Ах Ленг вийшов з автобуса на Цон Шан, 5 і невпевнено озирнувся. Повз нього одна за одною проїжджали вантажівки і таксі. У Гуанчжоу, як і в усіх інших містах Китаю, водії автотранспорту не звертали особливої уваги на пішоходів.
– Да Ма Цан – дуже вузька вуличка, – пояснив йому друг Ву Сан, – надто вузька для транспорту. Ти потрапиш на неї через невелику арку.
З-за повороту виринув автобус і невдовзі зупинився, щоб підібрати пасажирів. Звідусіль було чути попереджувальні дзвінки велосипедистів, що снували взад-вперед. Ах Ленг побачив арку і чимдуж побіг на протилежний бік вулиці, незважаючи на шалений потік автомобілів. Зненацька з-за автобуса вигулькнуло таксі, вибираючи дорогу між велосипедистами. Ах Ленг, намагаючись не потрапити під машину, кинувся убік, наштовхнувшись на велосипед. Велосипедист, втративши рівновагу, ледь не впав і з обуренням вигукнув якісь образливі слова, що потонули у вуличному гамі.
Нарешті Ах Ленг дістався арки, про яку йому говорив Ву Сан, і вийшов на Да Ма Цан. Вулиця виявилась вузькою і безлюдною.
Від дитинства Ах Ленг полюбляв старі вузенькі вулички. Він пройшов уперед, нагнувшись під лопотючою на вечірньому бризі білизною, яку підтримували невеликі жердини. Біля дверей своїх будинків можна було побачити цілі родини. Старі байдуже дивились на дорогу, перебираючи в пам’яті минуле, жінки просіювали рис, навкруги гомоніла дітвора, а дворові собаки дрімали на сонечку.
Невелика групка чоловіків оточила гравців у маджонг, шумної гри, яка на перший погляд дуже нагадує доміно, але за правилами дещо складніша. В невеличких крамничках можна було дешево придбати одежу, цигарки й різні дрібнички. З лотків вуличних торгівців тягло змішаним запахом свинини, риби, розпареного рису та овочів. Ах Ленг продовжував іти, не звертаючи уваги на звуки та запахи, його погляд був прикутий до номерів на будинках – 63, 49…
– Дивись, не промини, – попереджав Ву Сан. – Вхід до будинку відразу не помітний, тому уважно шукай номер 35 на вулиці Да Ма Цан.
Ах Ленг уповільнив ходу. Ось він – будинок номер 35. Навіть якби він пропустив цей ледь помітний номер, Ах Ленг все одно знайшов би потрібний йому будинок, тому що з другого і третього поверхів лунав благосний спів:
- Обітниці дорогїі
- Бог нам люблячий дає.
- «На шляху випробування
- Поведу тебе вперед!»
- «Поведу Я, поведу Я,
- Поведу тебе вперед.
- «На шляху випробування
- Поведу тебе вперед!»
Приємна мелодія і щирі слова викликали в душі юнака дивне відчуття. Конфуцій якось сказав: «Поезія нас підносить, музика – коронує». Що б сказала ця поважна людина, якби почула той чудовий християнський спів? Але Ах Ленгу невластиві були такі думки, адже він був студентом кінця 80-х, що означало: вчений, матеріаліст і атеїст.
Він підійшов до старих вузьких східців будинку, вагаючись, підніматися ними чи ні, поки очі не звикли до темряви. Невеличка тьмяна неонова лампа над верхньою сходинкою освітлювала лише контури купки людей, що сиділа на бетонних східцях.
– Чи це церква? – спитав Ах Ленг. – Мій приятель сказав мені, що цими східцями я зможу потрапити до церкви.
– Так, проходьте. Ласкаво просимо, – відповіла жінка, що сиділа на останній сходинці. – Нехай Господь буде з вами цього чудового вечора.
Порухом руки вона вказала йому на місце біля себе. Ах Ленг вперше прийшов до будинку під номером 35 на вулиці Да Ма Цан, тому йому й на думку не спало, що ці люди, як і він, запізнились.
– Ласкаво просимо, – повторила жінка.
– Сідайте поряд з нами, – вигукнув чоловік, що сидів ближче до верхніх східців. – Усі місця нагорі вже зайняті.
– Але молодь завжди знайде місце ще для одного, – ввічливо сказала жінка.
Вона притиснула ноги до стіни й кивнула Ах Ленгу, щоб він пробирався вище. Юнак пройшов між щільно притиснутими один до одного людьми, підіймаючись східцями.
