Йшов 1942 рік. Коли парафіяни збиралися на ранкове служіння в баптистській церкві Фучжоу, вісімнадцятирічний Самуїл Лем, відчуваючи мелодію твору, упевненими пальцями відтворював за піаніно уривок з «Оди радості» Дев’ятої симфонії Бетховена. За кафедрою стояв пастор-місіонер, відстукуючи ногою ритм і вивчаючи свої записи перед проповіддю. Дружина місіонера, що сиділа в першому ряді, була пройнята звуками музики і витирала маленькою хусточкою очі. Пастор і його дружина разом з іншими служителями відчували, що в молодій людині закладений величезний потенціал. Поки Самуїл навчав у Біблійному інституті, він обрав цю церкву як місце, де міг поклонятися Богові. Хоча йому ще не виповнилося двадцяти, він швидко ставав одним із найініціативніших членів церкви.
Поки Самуїл перебував у Фучжоу, він мав успіх у декількох важливих сферах. Юнак удосконалював свій талант гри на піаніно в будинку завідувача місіонерською лікарнею, мав успіхи у вивченні англійської мови, перекладаючи пастора під час його виступів перед студентами найближчого університету. Ця практика допомогла Самуїлу збагатити свій словниковий запас, особливо в біблійній термінології. Щоб підтримати людей, позбавлених своїх домівок у результаті воєнних дій, баптистські місіонери побудували колонію хатин для біженців. Одну з хатин вони запропонували Самуїлу і його матері, яка знову зайнялася торгівлею з лотка в лікарні, одночасно активно беручи участь у житті церкви.
Хоча умови життя були більш примітивними, аніж ті, до яких вони звикли в Гонконгу, Самуїл і його мати оптимістично ставилися до життя. Вони знали, що їхній Добрий Пастир піклується про Своїх овець, показуючи їм, з якою упевненістю вони можуть покладатися на Нього у всіх обставинах. Пізніше приїхали до них і дві сестри, а батько залишився працювати викладачем у Сінгапурі.
У свої студентські роки Самуїл вивчив напам’ять багато уривків з Писання: усе Послання до римлян і Послання до євреїв, а також багато псалмів і великі уривки з Євангелії від Івана. Його мати помітила новий інтерес сина і підбадьорювала його.
– Ти раніше не витрачав стільки часу і зусиль на запам’ятовування місць з Писання. Нехай Бог благословить тебе в цьому, синку!
– Це допоможе мені, коли я буду проповідувати самостійно, – сказав Самуїл матері. Він замислився на мить і додав:
– Коли я дивлюся, як інші проповідують і намагаюся уявити себе за кафедрою, то думаю, яким же проповідником я стану?
– Ти будеш проповідувати так само добре, синку, як твій батько. Тримай своє серце гарячим, а дух – лагідним. Гарні проповідники подібні до губок, просякнутих Божим Словом.
Самуїл був ще молодим і недосвідченим студентом першого курсу Біблійного університету, коли йому випала нагода стати за кафедру. І це сталося набагато раніше, ніж він собі уявляв. Якось у неділю юнак сидів за піаніно в будинку місіонерського доктора, награваючи одну із сонат Бетховена. Доктор і його дружина вирушили на обхід своєї дільниці і дозволили Самуїлу за їхньої відсутності провести час за піаніно.
Стукіт у двері змусив його відірватися від гри. Коли Самуїл відчинив двері, він побачив літнього служителя своєї церкви.
– Ваша мати сказала, що я знайду вас тут, – почав він. – Річ у тім, що наш пастор хворий і не може проводити сьогодні служіння. Нам стало відомо, що ви проповідували в університеті, до того ж ведете музичне служіння в нашій церкві. Рада церкви вирішила запросити вас виступити з проповіддю на вечірньому служінні.
У Самуїла в роті пересохло. Він не міг вимовити жодного слова.
– Я ніколи не проповідував перед церквою, – ремствував він, ділячись з матір’ю повідомленням про доручення, виконання якого лякало його.
– Колись доведеться починати, – по-доброму сказала вона. – Сьогодні починає здійснюватися вибір, який приготував для твого життя Господь.
Самуїл узяв для проповіді слова з 13-го розділу Євангелії від Івана, тієї, що він знав напам’ять. Використовуючи отримані на заняттях з гомілетики знання, він приступив до складання плану. Юнак молив Бога про керівництво, почуваючи себе цілковито невпевненим і охопленим почуттям страху.
Коли він сидів біля кафедри того вечора, то згадував вулиці Гонконгу, де внутрішній голос засуджував його прагнення до багатого життя. Чи був це той самий голос, що зараз насміхався над його самовпевненістю йти за прикладом батька, ставши за кафедру?
Самуїл подивився на піаніно. Він приїхав у Фучжоу, щоб приготуватися до служіння. Можливо, це служіння церковного музиканта?
