Іванко не слухається мами
Колись я почув таку розповідь про малого хлопця. Не пам’ятаю добре, як його звали, здається, Іванко. Після закінчення початкової школи він вирішив, що вчитиметься далі. Поїхав до міста, позаяк в їхньому селі не було середньої школи. Батьки знайшли для нього місце в інтернаті, яким опікувалися священики.
Через місяць після початку навчального року мама, турбуючись про здоров’я сина, вислала йому великий пакунок з їжею. У листі написала: «Це все для тебе. Пам’ятай, що маєш усе з’їсти сам». Іванко був слухняним хлопцем, тому найчастіше їв домашні делікатеси тоді, коли нікого не було в кімнаті, або ж виходив у коридор. Йому було соромно через те, що не частує товаришів. З фруктами не було проблем. Найдовше в його шафці пролежали ковбаса і паштет. Коли з’їв їх через два тижні, отруївся, бо вони до того часу вже зіпсувалися.
Коли Іванко отримав з дому наступний пакунок з такою ж маминою порадою, то засумнівався, чи варто це виконувати. Не лише тому, що боявся знову захворіти. Сумління йому підказувало, що це негарно, егоїстично не ділитися з товаришами. На недільних проповідях священики часто говорили про любов до ближніх, про те, що з ними треба ділитися. Акцентували на тому, що так навчає Христос у Євангелії.
Під час вечірнього відпочинку Іванко поділився смаколиками з товаришами. Їли всі разом, а потім товариші сказали Іванкові:
– Подякуй від нас своїй мамі. Напиши, що все було дуже смачне.
Іванко так і зробив, а ще пояснив, чому не з’їв усього сам.
Мама, так як інші мами, дуже любила свого сина. Хотіла, щоб ріс сильним і здоровим. Насамперед дбала про його тіло. Після цього випадку зрозуміла, що Іванко має й душу, а вона теж повинна рости та розвиватися. Для цього необхідні добрі вчинки. Відтоді мама, коли висилала синові їжу, завжди писала: «Поділися з товаришами». Тепер Іванко та його мама чинили розсудливо. Це була християнська розважливість. Іванко навчився цього, слухаючи Євангеліє та пояснення до нього, котрі чув на проповідях.