Звідки візьмуться гроші?
Одна з найбільших перешкод на шляху людини, яку Бог покликав на місіонерське служіння, – необхідність забезпечити себе фінансовою підтримкою. Переважна більшість пасторів по всьому світові отримують заробітну платню. Деякі конфесії, особливо в більш заможних країнах, забезпечують зарплатою і місіонерів. Утім більшість тих, хто вирішив присвятити своє життя місіонерському служінню, все ж живуть „вірою“. Мені не подобається цей термін, адже він ніби розділяє людей на дві групи: хто живе „вірою“ і хто „вірою“ не живе. Однак це неправильно. Ми всі повинні жити „вірою“, довіряючи свої потреби Богові, незалежно від того, яким чином Він вирішить забезпечити їх. Ми будемо використовувати поняття життя „вірою“ для зручності, коли буде йтися про працівників, які не отримують заробітної платні у звичному розумінні цього слова, але покладаються на Бога, щоб Він забезпечив їхні потреби через церкви та окремих людей. Поняття „місіонер по вірі“ означає, що ця людина сама знаходить шляхи фінансування свого життя та служіння.
Пошук спонсорів
У цьому розділі йтиметься про фінансування людей, які живуть „вірою“. Організації та окремі люди по-різному ставляться до питання пошуку спонсорів. У розділі „Як знайти фінансову підтримку“ своєї чудової книги „Збери народи“ Вільям Діллон наводить найрізноманітніші способи пошуку підтримки для свого служіння. Він розповідає про те, що Джордж Мюллер є прихильником безперестанної молитви, Д.Л. Муді – молитви та інформування з наполегливим проханням, а Хадсон Тейлор – молитви, інформування, однак з ненав’язливим проханням. Діллон пише: „Запитання: якого саме методу вчить нас Писання? Відповідь: однозначної моделі не існує. Є багато різних моделей і методів“.
До цього питання, як і до всіх інших суперечливих питань, необхідний здоровий підхід та усвідомлення відповідальності церкви за будівництво Божого Царства. Діллон наголошує на необхідності вміти поважати методи, якими користуються інші групи та окремі люди, та розвивати в собі почуття вдячності тим, хто жертвує на діло Царства, незалежно від того, чи дають вони від надлишку, чи від нестачі.
Для того щоб побачити реальну картину фінансування місіонерства у світі, перш за все слід позбутися упередженої думки, ніби про гроші говорити недуховно. Я молюся, щоб Господь дав кожному з нас глибоке розуміння біблійних принципів фінансування, а також усвідомлення того, що, хто б не жертвував гроші, саме Бог дає їх нам і саме Йому ми повинні бути вдячними.
Один із найкрасномовніших уривків, в якому йдеться про необхідність забезпечувати потреби християнських працівників, знаходиться в 1 Посланні до коринтян 9:7-14:
„Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари? Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і Закон не говорить цього? Бо в Законі Мойсеєвім писано: Не в’яжи рота волові, що молотить. Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник молотити з надією мати частку в своїм сподіванні. Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне? Як право на вас мають інші, то тим більше ми. Але ми не вжили цього права, та все терпимо, аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили. Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються? Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку? Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії“.
Істина в тому, що людина, яка несе місіонерське служіння, працює для збудови Царства, а тому має право на платню за свою працю у вигляді звичайної зарплати або пожертвувань братів та сестер по вірі. Якщо ви виконуєте Божу справу, у вас не має виникати відчуття провини за отримання платні. Воно ні до чого, навіть якщо люди ідуть на жертви заради того, щоб підтримувати вас. Не варто зациклюватися на необхідності вести скромний спосіб життя. Ви працівник, а тому заслуговуєте оплати своєї праці (Лк. 10:7). Ви – віл, про якого в 1 Посланні до коринтян говорить Павло, а отже, Бог піклується про ваше благополуччя.
Чимало труднощів виникають тоді, коли людина виявляє бажання професійно (на повну ставку) зайнятися служінням, однак з тієї чи іншої причини на неї не звертають жодної уваги. Таке нерідко трапляється і з тими, хто робить поспішні, непродумані заяви такого роду, або керується неправильними мотивами. Упродовж багатьох років ми стикалися з людьми, які стверджували, ніби Бог ясно їх кудись веде і критикували церкву за те, що вона не забезпечує їх грошима. Я знав і тих, які запевняли в тому, що ходять по вірі й ні в кого грошей не просять, однак ображалися на церкву, якщо вона не виявляла належного ентузіазму в їхньому фінансуванні. Для кожного з нас надзвичайно важливо на ранніх стадіях прояву інтересу до місіонерства уважно прислухатися до Божого голосу та вчитися передавати своє бачення оточуючим.
Але найчастіше проблема полягає не в тому, що християнським працівникам важко приймати від церкви гроші, а що на ці гроші важко вижити. Так не має бути. Церкві слід по-біблійному поставитися до питання фінансування місіонерів. А місіонерам, у свою чергу, варто краще інформувати церкву про свої потреби.
