«Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона. Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе! Любов не чинить зла ближньому, тож любов виконання Закону. І це тому, що знаєте час, що пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла. Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах, але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість!»
Коли я ще вчився в пансіоні, літніми ранками я часто прокидався з першими променями сонця, годині о четвертій-п’ятій ранку. Я вважав, що спати довше було б просто безглуздо! Адже вранці яскраво світило сонце, а до полудня набігали хмарки і міг навіть розпочатися дощик. Як же можна пропускати ранок? До того ж я займався спортом і не хотів, щоб гру псувала негода. Загалом, було ясно: якщо раніше почати, то перепаде декілька годин сонячної погоди. Ну а уроки можна зробити і потім, коли розпочнеться злива. Я ще не розумів: чого мої друзі не прокидаються? Можна було б усім встати раніше і чудово використати час!
Цей образ раннього пробудження і використовує тут Павло (пор. 1Сол. 5). Він розвиває думку, вже коротко висловлену в 12:1-2. Старий світ («вік цей») все ще діє. Більшість людей будують життя відповідно до його моди і звичаїв. Проте зміна часів вже сталася! Нехай багато хто спить, але зоря, що почалася з життям, смертю і воскресінням Ісуса, вже розгорається! А це означає, що християни повинні жити відповідно до правил нового світу.
Павлові настанови дуже чіткі і конкретні. Ніч – це час, коли люди напиваються, влаштовують дикі вечірки і коять неподобства, яких посоромилися б при світлі дня. Для вірного така поведінка виключена, наскільки б не відповідала вона устоям суспільства. Ніч – це час безсоромності і розпусти. Для вірного про них не може бути мови.
Зрозуміло, що сенс тут у забороні на певні види поведінки (в. 13). Апостол додає ще одну подвійну заборону, яка не має відношення до звичайного протиставлення денної і нічної поведінки: сварливість і заздрощі зустрічаються вдень анітрохи не менше, ніж вночі (а може, і більше). Аналогія, отже, вже не цілком точна, але логіку вона не порушує. Бо для християнина гнів і образа заборонені в тій же мірі, що і пияцтво і розпуста. (По багатьом церквам цього не скажеш, але, проте, це так.)
Проте Павло не лише пояснює читачам, чого саме вони повинні уникати. Він показує, як цього уникати. «Зодягніться Господом Ісусом Христом», – каже він. Що це означає? І як виконати його пораду?
Порада «зодягнутися» продовжує метафору ночі/дня. От ми встаємо з ліжка, бо бачимо, що зоря вже зайнялася, хоча більшість людей сплять. Тепер ми повинні зодягнутися. Християнський «одяг» (двома віршами вище Павло говорив про «зброю», «зброю світла», яка потрібна, коли зайнявся світанок) – це сам Ісус, Господь Ісус, цар Ісус. Я знаю християн, які у своїй уранішній молитві свідомо просять, щоб їм «зодягтися» у вдачу Ісуса. Деякі роблять це трохи інакше: повільно і вдумливо читають якийсь уривок з Євангелій, просячи, щоб характер Ісуса, який вони там зустрічають, оточив і захистив їх, і щоб, спілкуючись з ними, інші люди зустрічали такого Ісуса. Деякі звертаються думками до свого хрищення, коли їх занурювали у воду на знак вмирання з Христом, а потім вони виходили з води на знак воскресіння з Христом, після чого (див. Рим 6) вони живуть вже не в старій епосі, а в новій. Саме тут осереддя того, що іноді називають Павловою «етикою»: новий світ вже тут, і ті, що належать Ісусу належать до Нього; тому вони повинні жити саме Його мірками, а не модою сучасного суспільства.
Нам можуть заперечити: але ж Павло чекав швидкого кінця світу! Хіба не казав він у в. 11, що спасіння от-от прийде у світ? А якщо він помилився в цьому, може, він помилився і в іншому? Можливо, ніякий новий день ще не настав?
