Римлян 14:13-23 – Шлях любові і миру

«Отож, не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси. Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічого нечистого в самому собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому воно нечисте. Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов’ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер. Нехай ваше добре не зневажається. Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім. Хто цим служить Христові, той Богові милий і шанований поміж людьми. Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудування один одного! Не руйнуй діла Божого ради поживи, усе бо чисте, але зле людині, що їсть на спотикання. Добре не їсти м’яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гіршиться, або спокушується, або слабне. Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробовується! А хто має сумнів, коли їсть, буде осуджений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.»

Тією ніччю був великий снігопад. Коли вони розсунули ранком фіранки, то побачили, що садову хвіртку майже усю завалило. Снігу нападало – метр, не менше.

За сніданком син нагадав батьку, що той обіцяв дати йому якусь роботу по дому, щоб «заробити» на кишенькові витрати.

«Гаразд, – сказав батько, – зараз підемо на вулицю. Почнеш чистити доріжку».

Задоволений син швидко одягнувся, схопив лопату і взявся до роботи. Він вже був досить сильним, тому справа йшла на лад, сніг так і летів у різні боки. Нарешті син випрямив спину і задоволено оглядівся: доріжка від будинку до хвіртки була розчищена, по ній можна було пройти, навіть не посковзнувшись.

Вийшов батько.

«Молодець! – похвалив він, – йди додому, випий кави. Ти своє заробив!»

Але не встигли він увійти до будинку, як пролунав голос.

«А ти можеш потім прибрати сніг з моєї доріжки?»

Це був сусід. І питання його було непустим. Бо до снігу, що нападав на його сад за ніч, додався сніг, який необдумано перекидав на його територію хлопчик!

Батько і син переглянулися. Сусід зовсім не сварився. Навпаки, йому було смішно. Але що тепер робити?

«Мені здається, це робота для двох», – сказав батько.

У цьому уривку Павло розбирає схожу проблему: енергійно розчищаючи собі шляхи, можна не помітити, як зробиш неможливим прохід сусідам. Улаштовувавши своє власне християнське життя, можна ускладнити життя ближніх. Оскільки одним з основних юдейських і християнських образів, що означали поведінку, було саме «ходіння», «дотримання шляху», то недивний і в. 13: є небезпека наставити на доріжці в побратимів-християн всякого роду перешкоди, камені «спотикання та спокуси».

Тому, не без гумору помічає апостол, не судіть ближнього, але використовуйте свою здатність судити на те, щоб не наставити один одному перешкод! «Судження» як такі зовсім не забороняються: навпаки, як ми вже бачили, вони дозволяють відрізнити важливі християнські вчення від непринципових, в яких можливий плюралізм; вони ж допомагають не стати перешкодою для своїх християнських братів і сестер. Адже інші люди можуть знаходитися на іншому етапі християнського дорослішання: можливо, їх ще бентежать якісь аспекти християнської свободи, вони ще в них не освоїлися. Можливо, згодом вони поступово, мало-помалу здолають свої слабкості. Павло це не обговорює. Він не каже, як багато: «Що за дитячий садок! Пора вже їм перестати турбуватися через такі нісенітниці!» Подібні відповіді лише, образно кажучи, накидали б снігу на їх доріжку – неналежний спосіб поведінки з ближніми і непідходящий спосіб життя в християнській общині.

Значить, треба усвідомити, що їжа може стати нечистою не сама по собі, а внаслідок неправильного ставлення до неї. Звичайно, такий підхід багатий занадто великою суб’єктивністю, а тому його далеко не в усіх етичних питаннях можна застосовувати. Павло тут не висуває абстрактно-загальний принцип, а говорить саме про те, що люди їдять і п’ють, причому в конкретній ситуації. При співвідношенні із сучасними проблемами необхідно бути обережними. Взагалі у в. 14 Павло говорить наступне: їжа може стати і дійсно стає нечистою в той момент, коли людина починає вважати її нечистою. А у в. 20: вона може стати і дійсно стає злом (вже не просто «нечистою»!), коли куштування її – спокуса для ближнього.

Уривок у цілому звернений не до всіх римських християн, а до тих з них, хто, анітрохи сумніваючись, їсть усе підряд. Апостол пояснює: свобода – справа хороша, але іноді нею можна і треба поступитися заради тих християнських побратимів, чия віра може похитнутися від споглядання подібних вільностей.

Як ми вже бачили на початку розділу, видно, Павло тут має на увазі язичницько-християнську аудиторію: християни з язичників повинні стежити за тим, щоб не відштовхнути юдеохристиян. Це співзвучно тому, про що він вже писав раніше. Якщо в Посланні до Галатів йому доводилося виступати проти прийняття тамтешніми християнами єврейського Закону (вони намагалися консолідувати тим самим свою приналежність до сім’ї Месії), то тут зворотна проблема.

Якщо ми праві, що Послання до Римлян написане незабаром після повернення євреїв у Рим (54 Р. Х.), то Павлові заклики цілком зрозумілі. Юдеохристияни, що повернулися, застали в столиці імперії картину, яка їх вжахнула: християни з язичників роблять речі, які (в очах юдеохристиян!) асоціюються з язичництвом. Багато юдеохристиян могли не лише угледіти тут жахливу помилку і відступництво (в. 16), але і взагалі відмовитися від християнства, що дискредитувало себе.

Якщо християни з язичників дійсно стануть причиною відступництва, вони образять жертву Христову (в. 15), навіть перекреслять її. Було б щонайповнішим порушенням пріоритетів (в. 17) робити основний упор на їжу і питво, а не на реальність Царства Божого: праведність, мир і радість. Це все одно, що руйнувати будинок, який довго і ретельно вибудовувався самим Богом (в. 20).

В останніх двох віршах розділу наводяться чіткі критерії того, як віра повинна проявлятися в житті. В. 23 не стільки заповідає перевіряти чистоту своїх мотивів (хоча і це теж), скільки попереджає людей, викритих у в. 22, які добре розміркувавши поглинають усі види їжі і питва: не ставте інших людей у положення в. 23. Не нав’язуйте іншим вашу свободу. Звичайно, застосувати в сьогоднішньому церковному житті ці ідеали непросто і можливо тільки через серйозну молитву і роздуми, але чим більше ми вдумуватимемося в ці Павлові настанови, тим більше вони нам допоможуть.

Попередній запис

Римлян 14:7-12 – Враховується лише Останній Суд

Наступний запис

Римлян 15:1-6 – Єдність: приклад Христовий, настанови Писання