“Радість у Господі це ваша сила”, – сказав пророк Неемія (Неем. 8:10).
Не дивно, що Ісус так сильно прагнув, щоб Його учні розуміли, що Він прийшов не тільки для того, аби заплатити за їхнє спасіння Своєю жертвою на хресті, а й для того, щоб подарувати їм снагу Своєї радости.
“Не просили ви досі нічого в Ім’я Моє. Просіть і отримаєте, щоб повна була ваша радість” (Ів. 16:24).
Нам досить тільки попросити про радість у Господі!
Ісус молився за нас: “Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу” (Ів. 17:13).
Кожен християнин, народжений вдруге, знає, що його спасіння – це безкоштовний дар. Він народився вдруге у Святому Дусі, коли прийняв Ісуса Христа як свого Спасителя у вірі. Багато християн пересвідчилося, що Божий безкоштовний дар – це щось значно більше, аніж те, що вони народилися ще раз, як діти Божі. Хрещення у Святому Дусі можна здобути завдяки вірі. Але, здається, мало хто з нас усвідомлює, що Ісус дав нам також Свою радість. Її також треба отримувати у вірі, разом з усім іншим.
Якщо радість у Господі – це наша сила, то цілком очевидним є те, що вона не посідає останнє місце в довгому переліку наших здобутків, не є чимось на кшталт прикраси на торті. Це щось таке, чого ми потребуємо з самого початку, що даватиме нам наснагу і сили, коли ми будемо поширювати Добру Новину по всьому світу.
Павло писав до коринтян: “Не тому, ніби ми беремо владу над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, бо ви встояли вірою!” (2Кор. 1:24).
Павло не мав на увазі, що він ощасливить їх, принісши гарні подарунки чи створивши для них сприятливі умови. Він хотів нагадати їм про радість, яку вони вже отримали. Він хотів, щоб вони веселилися і завдяки цьому плекали радість, яку заклав у них Святий Дух.
Павло знав, що для християнина із сильною вірою зовнішні обставини завжди будуть сповнені випробувань і страждань. Джерелом християнської радости має бути внутрішнє перебування в Христі.
“Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене… Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої” (Дії 20:23-24).
Якщо Ісус вже дав нам радість, то чому стільки християн живуть таким безрадісним життям?
Ісус молився, щоб Його радість ставала досконалою в нас. Він має на увазі те, що ми не можемо стати радіснішими – так само, як не можемо спасти самих себе, наповнити себе миром чи поглибити свою любов. Однак ми можемо прийняти те, що Ісус зробив для нас, і дозволити Йому робити досконалою Його радість у нас.
Це означає, що в реальному житті ми можемо свідомо вирішити практикувати радість, незважаючи на те, як почуваємося, вірячи, що Бог почне діяти і перемінить наше горе на повну радість, як Він пообіцяв.
Любов, радість і мир є плодами Святого Духа. Ісус сказав Своїм учням, як вони мають ростити ці плоди.
“Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!” (Ів. 15:9-11).
Джерелом радости мають бути не сприятливі обставини, а знання Ісусових заповідей, дотримання їх і перебування в Ньому.
Єремія писав: “Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого…” (Єр. 15:16).
Безсумнівно, ми повинні відчувати радість. Цей досвід має наповнити нас щастям, веселощами, утіхою. Але радість не залежить від почуттів. Ми не радіємо тому, що почуваємося веселими; радше ми можемо сподіватися, що будемо почуватися веселими внаслідок своєї радости.
Давид дізнався про секрет радости. “…Радійте з тремтінням“, – писав він у Псалмі 2:11. “А тепер піднесеться моя голова понад ворогами моїми навколо мене, і я в Його скинії буду приносити жертви при відзвуках сурм, і я буду співати та грати Господеві!” (Пс. 27:6).
Дуже довго я вважав, що відчуваю радість, коли я задоволений і мене оточують сприятливі обставини. Але тепер я розумію, що радість не зароджується в емоціях, а її викликає моя воля, і вона є частиною життя хвали.