Коли спів закінчився, Ах Ленг почув чоловічий голос, який перекривав усі інші розмови. Це був сильний, владний голос, але добрий і щирий.
– Ми вітаємо вас іменем Господа нашого Ісуса Христа! Якщо ви прийшли до нас уперше, то ми вас вітаємо подвійно! Ви дізнаєтесь, що наша мета – звіщати Євангелію і вчитись жити по-християнськи.
Притискуючись до стіни, Ах Ленг добрався до верхніх східців і ввійшов до вузького коридору, вщент заповненого людьми. Деякі з них сиділи на лавці, а решта – на стільцях розміром із сидіння велосипеда. Елегантна жінка, одягнута в модні брюки і яскравий жовтогарячого кольору жакет, подивилась на нього й усміхнулась. Він недовірливо поглянув на неї і усміхнувся у відповідь, подумки звертаючись із запитанням до себе, чи не зустрічався він із нею в університеті на засіданні вченої ради. Поруч із нею сидів, напевно, її чоловік, який так захоплено записував проповідь, що не зауважив Ах Ленга.
Несподівано у дверях з’явилась незнайома дівчина. Її зовнішній вигляд привернув увагу Ах Ленга. Окрім того, його вразило, що така невелика кімната, яка розрахована приблизно на п’ятдесят осіб, вмістила більше сотні людей. Дівчина була досить привабливою, з розумними очима і заплетеною косою до середини спини. Вона носила одяг, який звичайно носять студенти. Незнайомка привітно усміхнулась Ах Ленгу, нібито вони вже зустрічались.
– Ти в нас вперше, – прошепотіла вона замість привітання, – тому, мабуть, не знаєш, що на нижньому поверсі трансляцію служіння можна побачити на екрані, та, можливо, ти краще пройдеш вище? Сьогодні знову тут багато студентів.
Вона всміхнулась, очі її палали:
– Студенти завжди зможуть знайти місце ще для однієї особи.
Ах Ленг дивився на екран, з якого лунав голос проповідника.
– Наступна пісня хвали номер 1189 у нашому збірнику гімнів «Пісня відродження».
– Йди сюди, – кивнула дівчина, пройшовши трохи вперед до наступних сходів.
- Хвала Тобі, Господи!
- Хвала Тобі, Бог святий!
- Хвала за Ісуса, Сина Твого.
Люди навколо Ах Ленга почали співати, потрапляючи в ритм із тими, хто був на верхньому поверсі. Почуття, що охопили Ах Ленга, були новими для нього, хоча все, що відбувалось, його не здивувало. Він знав, що християнство – це релігія, ідеї якої передавались різними способами. До того, як він повністю присвятив себе навчанню, він вивчав курс гри на контрабасі, тому саме виконання пісні не викликало захоплення, навпаки, присутні співали досить незлагоджено.
- Тепер кволий скаже: «Сильний я!»
- Бідний скаже: «Я багач!»
- Усе це дав нам добрий Бог,
- Хвала!
Але саме слова справили на нього найбільше враження. Здавалось, вони виходили із сердець співаків.
Хтось поплескав по руці Ах Ленга й показав на дівчину, яка все ще стояла на нижніх східцях. Він зойкнув від здивування, що так захопився і цілковито забув про свою супутницю. Юнак повернувся до неї, обережно ступаючи, щоб не зачепити кого-небудь.
До других східців прилягала маленька кімната, в якій люди сиділи щільно притиснувшись один до одного. У стінку кімнати була вмонтована складна перетинка, яка, як він дізнався пізніше, встановлювалась у кімнаті після кожного зібрання, щоб відділити частину кімнати для нічного відпочинку пастора. У кімнаті було досить холодно, як у підвалі невеличкої крамниці. Холодильник, що стояв у правому куті, був відсунутий у другу частину кімнати, щоб добре було видно телеекран. На простому залізному ліжку пастора розмістились п’ятеро жінок і дитина. Малюк тримав перевернутий збірник гімнів «Пісня відродження», удаючи, що співає так само благоговійно, як і дорослі.
- Хвала Тобі, Бог святий!
Ах Ленг помітив, що другий проліт був більш заповнений людьми, ніж перший.
– Намагайся якомога менше наступати на ноги, – попередила його дівчина. Вона дала йому примірник тез до проповіді й пішла допомагати розташуватись іншим людям, що запізнились.
- Як овечку Пастир сильний,
- Ти веди мене вперед;
- Пасовиська Твої дивні
- І надійний Твій намет.
- О, Ісусе мій! Спасе дорогий!