Коли настав час для проповіді, від хвилювання серце юнака забилося частіше. Він був у полоні своїх бентежних і неспокійних думок, а легені працювали так, начебто він пробіг велику дистанцію. Уже стоячи за кафедрою, коли Самуїл підняв голову й оглянув усіх присутніх, у нього в очах потемніло, а язик прилип до піднебіння.
Присутні вовтузились на сидіннях: одні з подивом дивилися на проповідника, інші кидали здивовані погляди. Він побачив матір, що спокійно сиділа на своєму місці. Вона нахилила голову.
Самуїл глибоко вдихнув. Юнак відкрив Біблію і почав гортати приготовлені ним записи. Він ще раз подивився на матір, вона закінчила молитву, підняла голову, подивилася на сина і посміхнулася.
– У 13-му розділі Євангелії від Івана, – почав Самуїл, – йдеться про те, як Ісус помив ноги Своїм учням, зокрема, у 5 вірші ми читаємо, що Він налив води до вмивальниці, обмив їм ноги і витер їх. Тобто він провів усю роботу по обмиванню.
Самуїл подивився у свої записи. Вони збивали його. Невже недостатньо цих вступних слів, щоб висловити ідею проповіді? Що ж іще можна сказати?
Хвилюючись, повторюючись, намагаючись дотримуватися плану, він закінчив коротку проповідь. Вона тривала не більш п’ятнадцяти хвилин.
Коли Самуїл і його матір прийшли додому, юнак заридав:
– Я ніколи не зможу проповідувати!
– Але ти сьогодні проповідував, – заперечила йому мати. – Ти проповідував Слово. Твій батько, читаючи свої перші проповіді, переконався, що Бог не вимагає вистави, Він бажає бачити вірне проголошення Його Слова.
Голос матері став ніжним.
– Звичайно, любий, тобі не вистачало сьогодні красномовства. Але це згодом прийде. Коли ти говорив, незважаючи на те, що тобі було важко, я відчувала помазання. Тільки Дух Святий може дати його нам. Ніколи не забувай. Тільки Дух Святий дає помазання. І сьогодні твоя мати була свідком того, як Бог торкнувся її сина. Запам’ятай це, Самуїле. У своєму серці я знаю, що слова, які я говорю тобі, щирі.
* * *
На початку другого курсу студенти університету у Фучжоу довідалися про майстерність Самуїла орудувати ножицями. Багато хто з них приходив до нього стригтися. Самуїл продовжував навчатися музиці, і йому ще декілька разів пропонували проповідувати.
– Тобі ще не виповнилося й двадцяти, – підбадьорювала його мати. – Ти робиш успіхи.
Якби уміння проповідувати залежало від навчання в університеті, Самуїл Лем ніколи б не проповідував, тому що перед Різдвом прийшли новини, що аґресивно налаштовані японські війська просуваються на південь країни.
Якось пастор-місіонер покликав Самуїла до себе додому. За час відсутності батька, лікар і пастор-місіонер стали для Самуїла найближчими людьми.
– Наше посольство рекомендує нам залишити країну, – сказав пастор-місіонер. – Чан Кайши і Мао Цзедун намагаються створити щось на зразок коаліції, але леви і тигри ніколи не живуть в одному лігвищі. Японці, здається, схопилися за можливість захопити увесь Китай. А якщо місіонери залишаться, це принесе більше шкоди, ніж користі китайським братам і сестрам у Христі.
– Ви не повернетеся? – запитав студент.
У цей період життя для Самуїла присутність місіонерів та існування церкви були синонімічними поняттями.
– Коли Чан і Мао почнуть виступати один проти одного, багато хто пророкує, що незабаром…
Пастор-місіонер ухилився від відповіді.
Прощаючись із Самуїлом біля дверей, він вклав у руку Самуїла конверт. Незадовго до цього дня, коли мати проводила спільні ранкові молитви із сином і дочками, вона нагадувала їм про важливість проголошення Божих обітниць.
– У нас ледь вистачить продуктів харчування, якщо доведеться тікати, – сказала вона, – і недостатньо грошей, щоб купити квитки.
У конверті, що приніс Самуїл додому, було вісімсот доларів!
– Місіонери не впевнені, що повернуться, – повідомив Самуїл родині за вечерею. – Вони так добре до нас ставились, допомагали.
– Вони наші брати й сестри, – сказала мати Самуїла, – брати й сестри діляться один з одним, але заповнює наші нестатки Господь тими способами, які Він обирає і через тих людей, до чиїх сердець звертається.
Умови нашого життя ставали щораз гіршими. Доносилися чутки, що, коли розрізнені війська уряду не затримають японську армію, ворог буде у Фучжоу за декілька днів. Поспішно зібравши свої пожитки, родина Самуїла вирішила тікати човном у село, що знаходилось за декілька годин їзди від міста і не мало жодної цінності для військової стратегії японців.