На це слід сказати наступне: Павло взагалі не вірив у кінець світу. Коли в 2Сол. 2 він просить солунських християн не тривожитися, якщо вони отримають лист із словами, що День Господній вже настав, то ясно, що цей День не кінець світу. (Інакше солуняни не могли б його не помітити!) Без сумніву, Павло мав на увазі прийдешні історичні (а не після історичні) кризи і катастрофи. Судячи з його висловлювань про прийдешній новий світ у Рим. 8:18-27, новий світ буде звільненням, а не скасуванням нинішнього світу. Зауважимо також, що на протязі, як мінімум, століття (та і пізніше) християнські проповідники затверджували, що нова епоха вже почалася. Той факт, що ніякого «кінця світу» не сталося ні за Павлового життя, ні пізніше, їх не бентежив.
Якщо ми уважно учитаємося в послання Павла та інші ранньохристиянські тексти, нам стане ясно: вони не казали, що останній день спасіння настане скоро. Впродовж одного покоління мала статися лише одна подія: руйнування Єрусалиму (Мр. 13). Як ми знаємо, це пророцтво збулося в 70 році Р. Х. Що стосується останнього Дня, то, як вірили християни, він може настати в будь-який момент, бо воскресіння Ісуса, яке приготувало йому шлях, вже сталося. Початок новій епосі вже покладений. Для людства займається світанок, і самий час прокидатися. І в цьому сенсі не так вже суттєве, скільки часу мине між появою перших сонячних променів і моментом, коли вся земля буде освітлена сонцем.
У цьому періоді християни повинні жити як громадяни майбутнього віку. Час виконання божественних обіцянь означає також час виконання Закону Божого (в. 8-10). Це «виконання» не має жодного відношення до спроб повністю дотримати Тору, щоб поквитатися з Богом або набути особливо заслуженого статусу. Йдеться просто про таку відповідь на милосердя і любов Божі (12:1), при якому людина любить той спосіб життя, який відбиває характер Божий. (Хоча цю любов не зрозуміють і не оцінять ті, хто не пізнав любов і рятівну благодать зверху, Рим. 8:6-8.)
Тут концепція виконання Закону через любов входить у заклик жити морально переконливим для язичників чином. «Не будьте винні нікому нічого, – пише Павло (попередження, яке в нинішньому західному суспільстві повністю ігнорується), – крім того, щоб любити один одного». Якщо ви любите їх, ви не скоїте вбивства. Якщо ви любите їх, ви нічого в них не вкрадете. Якщо ви любите їх, вам буде приємно, що в такої людини є гроші, що на такій жінці красива сукня, що таке подружжя живе в доброму будинку. І вам не буде заздрісно: ви просто радітимете за інших людей. (Згадаємо Рим. 7:7-8: заздрість, жадання – саме те, у чому «я» виявив свою нездатність виконати Закон.)
Ще один момент: якщо ви любите ближнього, ви не скоїте перелюбу. Наскільки оманливим і неоднозначним буває наше слово «любов»! Тобто слово чудове, але аж надто багато воно може означати: і безкорисливу, жертовну любов, про яку каже апостол, яка зрікається від своїх власних бажань заради блага ближнього, – але і егоїстичне пожадання тіла іншої людини незалежно від наслідків. Другий тип «любові» слід було б називати «похіттю», але зазвичай «закоханий» у чужу дружину не називає свої почуття «похіттю»: адже предмет його почуттів такий привабливий, цікавий і спокусливий… що ж це, як не «любов»! І далі такий хід: хіба не каже сама Біблія, що «ніколи любов не перестає»?!
От таким шляхом багатьом вдається себе переконати, а деякі починають навіть сперечатися зі своїми духовними наставниками і порадниками. Але в Павла розмова коротка. Сенс любові, справжньої християнській любові, названій у Новому Заповіті словом «агапе» (хоча деякі грецькі автори використовували його і в ширшому значенні, на кшталт нашого поняття «любов»), полягає в наслідуванні жертовної любові самого Ісуса. Саме ця любов мається на увазі, коли апостол заповідає «зодягатися» в Ісуса (в. 14). У такій безкорисливій любові немає місця аморальності, особливо обману в шлюбі, який тільки прикривається словом «любов». Язичники, що поглядають на християн, повинні були здивуватися цьому факту. І ще, як мінімум, впродовж століття церква могла з долею гордості констатувати, що сексуальної розбещеності серед християн немає. Ну а в наші дні, на жаль, немає жодних приводів для хвастощів.