«Що ж скажемо? Чи Закон то гріх? Зовсім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Закон, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: Не пожадай. Але гріх, узявши привід від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий. А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертвив. Тому то Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.»
Усе було тихо, коли приїхали робітники. Їм відкрили двері, – як вони думали, сам хазяїн будинку. А приїхали вони ставити нову сигналізацію на двері і вікна. Хазяїн боявся злодіїв (в околиці було декілька випадків пограбування) і викликав майстрів, щоб вони замінили стару систему сигналізації на нову.
Насправді ж, хазяїн того дня був хворий, а тому до дверей не вийшов. Він попросив зробити це свого сусіда. Розбираючись з майстрами, цей сусід точно з’ясував, як працює сигналізація. І це подало йому ідею… адже тепер він знав достатньо, щоб забратися в будинок самому. А із самою системою сигналізації усе було гаразд. Вона відмінно працювала. Але вона заронила ідею в голову сусіда, і в нього виник план, який він зміг здійснити.
Звичайно, ілюстрація недосконала. Згаданий сусід – частково «гріх», частково «я» з Рим. 7. Але головне ясне: сам Закон – це Божий Закон; він святий, справедливий і благий. Подібно до тієї самої системи сигналізації, річ відмінна, та і налаштована на славу. От тільки одна біда: станься збій в іншому місці – і він працюватиме проти вас.
Проте перш ніж підійти до цього питання, кілька слів от про що. У Рим. 7 Павло багато каже: «Я… я… я». Що це за «я»? Багато читачів переконано, що ці «я» автобіографічні: Павло викладає частину своєї біографії, і неясно лише, яку саме. Чи описує апостол тут період до свого навернення до християнства? (По одному з тлумачень, йдеться про досягнення Павлом повноліття, коли він став «сином заповіді», тобто пройшов «бар міцва», юдейську церемонію входження в доросле життя.) Чи перед нами опис християнського життя Павла? Чи Павло переходить від дохристиянського життя до християнського по ходу розділу? Чи щось ще?
Усі ці тлумачення підходять до тексту не з того кінця. Передусім, потрібно помітити, що в античності часто писали від першої особи однини («я»), коли хотіли висловити певну загальну думку. Так ми іноді пишемо від першої особи множини («ми») або від другої особи («мимоволі відчуваєш…»). Сам Павло в Гал. 2:15-21 робить це, чергуючи «я» з «ми». У цьому ракурсі, мабуть, потрібно розглядати і Рим. 7. Втім, Павло не говорить про людство в цілому. Він говорить конкретно про Ізраїль – Ізраїль, який отримав від Бога в дар хороший Закон, але виявив, що дехто не забув скористатися цим даром Ізраїлю на шкоду. (Як сусід у моїй ілюстрації скористався новою системою сигналізації.)
Цим «дехто» був гріх (точніше кажучи, Гріх). Ізраїль також перебував «в Адамі». Серйозна проблема біблійного богослов’я полягає в тому, що, коли Бог вирішив позбавити світ, Він призвав як знаряддя Свого Промислу сім’ю, яка сама (подібно до усього іншого людства) потребувала спокутування. Так або інакше, цієї проблеми Павло торкався вже раніше. Зараз він говорить про неї більш прямо.
Це показує ще одну причину, чому Павло пише «я», а не «Ізраїль» або «юдеї». Врешті-решт, то була і його власна історія. Йому не хочеться від неї дистанціюватися і зрікатися, роблячи вигляд, що він про неї сам не тужить. Більше того, цей уривок (з його «я», пригніченим наслідками гріха в народі Божому) безпосередньо пов’язаний з розділами 9-11 (де Павло плаче про дію гріха серед богообраного народу, його родичів за тілом). Взагалі Послання до Римлян не збірка богословських нарисів, а єдине ціле, а тому важливо помічати зв’язки, що з’єднують різні його частини. Ми повернемося до цього питання трохи пізніше.
У цьому уривку Павло робить відразу дві речі. Якщо я вигляну з вікна кабінету, я побачу не лише те, що робиться в саду, але і віддзеркалення лампи, що стоїть на підвіконні. Якби я сфотографував цю частину вікна, на фотографії відобразилося б і те, і друге. Аналогічним чином йде справа з Павловим описом приходу Закону до Ізраїлю: попутно відбивається час, коли Адам отримав заповідь у саду (див. знову Рим. 5:13,14 і 5:20). Павло хоче сказати, що, коли Бог дав Ізраїлю Тору, Ізраїль скопіював Адама, порушивши її. В основі лежить думка, що «гріх» завжди незримо був присутнім в Ізраїлі, а тому неминучим наслідком святого і благого Закону мало стати порушення його Ізраїлем. Звідси Павло робить висновок для нас парадоксальний, а для нього цілком природний: «Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра» (в. 12). Загалом, цей розділ знімає із Закону відповідальність за невдачу Ізраїлю, одночасно намагаючись показати його нездатність дарувати обіцяне.
Що обіцяв Закон? Згідно в. 10, обіцяне було «життя». Знову і знову, але особливо в Лев. 18:5 і Втор. 30:15-20, Тора звертає до Ізраїлю обіцяння: хто дотримає її, житиме, а порушники накличуть на себе погибель. Вже в Старому Заповіті проводиться паралель між Ізраїлем (що отримав Закон і Землю обітовану) та Адамом і Євою (поміщених у Саду і що отримали заповідь з попередженням про смерть у разі порушення її). Для Адама і Єви «смерть» включала вигнання з Саду, а для Ізраїлю покарання полягало, зокрема, у факті полону. Проте і вигнання, і полон – не провина заповіді, даної в Саду, і Закону, даного Ізраїлю. Це наслідок гріха.
Одним словом, гріх двічі скористався випадком. Подібно до сусіда з моєї ілюстрації, який міг би і не подумати про крадіжку, якби при ньому не почали встановлювати нову систему сигналізації, Ізраїль виявляє силу бажання, коли його проти відповідних бажань застерігають (в. 7,8). Була пора, коли Закону ще не було (той дивний час між Адамом і Мойсеєм, про який Павло говорив у Рим. 5:13,14). Але після дарування Закону на горі Сінай гріховність Ізраїлю розкрилася повною мірою. Скільки б Тора не обіцяла життя, присутність і сила гріха означали: смерть – усе, що Тора може принести (в. 8-11).
Тут може виникнути питання, на яке Павло відповість (в усякому разі, частково) трохи пізніше. Що ж таке «гріх»? Якщо саме в ньому криється наша основна проблема, як його перемогти? І що Бог зробив для вирішення цієї проблеми? Поки скажемо лише, що «гріх» – це сила, супротивна творінню Божому. Вона руйнує світ, створений Богом; руйнує людей, що несуть у собі образ Божий; руйнує богообраний народ, покликаний бути знаряддям спокутування.
Багато сучасних християн скажуть: усе це дуже цікаво (і саме по собі, і для розуміння Павла), але яке відношення має до нас? На жаль, багато хто з нас особливо не замислюється про положення Ізраїлю під Законом. Бо насправді цей уривок для нас максимально актуальний. Коли ми стикаємося з гріхом (будь то в нас самих або в навколишньому світі), ми не повинні його недооцінювати. Зло абсолютно реальне і могутнє. Воно протистоїть Богові, Його світу, Його людським створінням і не в останню чергу тим, хто покликаний йти за Його сином. Це не дурниці! Гріх несе обман. Гріх несе смерть.