«Безіменна Церква». Така назва якнайліпше підходить для громади християн, які згодом стануть однією з найбільш відомих домашніх церков Китаю.
Церква на Да Ма Цан, 35 працювала без офіційної реєстрації і без офіційного членства. У ній не було ради директорів, клубів для подружніх пар, братерських спілкувань, гуртків крою і шиття, спільних прогулянок членів церкви чи кампаній зі збору грошей.
Вони лише прагнули молитися разом, разом прославляти Бога в піснях і слухати протягом півтори години і більше помірне, євангельське вчення і проповідь. Кількість відвідувачів церкви швидко зростала, і вже прибудови виявилося недостатньо, щоб умістити всіх, хто приходив на служіння.
– Якби тільки «червоні охоронці» обходили стороною наш будинок, – сказав Самуїл своїй сестрі, – тоді ми змогли б зайняти і перший поверх.
– А також власність дядька, – додала Ай Лінг, згадуючи прилеглий будинок, що був власністю їхнього дядька і який теж було конфісковано.
Одного разу, коли Самуїл оглядав, що було зроблено по перебудові будинку, він потрапив на горище. Розглядаючи будівлю з дуже низьким дахом, він зрозумів, що дах не підтримували ані стіни, ані опори. А що, коли..?
Самуїл поділився ідеєю із сестрами і старшими в церкві. Якщо їм удасться підняти дах, вони зможуть збудувати третій поверх, тим самим у півтора рази збільшивши ту площу для розміщення парафіян, яку звільнили в результаті перебудови будинку.
– Але чи дозволить нам це зробити міська влада? – запитав один зі старших церкви.
– Ми попросимо дозвіл на добудову, – відповів Самуїл. – Я скажу, що ми із сестрами хотіли б розширити будинок. Якщо мене запитають про причини, відповім правду і віддам результат справи в Божі руки.
Закликавши всю церкву підтримати цей намір молитвою, Самуїл вирушив у будівельний відділ Гуанчжоу і легко одержав дозвіл на добудову будинку.
Церква ожила! Із запалом, властивим для будь-якого будівництва в будь-якому місці, члени церкви не тільки жертвували час і кошти, але також почали постійно підносити молитви і подяки Господеві.
– Ми знали, що повинні побудувати горішній поверх досить просторим для того, щоб у повній безпеці розмістити до трьохсот осіб, – згадував пізніше Самуїл.
Щоб здійснити це, підрядникам необхідно було вкопати сталеві опори на ліквідованому першому поверсі висотою до третього.
– Оскільки в нас усе ще не було прав на перший поверх, – розповідав Самуїл, ми знову почали молитися. Потім я знову пішов до міської влади.
Дозвіл був отриманий за тисячу доларів. Пастор Лем розповідає відвідувачам:
– Право користатися нашою ж власністю коштувало нам тисячу доларів!
До осені 1983 року будівельна бригада була готова залити бетон для підлоги. Але в середу вранці, 10 жовтня, Самуїл прокинувся від голосного стукоту в металеві ґрати, які були встановлені на сходах, що ведуть на вулицю. Невпевненою ходою він пішов до дверей, увімкнув світло і подивився вниз. За ґратами в повній темряві стояло кілька людей.
– Відчиняй! – наказали вони.
– Хто ви? – поцікавився Самуїл.
– Віддані громадяни Китаю, що служать нашій країні в придушенні невірних громадян Китаю!
Неохоче відчинив Самуїл ґрати. «Чи не бандою розбійників були ці люди», – думав Самуїл. Навіть путівцями злодії не вештаються такими великими групами.
Коли він пильно подивився на нічних візитерів, то побачив, що всі вони були в міліцейській формі. Прибулі ввійшли в будинок, начебто за заздалегідь опрацьованим планом. Незнайомці поперевертали догори дном усі меблі, відкрили всі шафи і висувні шухляди, зібрали всі Біблії, збірники псалмів і християнську літературу.
Здавалося, що знову повернулися «червоні охоронці».
– Ви маєте ордер на обшук? – протестуючи проти того, що відбувається, запитав Самуїл. З моменту арешту відомої «банди чотирьох», очолюваної Джіанг Кінг, удови Мао Цзедуна, нічні рейди по домівках відбувалися рідко або взагалі не відбувалися.
– Я можу побачити ордер на обшук? – наполягав Самуїл.
