У Бога не буває негараздів. У Нього є лише задуми. Тому на небесах ніколи не панікують.
Добра знайома брата Андрія, Коррі тен Боом, використовує зображення на гобелені як наочний матеріал. Якщо подивитися не з того боку, то побачите лише безладне сплетення ниток. Ніякого візерунку. Наше життя часто схоже на таке. Якщо помічати лише негаразди, то мимоволі почнеш запитувати себе: «А чи можливо взагалі з них виплутатися? »
Щось подібне відчував слуга Єлисея. Місто було оточене ворогами, і він, не бачачи виходу, прокричав: «Ох, пане мій, що будемо робити?» Він зважував лише на негаразди, які завели його в безвихідь. А Єлисей підбадьорив його: «Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними» (2 Цар. 6:16). Дивна відповідь! Однак Єлисей мав рацію. Справа в тому, що слуга бачив лише ворога, і тому не бачив духовної реальності. «І молився Єлисей, і говорив: „Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить!” І відкрив Господь очі того слуги, і він побачив, аж ось гора, повна коней та огняних колісниць навколо Єлисея!» (вірш 17).
Своїми природними очима ми бачимо лише труднощі, і лише духовними очима можна побачити славу та задуми Божі.
Давид також пересвідчився в цьому, коли Ґоліят промовляв гучні слова й шаленів. Ізраїльтяни злякалися велетня. «Він такий височезний, ми не переможемо його», – такою була звичайна людська реакція. А Давид поглянув на Ґоліята духовними очима і сказав: «Він такий великий, що я не зможу промахнутися!» Тоді дістав із сумки камінець і, кинувши його з пращі, вразив филистимлянина в чоло. Ґоліят похилився і впав на землю. Тепер добити його було неважко.
Давид намагався довести Ізраїлю: «І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів! І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мечем та списом, – бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку» (1 Сам. 17:46-47).
Нещодавно я знову побував у Лаосі. Тепер це комуністична країна, і я побоювався, що комуністи можуть упізнати мене. У літаку я молився й зізнався Господеві, що маю цей страх. А Господь сказав мені: «Не бійся. Довірся Мені». І серце наповнилося миром. Підлітаючи до аеропорту В’єнтьяну, нам повідомили, що літак не зможе приземлитися відразу. Тисячі солдат комуністичної армії проходили навчання на території аеропорту, оскільки це була єдина злітна смуга в країні. Ми кілька разів облетіли навколо аеропорту, тоді як пілот підтримував зв’язок з контрольним пунктом. Нарешті посадкова доріжка звільнилася, і солдати вишикувалися вздовж неї, коли ми виходили з літака. Я виглянув через вікно і відчув те саме, що відчував слуга Єлисея.
«О Господи, що ж робити?»
І Господь відкрив мені очі: «Ти дивишся неправильно. Поглянь на людей так, як Я на них дивлюся».
І відразу все змінилося: я поглянув на солдат вдруге – і вони здалися мені крихітними кониками-стрибунцями!
Ось у чому секрет: чим вище ви стоїте, тим меншими здаються люди. Таке відбувається, коли ми розглядаємо речі, людей і події з духовної точки зору. Негаразди стають меншими, якщо зайняти позицію «у Христі». Він нас «разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі» (Еф. 2:6). А з висоти небес усе має інший вигляд, наші проблеми перетворюються на перспективи.
Церкви комуністичних країн мають таке ж свідоцтво. Переслідування християн у СРСР та Китаї закінчилися не поразкою, а перемогою. У результаті відпадання від церкви номінальних християн «від пшениці відділяється кукіль». Церква стає ефективною і здібною, щоб кинути світові виклик. Церкви Китаю були закриті, але кількість християн збільшилася.
Комуністична, чи яка інша, чужа Богові, ідеологія може пробратися до будь-якої країни, і тоді відмінять релігійну свободу, проте Церква Ісуса Христа вистоїть і буде зростати. Тому зустрічаймо майбутнє впевнено – не через те, що в нас велика віра, а через вірність нашого великого Бога. Він тримає Церкву у Своїй руці.
Ось продовження гімну Мартіна Лютера:
- Покладаючись на власні сили,
- Ми прирікаємо себе на поразку,
- Якщо поруч немає вірної Людини –
- Людини, що вибрана Богом.
- Ви запитаєте, хто це?
- Ісус Христос, ось Хто;
- Господь Саваот Йому ймення,
- Від віку й до віку Той Самий,
- І Він неодмінно переможе.
Його престол, Його Слово і Його Царство вистоять. Та чи означає це, що ми можемо зручно вмощуватися в крісло і спостерігати за духовною битвою? Звичайно, ні! Бог, що сидить на престолі й будує Церкву, бажає, щоб ми брали активну участь у справі будування Його Царства – не як спостерігачі, а як працівники.