“Співайте із радістю, праведні в Господі, бо щирим лицює хвала!” – писав Давид у Псалмі 33:1.
Радість, подяка і хвала перебувають у гармонії, і наша готовність хвалити й славити Бога за все не стане повною, поки ми також не зобов’яжемося радіти у всьому.
Старшу жінку, яка була сповнена Святим Духом і роками активно працювала на християнській ниві, вразив артрит. Роки болю позбавили її радости життя; найлегша хатня робота перетворювалася на муку, і вона дедалі більше впадала в депресію.
Вона вірила, що Бог може оздоровити її, і відвідувала публічні зцілення, але її стан тільки погіршувався. Одного дня вона почула про силу, яка з’являється, коли хвалити Бога за все, і твердо вирішила спробувати. Її завдання не було легким, позаяк кожна хвилина її життя була наповнена болем. Але вона хотіла щиро дякувати за кожен момент свого життя, і за свій біль також.
Одного дня вона повільно йшла через кухню, несучи тацю з посудом. Несподівано таця впала і весь посуд розсипався по підлозі. Біль у спині і заціпенілі пальці не давала їй зігнутися, щоб прибрати все з підлоги. Зазвичай, коли щось падало їй з рук, вона заливалася сльозами від жалю до себе. Але цього разу вона пригадала свою обітницю хвалити Бога.
“Дякую, Господи, – молилася вона, – за те, що Ти дозволив мені все це розсипати по підлозі. Я вірю, що це сталося мені на добро”.
За мить вона усвідомила, що інші істоти перебувають в кухні поряд з нею. Вона чітко відчувала чиюсь присутність. Жінка з подивом усвідомила, що її оточують ангели. Ангели сміялися і раділи, і вона знала, що вони раділи за неї.
Ісус сказав Своїм учням: “Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається” (Лк. 15:10).
Вона справді була спасенним грішником, чиє серце змінилося дивовижним чином. Роками її наповнював жаль до себе і скарги на Бога, який дозволив їй страждати. Вона благала про одужання і в душі відчувала, що Бог підвів її. Зрештою вона збагнула, що її нарікання ґрунтуються на невірі, і ангели почали радіти, коли вона настільки повірила Богові, що почала хвалити Його за прикрість, що трапилася.
Вона стояла посеред кухні і відчувала, що її пронизує радість, яка наповнила все приміщення. Із серцем, повним радости, вона щиро подякувала Богові за те, що Він дозволив з’явитися стражданням, які викликали таку радість.
Невдовзі вона відвідала богослужіння, на якому промовляли молитву за недужих. Вона впевнено пішла вперед. Раніше болісне усвідомлення своєї хвороби щоразу не дозволяло їй повірити. Тепер її віра не була закорінена в почуттях. Вона отримала свободу вірити, попри те, що біль був дуже сильний. Того вечора вона оздоровилася. Біль зник, а деформовані суглоби стали рівними й здоровими.
Ми надто сильно підвладні звичкам. Ми дозволяємо своїм відчуттям нав’язувати нам те, як ми маємо поводитися. Але Христос прийшов, щоб жити в нас і щоб Його радість у нас могла стати повною і досконалою.
Що більше ми дозволяємо своїй волі керувати нашими вчинками, не відступаючи перед власними почуттями, то більшою стає наша здатність реагувати на будь-яку ситуацію у хвалі, радості і вдячності. Наша залежність від почуттів може стати слабшою. Якщо ми будемо далі хвалити Бога, то зможемо віднайти радість, яка зароджується в нашій волі і поширюється також на наші почуття.
Те, що починається як акт послуху Божому Слову, зрештою, викличе в нас стан свідомости, в якому ми будемо відчувати, бачити й переживати реальну, цілковиту хвалу, подяку і радість, які не можуть зрівнятися з жодним нашим попереднім досвідом.
Якщо ми цілковито скоримося Божій волі, щоб звільнитися від всяких перепон і отримати змогу переплавитися в досконалі посудини, перемінитися й оновитися для Нього, то ми також усвідомимо, що радість у Господі є повною в нас.