На його запитання відповіли мовчанням. Чути було тільки метушню і галас нічних нападників, які обшукували сантиметр за сантиметром будинок Самуїла. Вони конфіскували всі Біблії і збірники псалмів, більше ніж 8000 надрукованих на ротаторі брошур, підсилювач, магнітофон і 240 касет. Забрали навіть коробку олівців.
Їхній керівник написав розписку і віддав її Самуїлу. За десять днів пастора Лема викликали на допит.
У повідомленні було написано, що Самуїлові необхідно принести розписку, щоб йому змогли повернути конфісковані речі.
Допит проходив за знайомим планом. Розписку забрали, а конфісковані речі ніколи не повернули. Але пастору Самуїлу Лему дозволили повернутися додому. Ця подія засмутила його і викликала невеселі думки. Чи не провіщають подібні події таке ж похмуре майбутнє?
Незабаром Самуїлу вдалося знову зібрати свою церкву. Усі прийшли радісні і сповнені рішучості. І члени церкви, і Самуїл прагнули якнайшвидше закінчити перебудову будинку. У четвер, 29 квітня 1983 року, вигуки хвали Богу і сльози радості увінчали завершення будівельного проекту.
Кількість людей, що відвідували зібрання, швидко зростала: триста, чотириста, більше. Незабаром люди заповнили усі кімнати і прилеглі приміщення. Незалежно від погоди: чи лив дощ, чи світило сонце, кількість людей не зменшувалася. Незабаром вдалося встановити місцевий радіозв’язок, щоб на всіх поверхах можна було слухати проповідь пастора. Були зроблені лави для кімнат і коридорів, а також дерев’яні настили, щоб посадити тих, хто слухав на сходах.
Жодна американська місія не пропонувала такі малогабаритні приміщення для проведення зібрань. Але члени жодної церкви в будь-якому іншому куточку земної кулі, яким би вишуканим не був їхній будинок, не виявляли стільки гордості і радості, скільки виявляли студенти, лікарі, адвокати, вчителі і робітники, які прийшли за годину до зібрання, щоб зайняти якнайліпше місце. Оскільки будинок не міг умістити всіх бажаючих, недільна проповідь читалася ще в середу і суботу ввечері.
З настанням літа прийшла нестерпна спека, тому кілька вентиляторів ледве освіжали повітря в приміщенні. Про кондиціонер годі було й мріяти.
Покаяння відбувалися щонеділі, дуже часто на інших служіннях, і нерідко під час особистої євангелізації. Церква постійно одержувала і заявки на хрищення. Хрищення п’яти віруючих на березі ріки – це одне, а хрищення десятків людей, а ще й регулярно – зовсім інше.
Якось перед обідом до пастора Лема підійшов чоловік із церкви:
– Скільки осіб очікують хрищення цього разу?
– Більше тридцяти, – відповів пастор.
– Чи не ризиковано проводити хрищення такої кількості людей на очах у сторонніх людей?
– Іноді кандидати на хрищення трохи нервують, – сказав Самуїл брату, – але частіше вони сповнені рішучості, бажають прийняти хрищення на очах у незнайомих людей як свідчення їхньої віри.
– Але хрищення просто неба може бути заборонено.
– Ми повинні віддати усе в руки Божі. Хрищення – Його пряме веління. І ми повинні підкорятися Богові в першу чергу. І не турбуйтесь про наслідки.
Але чоловік продовжував:
– Ми отут обговорили дещо. Вважаємо, що можна було б зробити розбірний гумовий басейн і проводити хрищення в нашому новому залі на третьому поверсі.
Нова пропозиція дуже втішила пастора, і він відразу ж схвалив її.
Із ростом церкви на Да Ма Цан її члени розповідали про свою віру багатьом людям, і незабаром було створено ще одну домашню церкву на околиці міста, а згодом їх було декілька.
– Китайська церква дуже нагадує Тіло Христа в Новому Заповіті, – пояснював Самуїл. Душі, що шукають спасіння, не приходять із християнських родин. За звичаєм це люди з язичницькими або часто атеїстичними коренями. У них не було попередньої християнської настанови чи впливу. І практично вони ніколи в житті не чули жодного вірша з Писання і жодної біблійної історії. Більшість, народившись згори, повинні вивчати елементарні аспекти біблійної віри.
