Співвідношення віри й розуму
Біблія теж починається з «великого вибуху». В одному короткому реченні вона дає опис походження – альтернативний натуралістичній еволюції. У ньому сказано, що все суще було створене самобутнім Богом: «На початку створив Бог небо й землю» (Бут 1:1).
Звичайно, нехристияни в це не вірять. Вони вважають, що створення – це міф, який показує походження всесвіту так, щоб це було зрозуміло простій людині. Інші говорять, що ця ідея просто була загальноприйнятою (подібно тому, як колись земля вважалася плоскою), поки наука не викрила її помилковість. І ті, хто продовжує дотримуватися біблійної точки зору, – це просто неосвічені, обмежені люди, осліплені релігією. Вони не бажають відмовитися від підтримки, яку вбачають у Богові, незважаючи на всі незаперечні докази неспроможності їхньої віри.
А для когось питання про правильність або неправильність біблійної версії подій взагалі не стоїть. Вони не приймають Біблію взагалі, бо їх відвернула від цієї книги поведінка християн, з якими вони знайомі. Вони зіштовхнулися з нетерпимістю й лицемірством тих, хто ходить у церкву, з моральною деградацією церковних служителів і телевізійних проповідників і зробили для себе висновок: «Якщо це і є християнство, я не хочу мати з ним нічого спільного». Вони не допускають, що Біблія може бути істиною незважаючи на таке погане представлення її вчення.
Але що б не думали про Біблію невіруючі, у ній міститься реальна альтернатива натуралізму. І нехристиянам, які справді хочуть знайти визначеність у житті, варто було б переступити через вироблене в них неприйняття Біблії й розглянути її вчення серйозно.
Межі нашого розуму
Деяким людям нелегко прийняти ідею творіння, бо Біблія не супроводжує його опис ніякими доказами. Якщо той, хто написав Книгу Буття, хотів, щоб ми йому повірили, чому він не дав фактів, цифр, формул? Або, скажімо, рівнянь або схем? Слова «на початку» нічого про сам початок не говорять. І те, що в описі згадується Бог – начебто Його існування для всіх саме собою зрозуміле, – ще не переконує в тому, що Він насправді існує.
На перший погляд біблійна версія походження світу анітрохи не більш раціональна, ніж еволюційна. Відповідно до однієї й іншої передбачається, що щось було завжди. В еволюції – це матерія, а в Біблії – Бог. Ні одне, ні інше не доведене науково, бо концепція самобуття перебуває поза сферою наукового дослідження. Чому тоді більш розумно виходити із самобуття Бога, а не матерії? Ми не маємо у своєму розпорядженні емпіричних підтверджень Його існування, а сучасній людині важко погодитися з реальністю надприродної безпочаткової розумної істоти. Якщо розібратися, то ідея Бога точно так само суперечить здоровому глузду, як і натуралістична теорія походження світу.
Так, ні Бога, ні природне походження раціонально обґрунтувати неможливо. Ми усвідомлюємо, що міркування не можуть допомогти нам у цьому. Ми згадуємо нічне небо й своє безсилля охопити нескінченність простору й часу. І християни, і натуралісти змушені визнати, що обидві версії походження світу однаково незбагненні для людського мислення. Розуму вони просто непідвладні.
Наш здоровий глузд каже нам, що все, що існує, було чимось викликане, – тобто щось передувало йому. Але це означає, що у всього повинна була бути першо- і самопричина. Наш розум не може уявити щось, у чийому бутті не було початку, – а це припускають і натуралістична, і теїстична альтернативи. Розум не приймає ні ідеї саморухомої матерії, в якій самозароджується життя, розум, добро, прекрасне й ціль, ні самобутнього Бога, за чиєю волею почав існувати природний світ. Однак одна із цих ідей повинна відповідати істині, тому що буття не можна пояснити без самобуття як першопричини.
Хоча розум не може зрозуміти ці концепції, він переконує, що одна з них правильна. І зробити вибір йому під силу. Розуміння ідеї не є неодмінною умовою її прийняття як істини.
Герої роману Едвіна Еббота[1] – двомірні істоти, що населяють плоский світ, тонший, ніж аркуш паперу. Вони не можуть собі уявити третій вимір (висоту), бо він перебуває поза їхнім досвідом і способом існування. Однак один з них робить відкриття, що третій вимір існує, хоча він і не може собі уявити, який він. Подібним чином і ми, ті, які живуть у часі, не можемо уявити собі існування чогось, не обмеженого часом. З погляду нашого світу, в якому моменти послідовно змінюють один одного в русі від минулого через сьогодення до майбутнього, все повинне мати початок і кінець. Ідея безпочатковості перебуває поза нашим досвідом і раціональним осмисленням.
Що ж робити, коли ми стоїмо перед необхідністю вибору із двох концепцій, непідвладних розумовому мисленню? Приймемо рішення, підкинувши монетку, або зупинимося на позиції агностицизму й взагалі не будемо його приймати? Якщо ми поважаємо себе, таке нам не підходить. Але думати, що прийняти можна тільки те, що нам повністю зрозуміло, – більша помилка. Ми не можемо розраховувати на те, що своїм розумом охопимо абсолютну істину у всій її широті й глибині. Людині, привченій покладатися на мислення й логіку, необхідна мужність, щоб визнати, що для пізнання істини потрібно ступити на нерозвідану територію.
Обмежити себе тим, що доступне раціональному усвідомленню, – це те ж саме, що спробувати захистити дитину від небезпеки, закривши її в темній кімнаті. Вона буде в безпеці від собак, бджіл і п’яних водіїв, але вона зупиниться у своєму розвитку. Вона не відчує радості, що дають промінь сонця, трава, політ метелика. У подібній «безпеці» будуть наші переконання, якщо ми будемо визнавати лише те, у чому здатні розібратися. Ми не відчуємо тієї радості, що дає пізнання істини й реальності за межами можливостей людського розуму.
Коли люди хочуть повністю зрозуміти щось, перш ніж у нього повірять, вони ставлять себе на один рівень із Богом. Вони думають, що їхній розум здатний бути вищим суддею й мірилом речей. Власний інтелект є для них абсолютом. Але людському мисленню до цього рівня далеко. Воно не здатне не тільки дати відповідь на грандіозне питання походження, – воно не справляється із найелементарнішими повсякденними питаннями. Ми помиляємося в підрахунках. Ми не знаємо, куди поклали ключі. Ми не можемо розгадати кросворд. І ми хочемо осмислити буття Бога? І взагалі, якби Бог відповідав рівню нашого мислення, Він навряд чи був би вартий уваги.
Щоб осягти вищу об’єктивну істину, що надає осмисленості й визначеності нашому життю, ми не можемо обмежувати себе можливостями людського розуму. Ми повинні мати сміливість заглянути далі того, що здатні зрозуміти. Ми не можемо уявити можливість самопричини, але можемо визнати її необхідність. Розуму недоступне усвідомлення вічності матерії, і, розглянувши цю посилку натуралізму як можливу істину, він повинен відкинути її як таку, що суперечить здоровому глузду. Він не може допустити також, що хаотична матерія самоорганізувалася й утворила життя, свідомість, прекрасне й ціль.
З іншого боку, людський розум неспроможний уявити й вищий розум, що не має ні початку, ні кінця. Але, виходячи з наявних даних, він може визнати необхідність буття Бога, оскільки ніщо інше не може бути першопричиною існування матерії, життя й порядку. І, на основі цієї об’єктивної необхідності, розум може спонукати людину зробити крок за межі раціонального осмислення – крок віри.
[1] Edwin A. Abbott, Flatland (New York: Dover Publications, 1952)