«Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте! Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче! Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе! Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми! Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!»
Величезними буквами на першій сторінці газети йшов заголовок: «ПОМСТА».
Історія була стара як світ. Жінку обдурив чоловік: кинув її, пішов до її кращої подруги. Жінка трохи почекала, знайшла слушну нагоду і убила обох, причому не відразу, а змусивши добре помучитися.
Так, брудна, трагічна історія. Чому її опублікували на першій сторінці? Можливо, бо в багатьох з нас щось таке ховається: як би ми «розрахувалися» з тим і з тим! Будь у нас достатньо сміливості (чи дурощів), ми б йому (чи їй) «показали», відплатили за образу. Що неприємніше, десь ходять люди, які, можливо, леліють такі думки щодо нас самих. Газетярі знають людську натуру: особисто ми, швидше за все, нічого такого робити не будемо, але із задоволенням прочитаємо про тих, хто зробив.
Як усе це знайоме. Створюється враження, що багато християн чи то ніколи не читали Писання, чи то не замислювалися над ним. Адже Павло заповідає нам діаметрально протилежне. Ні про яку помсту і мови бути не може. Проблеми потрібно вирішувати абсолютно інакше. Так, виконувати цю заповідь важко, так же важко, наскільки роздумувати над богослов’ям попередніх розділів послання. Але написано втім чорним по білому.
Важлива обмовка: Павло не закликає нас ставитися до зла поблажливо. Якщо нам сказано «не мстіться», це не означає, що зла не існує або що воно не небезпечне. Зло існує, воно небезпечне і навіть дуже небезпечне, і про це не можна забувати. Але тут перед нами одна з глибоких відмінностей між християнством і, скажімо, буддизмом. Оскільки ми віримо в Бога-Творця, Який створив благий світ, ми віримо, що всяке спотворення творіння, всяка брудна пляма на ньому – не ще одна варіація добрості, але його протилежність, зло. І звідси запитання: як нам себе поводити?
Для Павла це запитання починається з питання: як повівся в такій ситуації Бог? Про це апостол роздумував вже впродовж ряду розділів, і особливо важливий уривок 5:6-11: Христос помер за нас, ще коли ми були грішниками. Про моральну волю Божу можна сказати ще багато що, але в центрі християнської розповіді стоїть ця істина: коли людське зло піднялося на повний зріст, Бог узяв його тягар на Себе, завдав йому смертельного удару і відкрив шлях до нового творіння, нового світу. Помста нічого не вирішує: при ній порочне коло зла зберігається. Хто б і де б не мстився – у сім’ї, у місті, на Близькому Сході або в північній Ірландії, – помста призводить до безперервного потоку зла. Кожна із сторін «виправдовує» свої неподобства і звірства тим, що і сама постраждала.
Це підводить нас до питання про те, чи варто прощати тих, хто вибачення не просить і винуватим себе не вважає. (Одного разу я отримав листа з таким питанням від одного хлопчика. Взагалі діти добре відчувають подібні проблеми і можуть думати про них не гірше за дорослих.) Мабуть, Павло має на увазі наступне: хоча відсутність у кривдникові покаяння закриває шлях до повного примирення, попри це слід позбуватися бажання помститися. Більше того, треба намагатися робити такій людині щось хороше і добре. Є навіть надія, що така неждана лагідність викличе в ній докори сумління (мабуть, саме вони маються на увазі «розпалене вугілля», у в. 20, де Павло цитує Притч. 25:21). І можливо, не лише докори сумління, але і приведе її до покаяння, а ситуацію – до примирення.
Але якою б не була реакція нашого недоброзичливця, сенс такий: відмовляючись від помсти і навіть від бажання помститися, добре вже те, що ми самі набуваємо розумового і душевного здоров’я. Ми не даємо злу, скоєному іншою людиною, диктувати нашу поведінку. Досить вже тих бід, які нам заподіяли: так невже нас ще терзатимуть образою? От що Павло має на увазі, кажучи: «Не будь переможений злом».
Тут потрібні свої обмовки, і ми їх прочитаємо на початку 13-го розділу. Як ми побачимо, Павло надає велике значення діям влади і правопорядку. Але влада не діє як приватні особи. Якщо відомо, що суддя або присяжний особисто зацікавлений у справі, це автоматично виключає його з участі в судовому процесі. Правителі часто повинні робити те, чого приватні особи мають право не робити. А якщо правителі нехтуватимуть своїми обов’язками, нічого доброго не вийде: комусь з громадян набридне чекати біля моря погоди, і він сам візьме правосуддя у свої руки. У результаті запанує хаос і торжествуватиме правило «хто сильний, той правий».
Але як би не поводилися правителі, ми повинні довіряти Богові і Його промислу. Як пише Павло у в. 19: «Дайте місце гніву Божому». У Бога є Свої способи привести людей до тями і дати їм відчути плоди своєї дурості і нечестя. Не наша справа прискорювати цей процес (зрозуміло, якщо ми самі не працюємо в органах юстиції і правопорядку, коли на нас лежать певні обов’язки; див. Рим. 13:1-7).
У цілому, увесь уривок пояснює, як християни повинні поводитися у світі. Попередні вірші стосувалися внутрішнього життя церкви, а ці говорять про поведінку в суспільстві. Благословляти, а не проклинати треба навіть гонителів церкви. Це щось таке, що виходило за межі норм тодішнього юдаїзму. Цікаво, чи знав і чи пам’ятав тут Павло молитву Ісуса про Своїх катів (Лк. 23:34)? Заповідь тішитися з тими, хто тішиться, і плакати з тими, хто плаче (в. 15) стосується не лише членів церкви. Християни мають бути добрими сусідами: якщо, скажімо, у них на вулиці сталося щось добре, їм личить брати участь у загальних веселощах; а якщо сталася біда, від них очікується допомога і співчуття. Бачачи таке християнське життя, оточення сповниться до нього повагою і захоче послухати те, що християни сповіщають: послухати про Господа, Якому християни служать і Який сам не дозволив злу перемогти Себе (перемога зла була лише уявною!), але Сам переміг його силою Свого життя і любові.