За місяць після смерті матері Самуїл зміг надрукувати трактат «Хрищення і Вечеря Господня», а також шість інших трактатів його Духовної колекцій Користуючись ротатором, Самуїл видрукував збірник, що вміщував більше ста гімнів, тридцять із яких були його власними творами.
А в цей час кількість учнів на заняттях з англійської мови, які проводив Самуїл, збільшувалася. Студенти цікавилися життям свого вчителя, сповненого драматизму, і були відкритими для проповіді Євангелії. Таким чином, кожне заняття Самуїл закінчував короткою проповіддю для тих, хто бажав залишитися і послухати.
Міс Ліу, що стала згодом директором Недільної школи на Да Ма Цан, 35, першою увірувала в Христа. Вона привела і свою двоюрідну сестру на заняття, що теж прийняла в серце Христа як свого Спасителя. Самуїл почав проводити служіння, коли в аудиторії було двоє віруючих.
За якийсь час покаялися ще два студенти, і 6 липня 1980 року Самуїл охристив чотирьох віруючих в одній з приток відомої в Китаї ріки Перлина. Вони вибрали район за містом, настільки віддалений, наскільки це можливо в країні з населенням у більш ніж 1 мільярд, для якого усамітнення поза домом можливе лише в горах або на просторах пустелі. З цікавістю спостерігали селяни за тим, що відбувалося. Невелика група віруючих молилася, щоб селяни не повідомили міліції про те, що бачили, і щоб почули стільки, скільки було б досить для того, щоб відкрилися їхні серця для Слова Божого. Це було лише перше з багатьох хрищень, що регулярно проводилися просто неба для тих, хто увірував, дякуючи служінню Самуїла.
Церква продовжувала зростати з чотирьох віруючих, у 1980 році, до тридцяти і більше, у 1982. Необхідним стало переобладнання приватної власності Самуїла. Стіну, що відділяла місце для комори, знесли, меблі поставили так, щоб помістилося, принаймні, п’ятдесят осіб. Невдовзі на кожному служінні були зайняті всі місця.
Одного разу в понеділок до Самуїла прийшов незнайомець. Він не назвав себе і не вказав свого данвей.
– Скільки було присутніх на служінні учора ввечері? – запитав він.
– Більш сорока, – відповів Самуїл.
– У вас це не домашня церква, а нелегальна церковна громада!
Самуїл мовчав.
– Вас звільнили в 1978 році і дали п’ять років випробувального терміну.
Самуїл продовжував мовчати.
– Якби у вас була навіть зареєстрована церква, ви все одно не мали би права бути в ній служителем через випробувальний термін.
– Я не священик, – відповів Самуїл. – Я ділюся тим, що знаю, і спілкуюся з моїми духовними братами і сестрами. У нас приватні бесіди. Ми нікому не заважаємо.
– Ваше служіння нелегальне.
– Я не знаю, хто вам надав право ставити мені запитання, – сказав Самуїл, – але я можу вам заявити, що готовий втретє повернутися у в’язницю. Під час мого тривалого ув’язнення я думав, що більше не побачу волі, що так і вмру за ґратами. Мені все одно, де я вмру, тому що я вірю, що піду прямо на небеса.
Незнайомець позадкував і зник за дверима. Самуїл віддав цю зустріч у руки Божі.
Протягом декількох місяців Лем страждав від хронічного болю в нирках, викликаного наявністю в них каменів.
– Такі камені не можуть самі вийти, – попередив лікар. – Вони згодом тільки збільшаться в розмірі. Вам необхідна операція, і чим скоріше, тим краще.
Але Самуїл відмовився від операції. Він почав приймати ліки, які приписав йому лікар, і продовжував працювати, довіряючи Великому Цілителю турботу про своє здоров’я. А термінова операція так і не відбулася.
У вересні 1982 року в Гуанчжоу приїхав Ванг Мінгдао.
– Мені необхідна консультація окуліста, – сказав він Самуїлу, – але перш за все я вирішив відвідати вас, мій дорогий брате. Я пам’ятаю євангелізаційне зібрання, яке проводив ваш батько в 1940 році в Гуанчжоу. Йому, напевно, у славній височині приємно знати, як успішно ви будуєте на закладеній ним основі.