Мати Самуїла і сестри поставили лоток, продаючи жіночий і дитячий одяг, який вони шили ночами або купували в біженців. Вони усе ще сподівалися, що криза мине, і вони зможуть повернутися у Фучжоу. Але японці не тільки захопили Фучжоу, але й зробили це місто своїм гарнізоном для подальшого просування військ.
І знову родина не мала вибору – вони вирішили їхати далі, у село Пангуа, сподіваючись, що його не захоплять японці. Самуїл знову став перукарем, а його мати і сестри продавали з лотка одяг для жінок і дітей. Пангуа виявилось не тільки гаванню для людей, позбавлених домівок, але й притулком для місцевих бандитів.
Часто переїжджаючи, щоб не потрапити в полон до японців, родина одного разу залишила місто, яке через день було майже цілком зруйноване бомбами й артилерією. І знову Господь дарував їм безпеку в дорозі.
До початку 1945 року воєнні дії припинились, і настав мир з Японією. Родина повернулася в Гуанчжоу й оселилася в будинку дідуся Самуїла. І знову Самуїл відчув Божий захист, бо старенький, який давно повернувся з Детройта, зазнавав великих утисків.
Хоча дідусь Самуїла справно ходив на всі зібрання церкви і відкрито сповідував Ісуса Господом, він мав потребу в підтримці його впевненості в спасінні. Нехтуючи китайською традицією, що молоді не повинні вчити старих, Самуїл наставляв свого діда в надійній вірі в Спасителя.
Він відвідував свого батька, який повернувся із Сінгапуру, щоб стати пастором у баптистській церкві Гонконгу. Батько підбадьорював Самуїла почати служіння в церкві, але музичні здібності Самуїла знову були помічені в Гуанчжоу. Він регулярно давав концерти і незабаром став професіоналом у виконанні творів Бетховена, Генделя, Шуберта, Моцарта й інших композиторів. У результаті Самуїла запросили проводити уроки музики в старших класах. Він почав замислюватися над тим, чи справді Господь знову веде його до музичного мистецтва.
У цей час з’явилася вакансія у великій методистській церкві «Сіон у Гуанчжоу». Пастор був гарним євангелістом і багато чого навчив Самуїла. Слухаючи його проповіді, юнак усе більше й більше переконувався, що, незважаючи на всі його сумніви, Бог одного разу хотів побачити його служителем церкви.
Методистська церква «Сіон» так вплинула на життя Самуїла Лема, баптиста, що він і не сподівався. Єпископ призначив нового пастора – запеклого ліберала. Новий пастор і Самуїл не зійшлися із самого початку.
– У мене немає вибору, мені треба залишити церкву, – сказав Самуїл матері.
– Якщо твоє рішення виходить зі слухняності Богові, – відповіла мати, – тоді інакше ти не можеш вчинити.
Самуїл продовжував давати уроки гри на піаніно. Удома він проводив заняття з навчання розмовної англійської мови, а також допомагав у служінні баптистської церкви і видавав невеликі збірники гімнів.
– Я щораз більше чую розмови про утиски церкви в різних реґіонах країни, – сказав він якось матері. – На півночі деякі християни збираються на служіння по домівках.
Коли її син говорив, жінка, уважно оглянувши свою квартиру, подумала, що їхня квартира теж досить простора і можна було б збиратись у них. Пізньою весною 1950 року Самуїл Лем відкрив свою церкву, домашню, яку на той час відвідували тридцять віруючих.
Пізніше, під час візиту в Гонконг, Самуїла запросили для бесіди у відому євангельську семінарію.
– Деякі з нас знають про ваш музичний талант і досвід ведення музичного служіння в церкві, – сказав йому декан.
У семінарії Самуїлу запропонували посаду і зарплату в три рази вищу, ніж він отримував у церкві «Сіон». А як же зростаюча церква, що збирається в нього вдома?
Перед ним постало питання: продовжити своє служіння в галузі церковної музики чи продовжувати проповідувати в невеликій домашній церкві. Зрештою, Самуїл відмовився від пропозиції семінарії, і переконати його було неможливо. Рішення Самуїла залишитися в домашній церкві було важливим призначенням для його життя і служіння.
Коли молодий служитель повернувся в Гуанчжоу, його запросили з проповіддю у Фошань, що знаходився неподалік. Сінг Йін, медсестра і восьма дочка відомого лікаря цього міста, теж прийшла того дня на служіння. Її представили гостю. Коли Самуїл познайомився з нею, він зрозумів, що вона призначена для нього Богом. Дівчина відчула у своєму серці те ж саме.
4 липня 1951 року вони стали чоловіком і дружиною.