- Ти за мене Кров пролив.
Коли Ах Ленг пробрався крізь натовп у другому сходовому прольоті, він озирнувся і подивився вгору, розглядаючи частину другого поверху над невибагливим житлом пастора. Вона тепер правила за балкон, на якому розмістилось близько тридцяти осіб.
Молода сім’я, одягнута так, як одягаються заможні люди, сиділа в першому ряду, ніби в ложі концертного залу.
- На землі мені будь Другом,
- Нас у світі зберігай;
- І веди небесним лугом,
- А заблудлих Ти спасай.
- О, Ісусе мій! Спасе дорогий!
- Ти за мене Кров пролив.
Ах Ленг відчув незвичне хвилювання. Йому було не просто цікаво, але якось дуже приємно від перебування в цьому домі. Коли він усе ж добрався до верхніх східців, то побачив пастора, про якого з таким ентузіазмом розповідав Ву Сан. Він співав найголосніше – його голос підсилювався мікрофоном, що стояв на підвищенні.
Хоча пастор був невисокий на зріст (близько 170 сантиметрів) і худорлявої статури, Ах Ленг був захоплений його теплим і гучним голосом, владним, і водночас сумирним виглядом. Він нагадував Ах Ленгу одного з найшанованіших університетських професорів, викладача соціології.
– Давайте повторимо останній куплет, – запропонував пастор.
Ах Ленг помітив, як люди закивали головами на знак згоди. Кілька присутніх довкола нього тихо сказали хором: «Амінь». Юнак звернув увагу, що акомпанував не піаніст, як він вирішив спочатку, а співали під магнітофонний запис. У такій переповненій кімнаті ніде було б поставити піаніно, навіть якби вони могли б його придбати.
Інший служитель із групи порядку, теж молода дівчина, привернула його увагу. Вона звернулася до молоді, що сиділи на лавах, присунутися ближче один до одного. Коли вони це зробили, Ах Ленг помітив, що збоку біля кожної лави було висувне сидіння, на якому могла поміститися ще одна особа. Таким чином, прохід перекривався людьми, що сиділи на таких висувних сидіннях.
Нарешті Ах Ленг знайшов собі місце і зручно вмостився. Спочатку він переглянув тези вечірньої проповіді. Бог, Який живе – такою була її тема. Дивна тема для країни, що присвятила себе атеїзму і богу, що живе в лабораторних пробірках і досліджуваних формулах! Невже всім цим людям справді цікаво слухати про це?
Бог, Який живе! Мороз пробіг по спині Ах Ленга. Коли Ву Сан говорив йому про Бога під час їхніх нетривалих бесід у студмістечку, Ах Ленг не вважав настільки реальним Його існування. Але потрапивши серед цих радісних людей, юнак раптом зрозумів, що, можливо, Бог Ву Сана був реальністю.
Він переглянув вісім сторінок тез, виготовлених на кшталт брошури:
- Внутрішній сумнів не має шукати зовнішніх свідчень.
- Бог стає реальним, коли реальною стає віра.
- Достовірні реалії життя належать винятково дітям Божим.
- Віра в живого й істинного Бога – це право будь-якої людини.
Ах Ленг із нетерпінням чекав, коли пастор почне говорити відповідно темі.
Люди сиділи довкола нього на невеликому підвищенні, залишаючи тільки незначний простір для пастора. Поруч, на підвищенні, був установлений мікрофон.
Ах Ленгу раніше доводилося бачити будівлі храмів, але він мав сумнів, що котрась із них усередині виглядала так само, як ця.
– Ви вважаєте цей дім храмом? – запитав він пошепки, звертаючись до молодого хлопця, що сидів опліч з ним.
– Домашньою церквою, – відповів юнак. – Я чув, що це найбільша і найвідоміша домашня церква в Китаї. Довгі роки цей будинок був будинком пастора Лема, і він ніколи не пишався кількістю парафіян і своєю популярністю, – додав юнак. – Він дуже скромна людина, і багато хто поважає його за це.
Пастор підійшов до мікрофона.
– Зараз ми помолимось, – сказав він, заплющивши очі.
Більшість присутніх теж заплющили очі і схилили голови. Ах Ленг продовжував розглядати усе, що оточувало його.
– Отче наш, ми дякуємо Тобі! – почав пастор.
– Амінь, – прошепотів юнак.
– Ти теж молишся? – запитав у нього Ах Ленг.
Юнак схвильовано зирнув на Ах Ленга.
– Ой, – прошепотів Ах Ленг, – вибач, будь ласка.
