«Чи ви не знаєте, браття, бо говорю тим, хто знає Закона, що Закон панує над людиною, поки вона живе? Бо заміжня жінка, поки живе чоловік, прив’язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею, якщо стане дружиною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Закону, і не буде перелюбницею, якщо стане за дружину іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Закону через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові. Бо коли ми жили за тілом, то пристрасті гріховні, що походять від Закону, діяли в наших членах, щоб приносити плід смерти. А тепер ми звільнились від Закону, умерши для того, чим були зв’язані, щоб служити нам обновленням духа, а не старістю букви.»
У коментарях з цієї серії я придумав до багатьох уривків ілюстрації, щоб читачам легше було зрозуміти сенс. Деякі рецензенти засумнівалися як у правильності такого підходу, так і в моєму умінні намалювати відповідні картинки. Та все ж я наполягаю на своєму. У таких уривках, як цей, проте, виникає проблема іншого плану: тут Павло сам використовує ілюстрацію. І на перший погляд, ця його ілюстрація (подібно до деяких моїх спроб подібного роду) залишає бажати кращого.
Для аналогії Павло бере заміжню жінку, Законом (Мойсеєвим, а не якимсь іншим!) прив’язану до чоловіка. Сенс, мабуть, такий: смерть звільняє людей від обов’язків, зокрема, заміжня жінка після смерті чоловіка вже може шукати іншого партнера. Проте в наступному уривку (в. 4-6) Павло застосовує це до християн: з одного боку, вони померли, а з другого – вони мають право знову одружуватися! Що б це могло означати?
Та і взагалі чому він заговорив про Закон? Здавалося б, справа ясна: після розділу про християнську поведінку йому цілком природно перейти до Закону як джерела етичних правил. Досі в багатьох храмах Десять Заповідей накреслено на стінах, – може, і Павло мислить у тому ж напрямі? Так, заповіді для нього як і раніше важливі. До цього питання він підійде в Рим. 13:8-10, хоча зовсім не обмежиться повторенням їх і закликом до послуху. Але зараз він говорить зовсім про інше. Тут Закон – частина проблеми, а не частина рішення.
Якщо ви уважно стежили за його міркуваннями, у вас може виникнути інша версія: Павлу знадобилося нарешті пояснити свої уривчасті висловлювання про «Закон» (3:20, 7-31; 4:13-15; 5:13,14,20; 6:14,15). Адже він вже не раз натякав, що Закон Мойсеїв, хоча і був даний Богом і свідчив про благовістя (3:21), все ж грав негативну роль у загальному задумі Божому (5:20), і християни більше – не «під Законом» (6:14,15). Чому б і ні? Тоді виходить, що розділ 7 написаний у відповідь на ці питання, що залишилися. Павло дійсно пояснює тут свою позицію детальніше. Проте не все так просто.
Іноді в Рим. 5-8 бачать просто опис християнського життя. Тоді картина моральної боротьби в 7:14-25 малює саме спробу жити християнським життям: між відважними заповідями розділу 6 і остаточною метою, викладеною в розділі 8. Це пояснює місце розділу 7 в загальній композиції листа, але не вирішує одну проблему: основну тему її складає зовсім не християнське життя, а Закон, і Павло знову і знову повторює, що християни більше не знаходяться «під Законом».
Думаю, при написанні Рим. 7 у Павла були два мотиви. З одного боку, він хоче пояснити, навіщо був даний Закон, як він виконав свій задум, а також як новим і парадоксальним чином виявився виконаний через Месію, Ісуса Христа, і Духа (до цього він підійде в розділі 8). З другого боку, на противагу багатьом юдеям і юдеохристиянам Павло намагається показати, що Закон сам по собі не міг принести обіцяного життя і виконував в якомусь сенсі негативну функцію. Це звучить заплутано, але пояснює, чому розділ 7, що стискує усі ці речі у свого роду юдейський плач, виявився таким важким для розуміння.
Цей розділ є частиною загальної стратегії Павла, яка полягає в тому, щоб пояснити римським християнам, – часто юдейського походження («бо говорю тим, хто знає Закона» 7:1) – той глибинний перехід, який стався через благовістя від сім’ї Заповіту, що визначається Законом, до сім’ї Заповіту, що визначається Христом і Духом. Тільки так церква може зрозуміти, що зробив Бог і що означає християнська віра, надія і життя.
Цей уривок вводить довге обговорення Закону, і ключ до нього – комбінація 5:20 і 6:6. Павло все ще має на увазі два типи людства (Адамове і Христове) і вважає, що християнин – це той, чий «давній чоловік» (6:6) був розіпнутий із Христом. Тому кожна людина виявляється складною істотою, подібно до жінки, яка перебуває в шлюбі (а тому – в усякому разі, у тому світі! – ідентифікується зі своїм чоловіком). Закон же цементує узи між людиною, яка «в Адамі», і «давнім чоловіком» («давнім Адамом»).
Це пояснює ключовій в. 4. Фраза «вмерли для Закону» відноситься до тієї ж події, що і 6:6, де «давній чоловік» був розіпнутий із Христом, щоб «ми» були врятовані від солідарності гріха. Вражаючим чином Павло стверджує, що Закон, будучи даним Ізраїлю, сформував узи між Ізраїлем і… зовсім не Богом, як можна було б подумати, але Адамом. Це пояснює і в. 5, а також регулярні згадки в цьому розділі про те, що пристрасті гріховні «походять від Закону».
Виходить, що Закон – частина неправильного устрою. Отримавши його від Бога, Ізраїль має постійне нагадування про те, що і він перебуває «в Адамі». Іншими словами, Закон не виводить Ізраїль з біди, а просто інформує Ізраїль, що той у цій біді знаходиться. Трохи нижче Павло пояснить, що це означає на практиці.
У в. 6 він дає натяк на подальшу відповідь. «Ми» – ті, хто через хрещення і віру були приведені в сім’ю, що визначається розіпнутим і воскреслим Христом, – померли для Закону (див. Гал. 2:19). А тому розрубані узи, що зв’язували нас із солідарністю старого Адама, які примушували нас, подібно до жінки, прив’язаної до чоловіка, ростити його дітей (що в даному випадку означає смерть). Зате в нас утворилися нові узи, узи з Христом у Його новому воскреслому житті, і ми можемо плодоносити для Бога. Це одне з місць, де Павло використовує уявлення про Христа як жениха свого народу (див. 2Кор. 11:2,3; Еф. 5:25-27).
Він також натякає на контраст, згаданий ним раніше наприкінці розділу 2. Життя в старій солідарності Адама і життя в Ізраїлі «під Законом» означає життя під «буквою» Закону. Жити новим життям у солідарності з Христом означає відкинути всяке життя в Адамі і оновитися дією Духа Божого. До цього в Посланні до Римлян Павло майже не говорив про Духа (Рим. 1:4; 2:29; 5:5 – єдині випадки), але під кінець нинішньої аргументації він напише одне з найбільших оповідань про дію Духа. Можливо, і написав він розділ 7 передусім тому, що оскільки Бог робить через Духа те, чого Закон робити не міг (8:3), важливо показати, що саме намагався зробити Закон і чому він був приречений на поразку. Розділ 7 дуже важкий для розуміння, але без нього нам не зрозуміти до кінця, у чому Павло бачив проблему людини і відповідь Бога на неї.