Самуїл Лем не вимагав до себе особливого ставлення через те, що був живим мучеником за Христа.
В усьому Китаї життя таких людей, як Самуїл Лем, Вочман Ні і Вонг Мінгдао вважають яскравим прикладом повної присвяти Богу. Китай – це країна, де багато християн стали справжніми героями віри. Довгі роки, проведені ними у в’язницях, викликають почуття побожної поваги в серцях християн.
– Усі ми багато страждали, – говорить один із них, – і вижили тільки завдяки благодаті Божій. Зараз переслідування усе ще тривають, і майбутнє ніхто не може передбачити, але тепер настало літо в порівнянні з тією зимою, що ми пережили. Головна наша мета на даний момент – застосувати в житті те, чого ми навчилися, бути слухняними нашому чудесному Богові, служити Йому у вірі й істині.
– Можливо, нам поталанило, – говорить інший. – Ми так багато страждали і так мало надбали, що християнство для нас – найдорогоцінніше з усього, що ми бачили в житті. Якби ми жили в безпеці і статку, як християни в інших країнах, ми були б менш щирі у своїй присвяті.
– Важливо пам’ятати, – говорить літній християнин, який провів десять років у трудовому таборі, – що християнська віра стає ціннішою, коли ми проходимо через її випробування. Первинна мета молитви – не одержання багатства, комфорту чи земної безпеки. Віра й молитва дані для того, щоб зробити нас щирими послідовниками нашого Господа, Який постраждав, показавши нам найбільший приклад призначення життя. У мене в житті було багато темних днів, але я дізнався, яким яскравим може бути Боже світло в дні сумніву й страху. Я впевнений, що Бог став настільки дорогим для мене завдяки пережитому. А що ще потрібно?
Хоча пастор Лем і не приховує свого минулого, багато людей, що приходили на Да Ма Цан, 35 у середині 80-х, у тому числі такі молоді, як Ах Ленг, знали дуже мало або нічого про минуле пастора. Їх привели на служіння або власні потреби, або свідчення інших.
Люди, що приходили до церкви, неодмінно дізнавалися згодом про те, яких страждань довелося зазнати пастору Лему, тому що приклади для проповідей він брав із власного життя. Але тільки ті, хто знав його дуже близько, розуміли, що під час багатьох проповідей і семінарів на серці в нього лежав тягар через те, що він знав, що в будь-яку хвилину міліція може викликати його на допит.
Кілька разів його вже допитували. Неодноразово цього сучасного Даниїла викликали о 7 годині ранку в міліцейську дільницю, де офіцер показував йому дорогу в кабінет допиту тоном, яким дорікають хлопчика, що завинив у школі.
Так було і цього разу. Багато разів бачив Самуїл цей напівпорожній кабінет із сірими стінами, в якому було мерзлякувато, як у підвалі. За столом, заваленим паперами, звичайно сидів офіцер.
– Доброго ранку, – сказав він досить чемно.
– Доброго ранку, – відповів Самуїл.
Негайно з’явився прислужник із тацею, на якій стояв паруючий чайник і дві чашки, – основна ознака китайської гостинності. Він налив одну чашку і передав її офіцеру, потім подивився в бік Самуїла.
Офіцер безцеремонно вигнав прислужника, який озирався, щоб на якусь мить зустрітися поглядом з відомим пастором. Чи був цей прислужник коли-небудь на Да Ма Цан, 35?
Офіцер продовжив тим же ввічливим тоном, який Самуїл вважав лише зовнішнім лиском достойника.
– Ваше ім’я і прізвище? – запитав він.
Самуїл зітхнув. Як багато разів ця людина в цьому ж кабінеті задавала йому це саме питання!
– Лем Хін Гоу, – відповів Самуїл.
– У вас є ще одне ім’я?
– Лін Ксіангао. Воно записано у ваших паперах.
Офіцер узяв товсту теку і розгорнув її.
– Так, так,записано.
Якийсь час він поводив пальцем по паперах.
– У вас багато імен.
– Як вам відомо, імена змінюються відповідно до діалекту.
– Так, так, звичайно.
Заздалегідь знаючи наступну фразу офіцера, пастор промовив:
– Ви повинні пам’ятати, що під час одного з минулих допитів ви записали, що мої близькі друзі називають мене – Самуїл Лем.
Продовжуючи досліджувати вміст теки, офіцер пробуркотів:
– Так, так, пам’ятаю. Самуїл Лем.
Раптом він підвів голову. Уся ввічливість, яку він зображував, враз зникла. Офіцер люто зиркнув на Самуїла.
– Тільки імперіалісти вживають такі імена, як Самуїл! Яке воно? Європейське? Американське?
– Як я вам говорив вже раніше…
– Відповідай мені! – різко перервав його офіцер.
– Самуїл Лем – це моє християнське ім’я.
– Християнське ім’я?
– Члени Божої сім’ї в інших країнах теж можуть собі обирати таке ім’я.
– Це ім’я ганьбить нашу країну.
Самуїл нічого не сказав у відповідь.
– Ви були народжені запроданцем імперіалізму, а не щирим китайцем.
