Протягом багатьох століть робилися спроби знищити Церкву Ісуса Христа. І ця боротьба завжди спрямовувалася не на самих християн, а на Ісуса Христа. «Чому ти Мене переслідуєш?» (Дії 9:4).
Ця боротьба розпочалася, коли диявол спробував стати на місце Бога, будучи всього-на-всього Його анголом. Він не міг змиритися з тим, що Бог вищий від нього, тому намагався взяти Божий престол силою. Але спроба виявилася марною: Бог покарав його і скинув на землю.
Тоді сатана почав наступну битву, спокусивши перших людей в Еденському саду. Якщо перший бій він програв, то в другому переміг. Захоплення Божого престолу зазнало фіаско, а от спроба захопити людські серця увінчалася успіхом: Адам та Єва послухалися сатану. Вони захотіли, як і сам сатана колись, стати рівними Богові. Це призвело до падіння всього людства.
Щоб звільнити нас, Ісус змушений був віддати Своє життя. З першого до останнього дня Він постійно вів бій з «батьком неправди». Удар, якого завдав сатана після Ісусового хрищення (Мт. 4:1-11), був набагато сильнішим, ніж ми можемо собі уявити. Усе було спрямоване на те, щоб примусити Ісуса не послухатися Бога, а останнє випробування було кульмінацією всієї боротьби. Диявол показав Йому всі царства світу: «Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені поклонишся!» (Мт. 4:9).
То була майстерна витівка сатани. Він знав, що Ісус прийшов примирити людину з Богом, і здавалося, пропонував простіший спосіб вирішення цього питання. Він наче говорив: «Я дам Тобі все, що Ти хочеш отримати через Свою смерть. І тоді Тобі не доведеться помирати на хресті. У Тебе є легший спосіб досягнути бажаного. Вшануй мене – і я віддам Тобі все, над чим володію».
Проте Ісус бачив наскрізь усі задуми сатани. Він усвідомлював, що послух сатані означав непослух Отцеві. Замість того, щоб одержати від диявола «всі царства», Він став рабом людям.
Пізніше, коли Ісус вже висів на хресті, сатана спробував поборотися з Ним востаннє. Через уста первосвящеників та законників він прокричав: «Зійди з хреста – і повіримо в Тебе». Ісус бачив хитрість і відповів мовчанням. Звичайно, Він міг зійти з хреста. Він міг наказати анголам допомогти Йому, але це була б непокора Отцеві. Отже, Ісус боровся проти князя темряви аж до смерті, щоб отримати над ним перемогу на хресті.
Він роззброїв влади й начальства, «сміливо їх вивів на посміховисько, – перемігши їх на хресті!» (Кол. 2:15).
Бій не закінчено
Сатана – переможений ворог, проте він ще не скінчив битви. Через Христа Бог дав йому зрозуміти, що він приречений, однак не знищив його. Передчуваючи свою загибель, спокусник людей озлобився ще більше. Він знає, що час короткий, тому намагається підвести якомога більше людей до падіння, і використовує для цього всі можливі способи. Та понад усе він тримається за «недосяжних людей», яких доводиться віддавати своєму опонентові, Ісусу Христу. Він усвідомлює: якщо християни виконають Велике доручення Христа, і Євангелія буде проповідана всім народам, то він втратить ще більше душ. Тому чимдуж намагається приспати Церкву Ісуса Христа, а, доки Церква спить, недосягнуті Євангелієм душі залишаються без спасіння. Так він затьмарює нам очі, щоб ми займалися проблемами своєї церкви і не турбувалися про спасіння грішників цього світу. Ще одна тактика сатани: викликати розбрат серед християн, щоб вони воювали одне з одним, а не з ним.
Ще ворог людських душ намагається досягти мети шляхом розсівання всіляких хибних поглядів серед людей, і навіть серед християн. Зокрема, він підняв і неправдивого пророка Магомета, щоб тримати невіруючих подалі від Христа. («Аллах – Бог, а Магомет – пророк його»). Він використовує інші релігії – буддизм, індуїзм, тощо, – щоб люди повірили в спасіння через власні досягнення, а не через кров Христову. Він підтримав розвиток капіталізму, за якого людина вважає, що не потребує Бога, а божество Мамона зайняло місце Бога.
Багатство може бути як благословенням, так і прокляттям. Я сповна переконався в цьому після бесіди з заможним підприємцем. Я розповів йому про Христа, запевняючи, що він повинен шукати Божого Царства і правди Його, щоб усе інше додалося йому. А бізнесмен зиркнув на мене презирливо й кинув:
– У мене все є. Для чого, у такому разі, мені шукати Бога?
