Поховати своє «ні»
У Святому Письмі часто йдеться про обов’язок дітей слухатись батьків. Уже на початку Євангелія від св. Луки читаємо, що Ісус був слухняний Своїй Матері та св. Йосипу. Минуть роки, і Ісус розповість притчу про двох синів, яким батько наказав працювати у винограднику. Перший відповів: «Піду» і не пішов. Другий відповів «Не хочу», але розкаявся і пішов (Мт. 21:29-31). Сучасні діти теж мають труднощі з послухом.
Багато дітей на кожне батьківське прохання або наказ вперто відповідають «ні», але потім змінюють його на «так».
Так було з малим племінником італійського професора Ферарда Феріні. Якось на всі свої прохання стрийко чув у відповідь:
– Ні, стрийку!
Здивований та розсерджений професор нахмурює брови, бере хлопця за руку і веде в сад. Дорогою звертається до малого:
– Йдемо поховати твоє «ні».
Просить хлопця написати на папері слово «ні». Потім викопує в землі глибоченьку ямку і каже:
– Поклади там своє «ні».
Коли хлопець зробив це, професор веде далі:
– А тепер присип його землею.
Хлопець усе слухняно виконав. На зворотній дорозі стрийко сказав:
– Пам’ятай про те, що ти поховав своє «ні». Тепер на прохання старших потрібно відповідати «так».
Це змінило хлопця. Відтоді він рідко говорив «ні».