У таких церквах суверенний Господь творить чудеса, щоб підкріпити істини Біблії. У китайських церквах відбувалося саме так. Члени церков почали переживати особливі прояви сили Божої. Наприклад, у церкві на Да Ма Цан декілька людей звільнилися від демонічного впливу. Зцілення звичайно відбувалися в будинках віруючих, куди запрошували пасторів і служителів церкви для надання допомоги в молитві. Відновлення здоров’я часто відбувалися без особливої підтримки пастора, служителів або інших членів церкви, коли хворий знаходився сам удома. Важливим результатом цих зцілень було те, що багато людей, які не хотіли вірити в реальність Ісуса, присвятили своє життя Богові і гаряче прийняли принципи християнської віри.
Одна жінка, років за шістдесят, занедужала. Вона та її чоловік, члени дочірньої церкви в Гуанчжоу, роками молилися про те, щоб їхні діти стали християнами. Але і сини, і дочки віддали себе в руки темним силам і не виявляли ніякого інтересу до віри їхніх батьків.
– Якою б не була ціна, – говорила скорботна жінка своєму чоловікові, – я готова її заплатити, тільки б побачити спасіння своїх дітей перед тим, як помру!
Стан жінки швидко погіршувався, поки її цілковито не паралізувало. Смерть здавалася неминучою. Коли родина зібралася біля її ліжка, сини і дочки в сльозах говорили про свою любов до неї.
– Я хочу побачити вас усіх у Царстві Божому, – ледь вимовила жінка.
Вночі вона впала в кому і до світанку вмерла. Коли її тіло лежало непорушно, починаючи холонути, убитий горем чоловік упав на коліна біля ліжка дружини і звернувся до Господа. Він підтвердив свою віру і попросив Бога простити йому те, що він не дав своїм дітям гідний приклад християнського життя. Уражені щирістю переконань свого батька і його приниженням в їхній присутності, що суперечило традиціям Китаю, діти кинулись навколішки біля свого батька.
– Боже, молився один син, – прости нам наші гріхи, щоб ми змогли зустріти маму на небесах!
– Як би ми хотіли, щоб наша мама дожила до дня нашого покаяння!
У цей момент мертва жінка сіла на ліжку!
– Я хочу їсти! – тихо вимовила вона. – Ви можете принести мені трохи рису?
Терапевт із Бейджінгу підтвердив подібний випадок. Він власноручно підписав свідоцтво про смерть чоловіку, який за кілька годин сів на ліжку, поїв і почав розмовляти зі своєю родиною.
Коли Самуїла запитували про подібні чудеса, він відповідав:
– Чудеса відбуваються за розсудом Бога. Це явище Він використовує, щоб кинути докір атеїстам і зміцнити Свою церкву. А для тих, у кого теологічні проблеми з питання зцілення, у нас немає аргументів. Ми не проводимо публічних служінь зцілення. Але якщо в людей є потреби, ми йдемо до Господа і просимо Його вилити на нас Свою благодать. Особливо ми молимося про Його волю. Це робиться приватно і не демонструється на публіці. Самі люди у своїх домах зі своїми друзями волають до Бога в часи недолі, і Він відповідає на їхні молитви!
Улюблений всіма пастор Лем сам жив з дня на день по благодаті Великого Цілителя. Він швидко змінював тему розмови, якщо йому ставили запитання про його хронічну хворобу, що виникла в результаті роботи на вугільних шахтах. Зовні виявляючи невичерпну енергію, Самуїл ходив дуже обережно. Щодня він відпочивав не менше години, це правило він рідко порушував.
– Бог дає мені стільки сили, скільки необхідно, – говорив Самуїл.
Щоденна турбота Великого Цілителя для пастора Лема була настільки ж дивною і мала таке ж значення, як деякі значні зцілення.
Тема повернення здоров’я рідко звучала в проповідях і навчаннях Самуїла. У питаннях теології та в прикладі служіння він був винятково євангельським віруючим.
– Немає потреби бігати за чудесами, – наполягав він. – Нашої віри досить для цього. По вірі ми покладаємося на Божі обітниці і дозволяємо Йому вирішувати, що для нас краще.
Коли Самуїл Лем нидів у темряві вугільних шахт, Бог не викликав землетрусу, щоб звільнити його, але Він дав Самуїлу стільки віри, щоб він зміг прийняти те, що Бог дозволив відбутися в його житті.