Його майно замінило йому Бога.
Диявол використав комунізм, щоб переслідувати Церкву Ісуса Христа, і по можливості, стерти її з лиця землі. Карл Маркс хотів знищити Бога, в існування Якого не вірив. Але як можна знищити того, кого не існує? Це нагадало мені про суперечливе зауваження одного атеїста. Слухаючи євангеліста, який проповідував на вулиці, він спробував переконати його, що Бога не існує. Для підтвердження свого погляду він заявив, що три покоління в його роду були атеїстами.
– Мій батько був атеїстом, я – атеїст, і мій син, слава Богу, також атеїст!
Бог засоромлює
Французький письменник Вольтер лютою ненавистю ненавидів християн. Він постійно закликав знищити релігію і написав багато книг, де різко критикував християн. Він порівняв Церкву з кораблем, що тоне, і в якого немає жодного шансу на спасіння. «Але Той, Хто на небесах пробуває – посміється, Владика їх висміє!» (Пс. 2:4). Бог не страшиться таких філософів, як Вольтер. Вольтер вже мертвий, а Бог і досі сидить на Своєму престолі. Вольтерові книги вже ніхто не читає, а Слово Боже ще й досі залишається бестселером. У домі Вольтера, де він писав свої атеїстичні твори, розміщений магазин Французької біблійної спілки.
Так засоромлює Бог.
Церква – не корабель, що йде на дно. Як ковчег Ноя не потонув під час потопу, так і Церква Христова вистоїть переслідування останніх часів. Хоча й буде велике відступництво, та майбутнє Божої Церкви в повній безпеці. «…На скелі оцій побудую Я Церкву Свою, – і сили адові не переможуть її» (Мт. 16:18).
Усупереч усім песимістичним припущенням щодо майбутнього Церкви, ми отримуємо оптимізм від Господа Церкви. Він будує Свою Церкву й береже її. Ні диявол, ні Нерон, ні Вольтер, ні Іді Амін, ні Сталін чи Мао не зупинять цього. У майбутньому Церква Христа може складати меншість, проте вона – непереможна.
Хтось може заперечити – мовляв, Церква «в поганому стані», і, згідно зі статистичними даними, вона втрачає підґрунтя під ногами як кількісно, так і стосовно впливу на світ. Я дивлюся на це по-іншому. Церква чудово почувається, тому що, за останніми статистичними повідомленнями, вона ніколи так не зростала в чисельності, як у наші дні. Статистика місіонерських громад свідчить: щохвилини у світі в середньому приходять до Христа п’ятнадцять осіб.
У Біблії сказано, що на небесах надзвичайна радість, коли до Бога навертається хоча б один грішник. Тепер я розумію, чому анголи завжди радіють у Божій присутності: хтось постійно приходить до спасіння – і анголи знову підіймають арфи і хвалять Бога. Щойно вони закінчують співати рядок, як нова людина отримує спасіння – п’ятнадцять протягом кожних шістдесяти секунд! Тому на небесах завжди радість! Чотириста років тому Мартін Лютер написав натхненний гімн, що змальовує цю ситуацію:
- Наш Бог – могутня твердиня,
- Непохитна фортеця,
- Він допомагає, коли нас зносить
- Потік смертельних гріхів;
- Тому що наш віковічний ворог
- Шукає заподіяти нам зло;
- Сильний та здібний противник,
- Лютість – зброя його,
- І немає на землі йому рівних.
Утім, якими б сильними не були нападки сатани, Церква Христа вистоїть. І це пояснює пробудження в Уганді та Китаї, де процвітає переслідування. Це стосується не одної лише деномінації, а всієї Божої Церкви. Навіть якщо все стане дуже погано, Церкві не доведеться схилити голову й упасти духовно. «Через те ми відваги не тратимо… Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме – дочасне, невидиме ж – вічне!» (2 Кор. 4:16-18).
Неможливо скинути і престол Божий. «Престол Твій, о Боже, навік-віку…» (Євр. 1:8). Ніхто не може позбавити Бога Його влади.
Неможливо знищити і Слово Боже: «…а Слово Господнє повік пробуває!» (1 Петр. 1:25). Це надія Церкви та її втіха. Престол Божий, Церква Ісуса Христа і Слово Боже пробувають повіки.