За ту годину, що провели вони разом, пастор Ванг розповів Самуїлу, як був заарештований у 1955 році, як піддавався жорстокому «промиванню мозків», а потім змученого й виснаженого від катувань, його змусили зректися віри. Ця новина облетіла Китай, як вихор.
Коли трохи пізніше пастор Ванг отямився, він покаявся у своєму зреченні і заявив мучителям, що ще більш упевнений в християнському вченні і збирається прожити залишок своїх днів у повній присвяті Богові. У результаті його заслали у в’язницю, з якої він вийшов лише через два роки після звільнення Самуїла.
– Писання говорить нам, – сказав він пастору Лему, – що ми повинні бути «мудрі, як змії, і невинні, як голубки». Але не потрібно забувати і про застереження, висловлене Павлом Титові: «Говори та нагадуй, та з усяким наказом картай». А до филип’ян він писав: «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією». Коли ми служимо за законами Бога, а не людей, небеса підтримують нас!
Вони говорили також про жахливі атаки сатани на служителів і віруючих у Китаї. Деякі не витримали і здалися, включаючи відомих пасторів, що приєдналися до «культурної революції». Але Самуїл і пастор Ванг раділи за тих, хто залишився міцний у вірі і твердий в істині.
– Ми обов’язково побачимо час збору врожаю в Китаї, – запевнив пастор Ванг. – Нехай вогонь, що спалахнув тут, пошириться по всьому світі!
Коли вони прощалися, пастор Ванг пожартував:
– Мені сказали, що уряд називає мене Ворог Номер Один. Але він вважає Самуїла Лема з Гуанчжоу Ворогом Номер Два!
Він посміхнувся.
– Мені вже за вісімдесят, як ви знаєте. Вже пора у відставку. Настав час підмінити мене і зайняти мою посаду Ворога Номер Один!
Приємні спогади про цю зустріч додавали Самуїлу нових сил для здійснення його намірів. Поки, звичайно, не було і натяку на зріст у його молодій громаді. Йому навіть не спадало на думку, щоб досягти тієї величі, якої досяг у своєму житті Ванг Мінгдао. І, зрозуміло, Самуїл не уявляв за можливе протистояти уряду чи Триєдиному Патріотичному Руху. Коли одного разу вранці він читав Біблію, його серця торкнулися слова з 9 розділу книги Дії святих апостолів стосовно церковного зросту в Юдеї, Галілеї і Самарії: «А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир, будуючись і ходячи в страсі Господньому, і сповнялася втіхою Духа Святого».
Самуїл молився:
– Нехай моє служіння буде таким самим, Батьку Небесний!
За три місяці після візиту Ванг Мінгдао Самуїл супроводжував десять кандидатів на водяне хрещення до віддаленого берега ріки.
– Було дуже холодно, – згадує Самуїл, – і одна з десятьох була жінка у віці за сімдесят. Наші серця були настільки зігріті благодаттю Божою і любов’ю один до одного, що нам здавалося, нібито настав липень.
За кілька днів Самуїла викликали в управління міліції. Тримаючи в руках якийсь документ, офіцер сказав:
– Оголошую вам офіційне попередження. Очолювану вами нелегальну церкву в даний час відвідує близько ста чоловік. Ви видаєте книги, що суперечить законам Китаю, не виконуєте розпоряджень і постанов уряду. Ви повинні негайно припинити вашу діяльність.
Він віддав документ Самуїлу. Пастор Лем швидко пробіг очима папір і дізнався, що церкву на Да Ма Цан назавжди закривають.
– На якій підставі? – запитав Самуїл.
– Ваші зібрання незаконні.
Серце Самуїла наповнилося сміливістю, начебто хтось улив її йому всередину.
– Є сотні таких церков по всьому Китаю, – чемно зауважив Самуїл. – І в багатьох реґіонах вони отримали від влади дозвіл на існування.
– Зібрання вашої домашньої церкви цілковито заборонені!
Протягом шести місяців члени церкви підкорялися вказівці з боку влади, принаймні, зовні. Але фактично вони були зайняті справами церкви набагато більше, ніж раніше. Офіційно церква залишалася закритою, але члени громади приходили за порадою і для спілкування в будинок пастора. Звичайно збиралися маленькими групами, але іноді приходило одночасно до тридцяти осіб.