Пастор думав, що іноді Господь більше прославляється в бідності і хворобі, ніж у статку і здоров’ї. Одна жінка, що була прикута до ліжка протягом двадцяти років, так і не була зцілена, але, незважаючи на це, вона могла послужити сильною заступницькою молитвою. Тільки Бог знає, скільки людей стали віруючими в результаті її молитов. Сам Самуїл просив цю жінку щодня клопотатися в молитві про нього.
– Я розумію, – говорив Самуїл, – що на Заході багато християн живуть у статку. Нехай Бог благословить їх! Але ми молимося про те, щоб не матеріальне багатство, а духовне стало центральним в їхній вірі!
«Шукайте ж найперше Царства Божого», – застерігав нас наш Господь Ісус Христос. Однаковою мірою помилково, маючи мало, скаржитися на це, і, маючи багато, дозволити багатству зайняти визначальне місце в житті.
На захист і противагу обох теологічних позицій він говорив:
– Наше служіння полягає в тому, щоб завойовувати душі і приводити християн до життя із Христом. Ми уникаємо спірних питань, тому що можна настільки бути поглиненим розходженнями у вченнях, що цілком забути про основне в Біблії – «Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова». Якщо наше розуміння Біблії не допомагає нам любити і бути терпимими до інших, тоді ми не збагнули основної думки Біблії!
У проповідях Самуїл завжди акцентував увагу на очищенні і сповненні Духом Святим. Церква на Да Ма Цан багато разів бачила сповнення Духом Святим. Пастор учив, що християни приймають Духа Святого в момент одержання спасіння. А очищення і сповнення відбувається пізніше, залежно від бажання віруючого одержати все краще від Бога, коли він провадить християнський спосіб життя.
Саме в ці дні росту і благословення нагляд з боку офіційної церкви став більш помітний.
– Ми часто відзначали, що в церкві з’являлись незнайомі люди, які приходили на служіння проводити розслідування, – говорить Самуїл. – Як чудово говорив до їхніх сердець Господь, даючи їм можливість побачити нашу справжню мету!
Деякі члени «Триєдності» порушили свої обітниці і приєдналися до домашніх церков у різних регіонах Китаю. Якими б добрими не були наміри таких пасторів як Самуїл Лем, обвинувачення його в намірі навернути у свою віру поглиблювали розходження між представниками офіційної церкви і домашніми церквами. Навіть у найважчі часи домашні церкви росли набагато швидше, ніж громади «Триєдності».
Протягом 80-х років домашні церкви здійснювали своє служіння під пеленою невизначеності. У будь-який момент тонка нитка терпіння влади могла обірватися, і меч загальних репресій міг обрушитися на голови їхніх членів. І незабаром Самуїл Лем відчув загрозу цього меча.
Одного разу вранці міліціонер піднявся сходами на Да Ма Цан, 35 і попросив побачити мак сі.
– Я за нього, – відповів Самуїл.
Швидко оглянувши реконструкцію другого поверху, відвідувач піднявся іншими сходами. Самуїл пішов за ним. Протягом кількох хвилин офіцер розглядав залу. Самуїл стежив за ним, молячись.
– Це протизаконно, – сказав офіцер. – Церква незареєстрована. Ви повинні негайно припинити свої служіння.
– Я не можу, – відповів Самуїл так привітно, наскільки міг. – Це робота Божа. Він покликав мене займатися цим.
– У вас немає вибору. Припиніть або вам доведеться відповідати за наслідки.
Вони пильно дивилися один одному у вічі: в офіцера був погляд невблаганний, у пастора – сповнений рішучості.
– Пане офіцер, повільно сказав Самуїл. – Я бажаю цілковито підкорятися закону. І тих, що приходять сюди навчаю того ж. Але я не можу припинити мою роботу, тому що це робота Божа.
– Тоді вам доведеться відповідати за наслідки!
– Я провів більше двадцяти років у в’язниці за проповідь Євангелії мого Господа Ісуса Христа, – відповів Самуїл.
Він знав, що, розмовляючи з представниками влади, необхідно обмірковувати кожне слово, але, дивлячись прямо у вічі міліціонера, рішуче заявив:
– Я готовий знову повернутися у в’язницю.
Здивований сміливістю пастора, міліціонер завагався хвилину, а потім, не сказавши жодного слова, різко повернувся і зник за дверима.
Більше він ніколи не з’являвся в цьому будинку.
