«Слабого в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди. Один бо вірує, що можна їсти все, а немічний споживає ярину. Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, Бог бо прийняв його. Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його. Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання. Хто вважає на день, для Господа вважає, а хто не вважає на день, для Господа не вважає. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові.»
В однієї нашої знайомої син вегетаріанець. Сьогодні вона розповідала нам, які страви вона вивчилася для нього готувати і на які компроміси він був готовий піти. Взагалі цікаво, що зараз на заході вегетаріанство сприймається серйозно мільйонами людей. У багатьох ресторанах є особливе меню для вегетаріанців. У пору моєї молодості практично нічого цього не було.
В античності вегетаріанство теж існувало, але зазвичай з абсолютно інших причин, ніж зараз. За часів Павла лише одиниці вважали, що вбивати тварин жорстоко. На речі дивилися набагато простіше: заколоти корову чи свиню було не важче, ніж відірвати гілку від дерева. Вегетаріанцями ставали з іншої причини (і це якраз той випадок, який обговорює Павло): були відсутні гарантії, що на стіл потрапить правильний сорт м’яса. Чи буде це м’ясо чистим? Допустимо, м’ясо їсти можна, але от чи можна їсти це конкретне м’ясо? Приміром, чи правильно було заколено тварину? Чи всі належні процедури дотримані?
Це схоже на проблему, яку Павло вирішував у 1Кор. 8, але на трішки інший лад. Там основні складнощі були пов’язані з поняттям ідольських жертв: як бути з м’ясом, яке вже принесли в жертву ідолу (тобто м’ясом від тварини, яку принесли в жертву в язичницькому храмі)? Нерідко таке м’ясо потрапляло в сусідні з храмами ресторани і на ринки. Жоден благочестивий юдей не узяв би його в рот. Багато ранніх християн теж сторонилися його: як-не-як до свого навернення вони були язичниками і прекрасно знали, звідки воно взялося, – краще триматися від гріха чимдалі. Позиція Павла полягала в наступному: (а) оскільки Бог – Творець, поганого м’яса немає, а значить, у принципі, м’ясо присвячене ідолові можна їсти; (б) якщо куштуванням присвяченому ідолові ти спокушаєш ближнього, краще утримайся.
У цьому розділі додаються інші проблеми. Мабуть, вони були пов’язані з вегетаріанством деяких юдеїв: якщо в їх частині міста не було єврейського м’ясника, який потурбувався б про «кошерність» м’яса (тобто його відповідності нормам юдаїзму), вони могли утримуватися не лише від свинини (забороненої в будь-якому випадку, хоча свинина була найдешевшим м’ясом на ринку), але і від будь-якого м’яса взагалі.
У всьому цьому розділі цікаво наступне. Хоча Павло говорить про речі, які часто розділяли юдеохристияни і християни з язичників, він ніде не пише: «Багато юдеохристиан не їдять м’яса, а багато християн з язичників їдять». Чому? По-перше, існувало і немало «сильних» юдеохристиян (у тому числі він сам), тобто юдеохристиян, які вважали «чистою» всяку їжу. Напевно, були і такі християни з язичників (на кшталт галатійських проповідників), які намагалися як можна сильніше відвернутися від свого язичницького минулого, а тому дотримували на додаток до християнської етики суворі юдейські правила. Як мені здається, проте, є і глибша причина, чому Павло пише в стилі «одні з нас роблять так, а інші так».
На мій погляд, Павло намагається зламати бар’єри, які нерідко виникали між християнами різного етнічного походження. Якби він сказав «в юдеохристиян такі звичаї, а в християн з язичників – такі», він лише посприяв би розподілам. Він же хоче розподіли прибрати. Лише в 15-му розділі цей підтекст стане ясний, і в 15:8 апостол призве читачів до спільної молитви. А доки він намагається навчити їх дивитися один на одного не як на людей, які частково знаходяться по різні боки бар’єру, в яких ще сильні старі ярлики («він єврей!», «вона язичниця!»), а як на співпрацівників одного Пана, учнів одного Господа. Власне кажучи, у цих віршах одне і те ж грецьке слово означає і «пана», і «Господа», тому, коли Павло використовує у в. 4 метафору з хазяїном і рабами, він вже підводить читачів до думки, яку сформулює у в. 6.
Зміст цього уривка – прямий наслідок Павлового вчення про виправдання вірою, яке він докладно пояснював кількома розділами раніше. Юдеї і язичники, які вірують в Ісуса, приймаються на рівних, бо Ісус воскрес! І ті, і інші вірують, що Ісус є Господь, і що Бог воскресив Його з мертвих (10:9-13: уривок, на який багато відсилань у посланні). Тому вони повинні вчитися жити один з одним разом, не відвертаючись один від одного і не уявляючи, що хтось з них більш угодний Богові. Наскільки можна зрозуміти, у Римі не виникло проблеми того ж масштабу, яка сталася в Антіохії (Гал. 2:11-21). Проте це може бути лише тому, що християнські громади Риму були розрізнені і навіть не намагалися збиратися на спільні молитви і трапези, тоді як в Антіохії вони робили так регулярно.
Проблему створювала не лише їжа, але і дотримання священних днів (в. 5-6). Хоча свої свята існували і в язичників, у даному випадку, швидше за все, маються на увазі свята юдейські. Одні християни дотримували основні юдейські свята, а інші – ні. До моменту написання цього послання Павло вже вважав це питання непринциповим. Для нього головним було інше: яку б лінію поведінки ти не обрав, робити це треба на славу Господню. (Хоча, звичайно, тут є свої межі. Думаю, якби Павло почув, як якийсь нинішній пестун захищає своє бажання повалятися недільним ранком у ліжку посиланням на те, що, за Павлом, церковні свята не важливі, він би відреагував дуже різко.)
Яка ж ситуація в Римі? І чого хоче від адресатів Павло? Починаючи настанови із заклику бути терпимим до «слабких», він, мабуть, виходить з того, що більшість християн «сильна». Останню категорію багато в чому складали християни з язичників, у тому числі навернені самим Павлом під час його місіонерських трудів. Декого з них він назве по імені в 16-му розділі. Наскільки можна зрозуміти, вони погоджувалися з Павлом, що християнин у принципі може їсти все.
Епітет «слабкий у вірі» не означає, що у відповідних християн віра неповноцінна. І не означає, що вони слабо засвоїли основи християнської віри чи слабо в ній стоять. Мова про інше: на відміну від Павла і деяких інших християн вони недостатньо розібралися в тому, яку свободу дає віра в Бога-Творця і воскреслого Господа Ісуса. Для Павла така віра означала, що віднині всяка їжа «чиста» (пор. Мр. 7:19, де євангеліст розуміє в цьому сенсі слова самого Ісуса) і що немає необхідності дотримувати якісь особливі священні дні (хоча дотримувати – теж непогано), якщо за такою поведінкою стоїть благоговіння до Господа.
Аргументацію Павло продовжить у наступних уривках. Її ми вивчимо далі, а доки розміркуємо про аналогічні ситуації в наші дні. Чи бувають у сучасній церкві розбрати з питань, які Павло визнав би непринциповими? Чи не вибудовуємо ми іноді культурні і етнічні бар’єри там, де Павло м’яко, але рішуче нагадав би нам, що всі ми служимо одному Пану?