РЕВНОЩІ – РАНА ЖИТТЄВОЇ ІСТОРІЇ

Й. В. фон Ґете вважав: «Ревнощі – це пристрасть, яка завзято шукає страждання». Ревнощі – це сила, яка змушує нас до руху, до певних дій. Якщо ми дозволимо цій пристрасті запанувати над нами, то вона призведе до страждання. А якщо ця пристрасть ще й наділена хворобливим узалежненням, тоді вона спричиняє справжні страждання і для нас, і для тієї особи, до якої ми ревнуємо.

Часто ревнощі поєднуються із заздрістю. Ми кажемо, що люди ревнують того, хто є в центрі людської уваги. Однак найчастіше сфера ревнощів – це любов та особисті міжлюдські стосунки. Деякі психологи помічають навіть таке явище, як заздрість стосунків, за якою приховується страх ділити з кимось небажаним прихильність любої особи. Також трапляється таке, що люди бояться втратити прихильність любої особи. Наприклад, дружина ревнує свого чоловіка, коли його починають захвалювати інші жінки. Чоловік ревнує свою дружину, бо нею милуються чоловіки й відкрито говорять про її красу. Ревнощі виникають незалежно від нашого бажання. Часто вони живуть лише в нашій уяві, однак реальність мусить їм поступитися і дозволяє їм щось змінювати. Відтак ревнощі кидають людину в необдумані нераціональні вчинки, а навіть – у вбивство. Людина стає одержимою своєю ревністю. І навпаки, є люди, які не бажають впадати в ревнощі. Вони прислухаються до холодного розуму, який запевняє, що ревнувати немає ніяких причин. А ідеалом стосунків для них є життя з партнером чи партнеркою, в якому панує повна свобода й ревнощі вважаються слабкістю. Однак ревнощі не так легко прогнати раціональними аргументами, вони з’являються раптово та не збираються зникати. Одна жінка розповідала мені, що сама злиться через свої ревнощі. Сидячи вдома, вона уявляє собі, що одна із секретарок її чоловіка претендує на нього, або ж взагалі його зваблює. Тому жінка час до часу влаштовує чоловікові сцени ревнощів. Попри те, що знає, що повинна довіряти своєму чоловікові, не може контролювати цього негативного почуття. Жінка розуміє, що ревнощами шкодить шлюбові, однак, сидячи вдома, вимальовує у своїй уяві різні сцени, які начебто відбуваються в кабінеті її чоловіка. І зовсім нелегко позбутися цих нав’язливих фантазій, бо вони вже звили гніздо в її голові.

Немає жодного сенсу просто витісняти ревнощі або ж намагатися їх раціоналізувати, вони випливатимуть знову і знову. Значно дієвіше розпочати розмову зі своїми ревнощами. Замість того, щоб придушувати свою уяву небажаною сценою, краще довести її дію до кінця: якщо справді все трапиться так, як я уявляю, то що тоді? А що як ця фантазія спонукатиме мене звернутися до себе самого, щоб зрозуміти, хто я є насправді? Коли так міркуватиму, то зрозумію, що я не лише чоловік своєї дружини, чи дружина свого чоловіка. Я є собою, моя гідність – у мені самому. Звісно, ситуація може принести мені багато болю, однак я не залежу від своєї дружини (чи свого чоловіка). Замість того, щоб боротися зі своєю фантазією, я можу дозволити їй бути, уявити собі можливі наслідки подальших подій і повернутися до своєї гідности, до себе самого.

Коли перестану оцінювати свої ревнощі і знецінювати себе через свою ревнивість, тоді зможу пізнати їхню причину. Бо ця причина міститься десь у моїй життєвій історії. Можливо, колись я розчарувався в любові і страждав від людських стосунків. Це призвело до того, що я не можу довіряти іншим і стаю ревнивим. Мені страшно, що можу втратити свою дружину чи свого чоловіка. Боюся решту життя провести в самотності чи зазнати страждань у стосунках. У діялозі зі своїми ревнощами можу запитати їх, що ж вони хочуть мені сказати: можливо, у двері стукають зміни в стосунках чи якісь особисті зміни. Також варто розпитати їх, яке найбільше прагнення приховую за ними. Напевно я прагну, щоб мій чоловік любив тільки мене, щоб був тільки моїм, щоб я завжди була впевненою в тому, що він любить тільки мене. Усвідомивши й визнавши такі свої потреби, побачу, що вони нереальні: не можу замкнути свого чоловіка в чотирьох стінах, щоб він дивився тільки на мене. Хочу я того, чи ні, а він зустрічатиме інших жінок. Можу прийняти свою ревнивість як нагоду більше довіряти своєму чоловікові, що він справді мене любить, а мої ревнощі ще раз доводять, що і я його люблю. Якщо так прийму свої ревнощі, то перестану злитися на себе через власну ревнивість, а використаю її як нагоду відчути свою любов до чоловіка й буду вдячною за любов. Таким чином перестану себе мучити. Допускаючи свою ревнивість і розмовляючи з нею, побачу, що вона поволі перетвориться на довіру й ще більшу любов.

Якщо ж мої ревнощі нагадають мені про рани з моєї життєвої історії, то можу використати їх як нагоду поглянути на ці рани й постаратися віддати їх Богові. Більше не засуджуватиму себе через те, що ревную, а зверну особливу увагу на свої рани та розчарування. Коли знову з’являться ревнощі, я більше детально не фантазуватиму, що зараз робить чи говорить мій чоловік у товаристві з гарною жінкою. Допущу існування своїх ревнощів і в такому стані молитимусь, наприклад, Ісусову молитву: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене». Якщо повторюватиму її знову і знову довший час, то зможу побачити, що мої ревнощі змінюються, а я більш спокійно і лагідно їх приймаю. Інший метод – віддати їх Богові. Уявляю собі, як Його любов освітлює, зігріває і зцілює мою ревнивість та всі рани моєї життєвої історії.

Попередній запис

ГІРКОТА – ОТРУТА ПОЧУТТІВ ТА ДУМОК

Наступний запис

САМОТНІСТЬ – ШАНС ДЛЯ ЗРОСТАННЯ