І це теж чув Самуїл під час попередніх допитів, але спокійно відповідав:
– Як ви раніше записали в моїй справі, я народився в Макао 4 жовтня 1924 року. Мої батьки були християнами і громадянами Китаю. Мій дідусь по матері був аптекарем у Цзаокінг. Він…
– Ваш батько і дід по батьківській лінії еміґрували до Америки. І ваш дід сприяв підтримці недоброї слави нашої країни тим, що відкрив у Детройті пральню.
– Мій батько повернувся всупереч волі діда і вступив до семінарії, щоб підготуватися до християнського служіння. Коли я народився, Він був пастором церкви в Макао.
Усі ці події були детально описані і зберігалися в теці, що лежала на столі перед офіцером.
– Ви просто опинилися в пастці, коли Японія напала на Китай, інакше стали б багатим власником пральні в Америці. Чи не так?
Офіцер закінчив висловлення злісним гиготанням.
– Я говорив вам під час нашої минулої розмови, – відповів Самуїл, – і під час тих, що були до неї, що мене запросили викладати в школі Гонконгу, але я вирішив залишитися в Китаї.
– Щоб виконати завдання імперіалістів? – іронічно зауважив офіцер.
– Ні, не для цього.
– Ну, гаразд, – сказав офіцер, запалюючи цигарку від тліючого недопалка тієї, що він тільки що викурив. – У Китай насунули солдати армії імперіалістів. Вони називали себе місіонерами. Чи не так? Місіонери, що насправді були американськими, англійськими та німецькими аґентами. Увесь світ жадає крові нашого народу. Ви і ваша родина були теж послані ними як аґенти?!
Поки Самуїла допитували, невелика група друзів прийшла на Да Ма Цан, 35, щоб приєднатися до служителів церкви в молитві.
– Отче Небесний! Дай пастору Лему сміливості, – молився один.
– Допоможи йому побачити, що це не його допитують, – молився інший. – Допитують Господа Ісуса так само, як допитували Його в палаці Пилата.
– Амінь, – погодилися віруючі, стоячи навколішки.
Молилася не тільки ця невелика група. Християнин, працівник макаронної фабрики, підняв погляд до неба в заступницькій молитві за свого пастора. Молода мама, годуючи дитину, подивилася на Біблію, яку тільки що відклала убік, і проголосила її обітниці для пастора. В одній з кращих квартир на вулиці Хейфон домогосподарка схилилася в молитві, як і день тому в церкві…
– Пастор Лем говорив нам, – молилася вона голосно, – що Ти переміг сатану назавжди, коли Ісус помер на хресті…
Група, що зібралася в церкві, почала співати.
- Як у тяжкім випробуванні
- Серце друга не знайде,
- Пам’ятай, що обіцяв Він, –
- Поведу тебе вперед!
- Як надію вже сердечну
- Гіркота життя змете,
- Слухай, друже, – обіцяв Він, –
- Поведу тебе вперед!
Самуїл Лем знав про це заступництво. Його пульс бився нормально. Його руки не тремтіли. Його впевненість у Господі зміцнювала дух.
– Чому ви продовжуєте йти проти законів нашого уряду? – наполягав слідчий. – Протягом цих двадцяти років, коли керманичі революції так самовіддано намагалися змінити ваші погляди, ви, здається, так і не зрозуміли цінності послуху.
– Жодного разу я не виявив непослуху владі – заявив Самуїл. Він почекав хвилину і додав: – І жодного разу я не виявив непослуху моєму Господу!
Слідчий нахилився й подивився пастору просто у вічі.
– Китайський революційний уряд не просить вас відмовитися від слухняності Богу! – він смикнувся, вимовляючи слово Бог. – Ми просимо вас вступити в організацію «Триєдність» і стати однією з патріотичних церков, що зараз процвітають по всій країні.
– У цій організації є багато гарних пасторів, – відповів пастор Лем. – Про це я говорив і раніше. Але, на превеликий жаль, я з’ясував, що деякі лідери «Триєдності» заперечують богонатхненність Біблії і повне й безмежне панування мого Спасителя. Як пастор, я не можу бути членом такої організації.
– Ваші християни – просто жалюгідна купка людей, – посміхнувся слідчий. – Ви боретеся, як діти, яким потрібна іграшка. Але славна революція відмовилася від таких непотрібних структур. Як вони називалися? Баптисти, методисти, лютерани, пресвітеріани… Усі ці деномінації зникли, об’єднавшись у церкву «Триєдність», до якої ви ставитесь презирливо.
Самуїл мовчав. У нього не було бажання боротись. Він прагнув, щоб між віруючими була єдність.
– Вашу нелегальну церкву вже декілька разів закривали, – грізно зауважив офіцер, – і ви змусите нас закрити її знову.
– Церква – це не той скромний будинок, що ви закрили, – відповів пастор Лем. – Це щирі християни, що збираються разом для спілкування і поклоніння Господеві. Коли ви зачинили нашу церкву, віруючі почали збиратися в інших будинках, і люди продовжують цікавитися вірою і приходити до Христа.
Офіцер ще якийсь час вивчав теку пастора, потім згорнув її і вийшов з кабінету. Пастор Лем, повернувшись на Да Ма Цан, 35, звернувся в молитві до Господа зі словами подяки.