– Ми усі розмовляємо з Богом.
Юнак знову схилив голову і заплющив очі, тим самим відокремившись від інших.
Після того, як пастор закінчив молитву, він почав проповідь.
– Ми справді маємо живого Бога. Його невмируще Слово незмінне й правдиве у всі часи.
Ах Ленг згадав, як на семінарі з літератури на першому курсі вони читали рядки зі збірника Редьярда Киплінга:
Язичницький ідол, зроблений з болота, якого вони називають великим богом Бад…
Але того вечора розум Ах Ленга був відкритий для чогось нового. Юнак ніколи не переживав нічого подібного. Він знав людей, що регулярно відвідували храми, але ці люди ніколи не випромінювали такої радості, яку він побачив у будинку на Да Ма Цан. Ах Ленгу і раніше доводилося чути промови проповідників, але жоден з них не висловлював свої переконання з такою силою.
– Біблія говорить нам, що «усі згрішили і позбавлені слави Божої», – продовжував пастор. – Ви не позбудетесь сумнівів, поки не позбудетесь гріха. Ви не зможете жити по вірі, поки не знайдете праведності.
Ах Ленг порівнював слова пастора зі словами одного зі своїх викладачів: «Уявлення людства про релігію мертві, тому повинні бути поховані. Ми мусимо позбуватися трупів, як сміття, і не має значення, наскільки сентиментальними можуть бути наші почуття стосовно тієї ілюзії, що ми вважаємо життям».
Ах Ленг згадав, як у дитинстві мати вчила його класти пахощі до портрета його покійного батька. Він пам’ятав, як боляче було їй, коли він одного разу прийшов зі школи, розповідаючи, що вчитель насміхався з нього перед усім класом за його віру в подібні забобони. Учитель тоді сердито наказав йому викинути з голови усякі забобони.
– Переживати природні сумніви – це нормально, – продовжував пастор. – Бог поважає чесне дослідження. «Усе досліджуючи, – попереджує нас Біблія, – тримайтеся доброго!» Якщо у вас сумніви такого плану, ви ще не втратили надію. Але до нас приходять молоді люди, розум яких запрограмований сумніватися. Протягом двадцяти років перебування у в’язниці я не раз переживав подібний вплив. Але Господь охороняв мій розум. І жодного разу моя віра не зрадила мене!
Двадцять років у в’язниці! Ву Сан ніколи не говорив про це.
Ах Ленг відчув недовіру до пастора. Можливо, ці слова – тільки вступ до антиурядового вчення? Можливо, ці люди вели підривну діяльність, прикриваючись релігією? Можливо, Ву Сан пожартував, запросивши його на Да Ма Цан, 35?
Його старша сестра була вже колись членом «червоної бригади», що залишило тільки гіркоту й розчарування в її серці. З ним такого не буде. Ніколи.
Однак пастор продовжував:
– Коли наш суверенний Творець створив нас, Він створив усередині кожного, за словами одного французького філософа, порожнечу, призначену тільки для Нього.
Ах Ленг хотів знову звернутися до юнака, що сидів біля нього, але стримався.
– Перший вірш одинадцятого розділу Послання до євреїв говорить нам, що «віра є підстава сподіваного і доказ небаченого». Невір’я в істину не означає її помилковості. У Своєму Слові Бог показує нам конкретні шляхи виходу з рутини сумнівів на міцне підґрунтя живої віри. Шлях зазначений у Посланні до римлян 10:7.
Усі присутні гортали сторінки своїх Біблій. Ах Ленг ніколи не тримав у руках Святого Письма, тому Послання до римлян нічого не значило для нього.
– Давайте прочитаємо ці слова разом, – запропонував пастор.
Стиха Ах Ленг звернувся до юнака, що сидів опліч з ним:
– Ти християнин?
– Уже три місяці, – відповів юнак. – Ти теж хочеш ним стати?
– Я не впевнений.
– Після зібрання будуть збиратися групи, в яких ми обговорюємо різні питання. Такі групи дуже мене підтримують. Якщо бажаєш, можеш приєднатися.
Ах Ленг кілька хвилин мовчав. Проповідь продовжувалася, але коли він розмірковував над пропозицією свого сусіда, то не чув пастора.
– Якщо бажаєш, звичайно, – додав юнак.
Ось так Ах Ленг, зневірений і знедолений студент, поповнив лави китайської молоді, що приходить до такої пристані, як Да Ма Цан, 35, щоб знайти сенс життя і світло, яке тривалий час було поза їхньою увагою.