуття краси та виставлене публічно напоказ обрізання юдейських змагунів були речами несумісними. Юдейські команди, звичайно ж, не в Єрусалимі, там вони були серед своїх, – як тільки вони з’являлися на зовнішніх змаганнях, викликали зневагу, насмішки та огиду. Навіть Біблія говорить про те, що “в Тирі, в присутності царя, відбувалися п’ятирічні ігрища” (2 Макавеїв 4:18).
Зневага, якої вони зазнали, мусила багатьох так вразити, що вони шукали якогось виходу. Тож повідомляється про хірургічні втручання, які відновлювали природній стан речей (див. 1 Макавеїв 1:15).
Оце вдруге прийшла нагота як спокуса до Юдеї. Нагота була разючою ознакою богинь родючости Ханаану, наготу виставляли тепер напоказ змагуни на стадіонах, які виникли повсюди по країні. Фізичні вправи мали тоді далеко глибше значення, ніж те, яке має спорт у сьогоднішньому сенсі. Вони були культовими іграми, присвяченими чужим богам греків Зевсові та Аполлону. Реакція ревнителів віри на цю нову справжню загрозу могла бути лише жорсткою.
Нові правителі країни, Селевкіди, дуже швидко дали для цього привід.
[1] 285-246 рр. до Р. Х.
[2] У Йосипа Флавія вона називається “Тиропеон” – “Долина сироварів”