Благодать та її вороги
Ця книга – крик душі, прагнення побачити місіонерство, яким рухає благодать. Вислів „пробудження благодаті“ став популярним після виходу друком книги Чарльза Свіндолла „Пробудження благодаті“, яка великою мірою послужила мені й тисячам інших людей. Вона розпочинається з нагадування, що християни спасенні по благодаті через жертовну смерть Господа Ісуса Христа на хресті й що нам нічим віддячити Йому. Ми можемо тільки прийняти Його безплатний дарунок благодаті. Свіндолл пише:
„Щойно ми усвідомимо вертикальне значення благодаті, безплатного дару від Бога, як відразу ж стане цілком доступною горизонтальна частина благодаті – вияв її стосовно оточуючих“.
У цій книзі йтиметься саме про „горизонтальну“ благодать, яка допомагає нам усвідомити, що в Христі й християнські групи, й окремі християни, як кожен із нас, вільні від законництва, а тому можуть зростати і служити Христові так, як Він веде кожного з них. „Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!“ (Гал. 5:1).
Ми радіємо у свободі, однак не виставляємо її напоказ. Ми можемо вправлятися в ній і навчати інших людей, водночас поважаючи їхнє життя з Богом та ту працю, яку вони здійснюють у Його ім’я. „Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному!“ (Гал. 5:13).
Про благодать писали чимало християнських письменників. „Особисте пробудження“ Стенлі Воука та „Дорога на Голгофу“ Роя Хессона – дві з тих книг про істину благодаті. Ці книги навертають нас до Писання, яке навчає жити в злагоді й спілкуванні з оточуючими:
„Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!“ (1Кор. 13:4-7).
„А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!“ (Еф. 4:32).
Інше слово, яке я іноді використовую на позначення цього явища, це – „велике серце“. Мені на думку спадають події, описані в Євангеліях від Марка та Луки: Іван розповідає Ісусові про те, що учні заборонили чоловікові, який виганяв демонів у Його ім’я, робити це, адже він не був одним із них. Іван зайняв вузьку, законницьку позицію. Реакція ж Ісуса виявилася для всіх несподіваною: „ Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім’ям Моїм чудо зробив би, і зміг би небаром лихословити Мене. Хто бо не супроти нас, той за нас!“ (Мк. 9:39-40). Ісус діяв за покликом великого серця.
У Посланні до римлян, 8:28, знаходимо ще один відомий вірш про „велике серце“: „І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре“. Ми часто користуємось цим віршем як нагадуванням про те, що Бог, як і раніше, співчуває нам, коли ми чи наші близькі опиняємось у складній ситуації. А ще ми згадуємо його, коли вважаємо, що проблеми інших людей викликані їх неправильною поведінкою, неправильним вибором позиції або стратегії.
У місіонерській роботі так не вистачає пробудженого благодаттю ставлення великого серця. Брак благодаті дуже часто стає причиною болю й напруги і заважає Богові діяти в різних куточках світу. Так часто наше спілкування ґрунтується радше на незначних збіжностях у позиції, ніж на Євангелії і насправді дивовижно чітких доктринах віри.
Ось як Свіндолл дає визначення ворогам благодаті:
„…іззовні: законництво, вимогливість, традиціоналізм, маніпуляція, претензії, негативне ставлення, контроль, порівняння, ідеалізм, конкуренція, критика, дріб’язковість і багато іншого; а зсередини: гордість, страх, против, гіркота, дух непрощення, невпевненість, плотські зусилля, провина, сором, плітки, лицемірство і ще багато іншого… Усі вони вбивці благодаті!“
Я розмірковую про всіх тих людей, яких відкинули лише тому, що вони не виправдали чиїхось очікувань – не були баптистами або членами англіканської церкви, не говорили на мовах або не відповідали одній із сотень інших вимог, висунутих щодо них, як вагомих, так і зовсім незначних. Скільки людей пережили біль та зневагу з боку тих, хто акцентують на дарах Духа, лише тому, що вони не поділяють їхніх поглядів. І, навпаки, ті, хто роблять наголос на дарах Духа, також відчувають неприйняття з боку тих, хто цього не практикує.
Нерідко прямо з-за кафедри проповідники привертають увагу своїх слухачів до таких незначних дрібниць, справляючи тим самим негативний вплив на мислення членів церкви та їхнє ставлення до інших людей та поглядів, відмінних від їх власних. Виникає враження, що такі деталі набагато важливіші для нас, аніж єдність та істина, які ми отримуємо через народження Святим Духом в Ісусі Христі. У цьому нам дуже часто бракує благодаті.