Зв’язок місіонера з місцевою церквою життєво необхідний, Він якнайкраще сприяє залученню інших людей до місіонерства. Якщо ви серйозно плануєте взяти участь у місіонерському служінні, а ваша церква здається не зацікавленою в цьому, то спробуйте її зацікавити, передати їй своє бачення, розповісти про свої потреби і з молитвою чекайте відповіді. Якщо ви зробите все це з мудрістю, то неодмінно одержите схвалення і підтримку. Іноді церква не відразу реагує на такого роду потребу. З ким би ви не говорили: з усією церквою, з окремими її керівниками або членами, – прагніть набути навички хорошого спілкування. У деяких церквах кількість людей, які бажають їхати на служіння, більша, ніж тих, хто міг би надавати їм фінансову допомогу. Якщо до цієї ситуації не поставитися з мудрістю, можна лише зашкодити справі та пережити розчарування. Для того щоб досягти результатів, слід навчитися розмовляти з мудрістю та любов’ю і з розумінням ставитися до фінансового становища тих, до кого звертаєтеся за допомогою, адже не кожен може пожертвувати однакову кількість грошей. Учіться забезпечувати себе та своє служіння фінансовою підтримкою. Відомо, що найвірнішими і найщедрішими спонсорами є близькі друзі та материнська церква. Я переконаний, що більшість із ваших друзів та знайомих готові забезпечувати вас необхідною допомогою, втім саме вашим завданням є надати їм таку можливість.
Розповідаючи про свої потреби, розказуйте і про своє бачення. Надзвичайно складно забезпечити себе достатньою кількістю підтримки, не передавши своє бачення оточуючим. Пам’ятайте, що мета вашої праці – нести Євангелію загубленим душам. Саме це допомагає мені й надихає в справі збирання фінансової підтримки і в молитві. Фінансові ресурси є надзвичайно важливою складовою справи спасіння душ. Якби люди могли уникнути пекла без проповіді Євангелії, то не було б про що хвилюватися. Усвідомлення цього повинно надихати нас на змагання за необхідні ресурси і допомагати не опускати руки, стикнувшись із пасивністю та розчаруванням.
Важливо розуміти, що зосереджувати свої молитви на фінансах – зовсім не світська, не позбавлена духовності справа. У своїй книзі „Стіл у пустелі“ Вочман Ні пише:
„Коли ж справа доходить до фінансових нужд, їжі, питва і твердої валюти, питання стає настільки практичним, що зразу видно, чи справжня в нас віра. Якщо ми не віримо, що Бог здатен забезпечити наші насущні потреби, то навіщо говорити про духовні потреби? Ми запевняємо оточуючих, що наш Господь – живий Бог. Тож доведімо це в практичній сфері матеріальних нужд. Ніщо не дасть нам більшої упевненості в Ньому перед лицем інших духовних випробувань!“
Притча про вдову в Євангелії від Луки, 18:1-5, навчає нас наполегливої молитви. Засвоївши цей урок, ми почнемо використовувати скрутні ситуації для того, щоб перевірити свої мотиви. А це необхідно робити регулярно. Чи насправді ми переймаємося питанням євангелізації світу? Молячись про фінанси, чи маємо на меті прославити Бога? Іноді Бог затримує від нас грошові благословення, адже ми ще зовсім не готові до них. Безглуздо вважати, що Бога можна загнати в куток і чогось у Нього вимагати. Книга Йова доводить це в розповіді про те, як Бог випробував Йова. Проходячи через випробування, важливо не втрачати з поля зору поставленої Богом мети, оскільки Він бажає не знищити нас, а лише очистити на шляху до неї. Бог може випробувати нас тривогами про наше фінансове становище, втім саме хвилювання ніколи не спричинить духовний поступ. Якщо нам не вдається здобути перемогу над тривогою, варто звернутися по допомогу до когось із своїх друзів-християн.
У 1 Посланні Івана, 3:21-22, ясно простежується зв’язок між послухом і відповіддю на молитву: „Улюблені, коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього“. Однак це не означає, що щоразу, коли в людини виникають фінансові труднощі або вона не отримує відповіді на свої молитви, це відбувається через її непослух Богові. Навіть у таких ситуаціях не втрачайте рівноваги. Уникайте хибного почуття вини і „копання в собі“, водночас усвідомлюючи, що будь-який гріх може бути перешкодою в молитві. Старий Заповіт попереджає, що молитви неправедної людини – гидота перед Господом. Молитва ніколи не замінить послуху.
Дехто вкрай негативно реагує на виникнення фінансових труднощів. Їм не подобаються нагадування про необхідність довіряти Богові. Проте, на мій погляд, фінансова залежність – одна з найбільш яскравих характеристик місіонерської праці. 75% населення землі щоденно стикаються із серйозною проблемою – боротьбою за виживання. Чимало людей змушені працювати 16 годин на день, аби забезпечити свої найнагальніші потреби. Тож пам’ятаймо слова О. Халлесбі з його книги про молитву: „Молитва – це праця“. Однак, схоже, що дехто з нас намагається в будь-який спосіб ухилитися від цієї праці.
Відразу ж за молитвою – необхідність діяти, спілкуватися з церквами й окремими людьми. Можливо, вам необхідно навчитися мудро витрачати гроші, які вам жертвують? Чи може з користю використовувати свій час і змінити спосіб життя, або виробляти більш серйозне ставлення до поповнення фондів? Чимало християнських авторів наголошують на необхідності християнам, мешканцям країн із більш високим рівнем життя, навчитися жити скромніше. У своїй книзі „Як бути першокласним християнином“ Пол Бортвік пише: „Ми можемо жити більш просто, щоб інші мали можливість просто вижити. Навколо нас стільки всього, однак щоб ділитися з іншими, ми мусимо в чомусь урізати себе, добровільно обмежувати, жити, знаючи, як у цьому світі живуть інші люди“.
Мабуть, тут ідеться про фізичні потреби людей, але те ж саме можна сказати і про потребу в ресурсах для донесення Євангелії до всіх, хто її потребує.
Помолившись і розпочавши діяти, ми повинні покладатися на Бога. Лише завдяки Його благодаті ми можемо чогось досягти своїми молитвами та вчинками. Однак настає момент, коли від нас уже нічого не залежить. Тоді ми повинні дозволити Святому Духові діяти в тих, з ким ми говорили або з ким ми не встигли поговорити.