Римлян 7:13-20 – Озираючись на життя під Законом

«Тож чи добре стало мені смертю? Зовсім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став міцно грішний через заповідь. Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий під гріх. Бо що я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю. А коли роблю те, чого я не хочу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.»

Спробуйте прочитати цей уривок голосно і швидко. Більш за все, спіткнетеся за відсутності належної вправності. Пам’ятаю, на одному передріздвяному богослужінні цей текст дали читати хлопчикові-півчому. Бідолаха! Хіба можна такі речі дітям давати?

Неможливо заперечувати, що цей уривок украй складний і заплутаний. Одні тлумачі знаходять у ньому глибоке розуміння людських проблем, а інші вважають, що тут немає ні складу, ні ладу. У мене інша думка: уривок взагалі не задуманий як точний опис Павлового (чи чийогось ще) досвіду, хоча він і перекликається з багато чим у древньому і сучасному житті і літературі. Павло говорить про інше і уперше не намагається вбити двох зайців одним каменем.

У попередньому уривку Павло пояснив, що сталося, коли Ізраїль отримав Тору: Ізраїль повторив гріх Адамів, показавши свою гріховність. Потім Павло переходить до опису життя Ізраїлю під Законом. Це не автобіографія, а питання: що буде, якщо Ізраїль, отримавши Закон, щосили постарається жити за ним?

Деякі убачають тут викриття Ізраїлю: ніби, «юдей» намагається заробити ділами виправдання і спасіння, поквитатися з Богом шляхом виконання Закону, – Павло ж показує, наскільки безглузді подібні спроби. Але ні, це все не про те. Павло обіляє не лише Закон, але і «я»: за його словами, вже не «я» це виконую (в. 17, 20), а гріх, що живе в мені. Мабуть, не лише Закон, але і сам Ізраїль були підпорядковані вищій меті, під час спрямування до якої вони тільки більше зриваються вниз. І чим більше Ізраїль поводиться правильно, тобто чим більше намагається виконати святий, справедливий і благий Закон (слідує «добру»; в. 13), тим більше Закон каже: ти мене порушив.

Це перше, що хоче сказати Павло: Ізраїль був правий у своєму бажанні наслідувати Тору, зробити її способом життя. Але якщо Закон був «духовний», то Ізраїль («я» в цьому уривку) – «тілесний» і «проданий під гріх» (в. 14). Іншими словами, Ізраїль належить «Адаму». Закон не лише не дає можливості Ізраїлю виплутатися з цієї проблеми, але і посилює її. Що ж, поки зрозуміло. Ми знаходимося на тому ж ґрунті, що і в Рим. 2:17-24. (Більше того, при уважному читанні видно, що Рим. 7 – розгорнута версія 2:17-24, а Рим. 8 в якомусь сенсі сильно розгорнута версія 2:28-29. Саме тому Павло ставить у Рим. 9 ті самі питання, що і на початку розділу 3.)

Як ми пам’ятаємо, у 2:1-24 Павло пояснив, що Ізраїль, при усіх своїх претензіях на відмінність від решти (у нього є Тора, а в інших немає) світу, скотився до загального рівня в плані гріха (1:18-2:16). І тут вимальовується друга думка Павла, менш помітна, але для його читачів дуже важлива. Проблему Ізраїлю під Законом апостол описує так, щоб вона нагадувала проблему, над якою роздумували всі язичницькі моралісти, починаючи, як мінімум, з Аристотеля. Грецькі і римські філософи і поети здавна задавалися питанням: чому вони можуть зрозуміти, які вчинки здійснювати потрібно, але здійснювати їх не вдається? І навпаки, розпізнати вчинки шкідливі можна, але утриматися від них украй складно. Павло роками сперечався з язичниками, багато разів чув на вулицях, як цитують вірші і філософію. Тому тут він задумав хитромудру річ (мабуть, навіть занадто хитромудру, раз читачі до наших днів не можуть достеменно розібратися). А саме, він пояснює становище Ізраїлю під Законом так, щоб наприкінці сказати: от висоти, яких досягає богообраний народ завдяки своєму Закону, – ті ж самі висоти, що і язичницькі моралісти. Якщо щось і могло по-справжньому показати труднощі Ізраїлю, то саме це: при усьому своєму старанні дотримувати Закон Божий ізраїльтяни прийшли до того ж, що і інші, – морального банкрутства.

Під кінець розділу Павло сам напише закінчення до цієї аргументації. А доки розберемося, що в нього виходить. У катастрофі Ізраїлю він Закон не винить. Більше того, не винить і «я». Нічого поганого в приналежності до Ізраїлю немає, нічого поганого в бажанні дотримувати Закон Божий немає (див. Пс. 18 і 118 з їх майже містичною тягою і любов’ю до Тори!). Реальна проблема – у гріху.

У в. 13 Павло вже сказав про те, що буде з гріхом. За його словами, смерть «мені» приніс гріх, «щоб стати гріхом» і «щоб гріх став міцно грішний». Це звучить дещо дивно: навіщо Богові (Який часто передбачається в Павлових «щоб») треба, «щоб гріх став міцно грішний»?

А тут ще і схожа фраза в Рим. 5:20: Закон прийшов, «щоб збільшився переступ». І, мабуть, Гал. 3:22: Писання (тобто Закон) все зачинило під гріх. Що ж це виходить? Бог дав Закон не просто знаючи, що тим самим зростуть можливості для гріха, але і спеціально створюючи ці можливості?

Відповідь ми побачимо в Рим. 8:3, але здогадатися про неї повинні вже зараз, якщо хочемо повністю зрозуміти Павла в цьому розділі і нескороминуще значення цього розділу для кожного покоління християн. Бог хотів, щоб гріх множився, щоб потім з ним розібратися, засудити його, покарати раз і назавжди. Але де ж гріху було стати «міцно грішним»? Парадоксальним чином, в Ізраїлі, тому самому народі, який покликаний стати світлом світу. Навіщо? Щоб в особі Месії, Ісуса Христа, Який втілює Ізраїль, гріх був зібраний в одному місці і засуджений раз і назавжди.

Текст, який на перший погляд здавався плутаним описом людського банкрутства, виявився підготовкою до чудової розповіді про торжество Хреста.

Попередній запис

Римлян 7:7-12 – Коли прийшов Закон: Сінай і гріхопадіння

Наступний запис

Римлян 7:21-25 – Подвійний Закон і нещасне «я»