Самуїл знав, що за ними стежать. Але це додавало йому більшої сміливості, і ніяк не хвилювало його. Іноді зібрання церкви проходили ночами, ось тоді вони були вільні від стеження міліції і спостерігачів «Триєдності». По закінченні шести місяців члени громади стали набагато сміливішими. Зібрання для спілкування переросли у великі групи з вивчення Біблії, а потім у зібрання з прославляння Господа.
– Я не хотів йти проти розпорядження влади, – говорив Самуїл. – Але вони поводилися так невиразно, їхні дії годі було пояснити.
У грудні влада офіційно заборонила зібрання церкви, але вона не перевіряла виконання свого розпорядження. Дуже обережно зібрання церкви на Да Ма Цан почали знову проводитися. І не тільки пастор почувався впевнено, осміліли і члени церкви.
Настала субота, 28 травня 1983 року. Самуїла знову викликали в управління міліції. Наступного дня закінчувався термін його п’ятилітнього випробувального терміну. «Був цей виклик простим збігом обставин чи вони навмисно викликали мене за день до закінчення терміну?» – міркував пастор.
– Один із моїх заступників перевірив ваш будинок, – сказав офіцер, – і виявив, що ви не виконуєте наші вказівки. Від сьогодні вам заборонено проводити зібрання у вашому будинку, поки ви не одержите офіційного дозволу! Вам зрозуміло?
Наступного дня, у неділю, закінчувався випробувальний термін Самуїла. На спілкування в його будинку зібралося більше п’ятдесяти осіб. У понеділок Самуїл чекав чергового виклику в міліцію, але його не було. Пастора Лема не викликали ані у вівторок, ані в середу, ані пізніше. Наступної неділі в будинку Самуїла зібралося знову більше п’ятдесяти членів церкви.
– Я відчував себе відповідальним за цих людей, – говорив, згадуючи ті дні, Самуїл. – Я наражав себе на небезпеку, продовжуючи проповідувати цим людям і не підкоряючись розпорядженням влади, і усі, хто приходив на зібрання, ризикували своїм життям.
Що ж залишалося робити?
Він молив Бога про мудрість, просив у Нього твердого розуміння Божого несхвалення, якщо він робив щось неправильно. Було ясно, що влада не мала твердої позиції щодо справи Самуїла. Швидше за все, вони потрапили між двох вогнів: з одного боку, на них натискали охоронці закону, а з іншого – члени організації «Триєдність».
Біблія, безсумнівно, говорить про підпорядкування владі. Але Святе Письмо і застерігає таких служителів, як Самуїл, «проповідувати Слово, допоминатись вчасно-невчасно, докоряти, забороняти, переконувати з терпеливістю та з наукою». Перебуваючи в ув’язненні, апостол Павло писав: «бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників…»
– Веди мене, Господи! – молився Самуїл.
Коли наступної неділі пастор Самуїл Лем стояв перед своєю церквою, він відчував повне схвалення і підтримку Бога так, як не відчував ніколи раніше. Спостерігаючи за цими дорогими йому людьми, слухаючи їхній спів, він відчував тверду впевненість у тому, що повинен продовжувати служити їм як пастор. У пащі лева лагідний Агнець повинен сміливо покластися на провід і захист доброго і великого Пастиря!
Коли настав час співати останній псалом, він попросив людей, які поклоняються Богові, заспівати голосно «Дай санг чеунг!»
Зібрання пройшли також успішно й наступної неділі, і ще через одну.
– Нам якось потрібно збільшити нашу квартиру, – сказав Самуїл своїй сестрі.
За короткий час мешканці будинку на вулиці Да Ма Цан, що прилягає до будинку №35, одержали офіційний дозвіл на знесення однієї будівлі, щоб добудувати нову. Через потенційну загрозу його будинку, Самуїл одержав компенсацію в три тисячі доларів.
– Це Божий подарунок! – вигукнув він. – Ми використаємо ці гроші для перебудови нашого будинку.
Церква тільки починала рости. Починав зростати і її вплив.
