О, ти б зрадів, якби познайомився з чоловіком, який бачив усе так ясно. Розпізнавав. Так, це слово найкраще визначає його здібності. Він міг проникнути до серця будь-якої проблеми.
З ним люди почували себе в безпеці, вони любили проводити з ним час. Розмовляючи з ним, вони усвідомлювали, що були мудрішими, ніж вважали себе, а таке відкриття приносило приємне почуття. Він обговорював проблему за проблемою, пропонував рішення за рішенням, і люди почали з нетерпінням чекати того дня, коли він стане їх правителем. Він бачив, як можна виправити так багато неправильного. Він вселяв почуття надії.
Але цей показний, проникливий чоловік не стане умисне квапити день свого запанування, у цьому вони були упевнені: він був для цього занадто покірливим, занадто шанував нинішнього царя. Люди, які оточували його, навіть засмучувалися, що кращі дні правління відкладаються на невизначений термін.
Чим більше часу вони проводили в його оселі і розмовляли, тим ясніше усвідомлювали, що в їх царстві багато що недобре. Так, багато що недобре в тій сфері, про яку вони ніколи раніше не замислювалися. І проблеми. Проблеми, та ще які! Раніше вони і не здогадувалися про їх існування. Так, вони дійсно зростали в мудрості і прозорливості.
Минали дні за днями, і все більше і більше людей приходило послухати розумні розмови. Поступово поширювалася думка: «От чоловік, що бачить проблеми і знає, як їх вирішити». До нього йшли пригнічені і стурбовані. Вони слухали. Вони ставили питання. Вони отримували чудові відповіді і починали сподіватися.
Голови згідно схилялися. Мрії народжувалися. З часом такі зібрання проводилися все частіше. Окремі висловлювання перетворювалися на історії – історії несправедливості. Деякі могли визнати їх дріб’язковими. Але не цей слухач! Він був жалісливим. А коли близькі до нього люди обговорювали питання, виявлена несправедливість, здавалося, росла, перетворюючись на проблему. З кожною новою історією картина стану справ у царстві ставала усе більш сумною: приголомшені слухачі всюди бачили обман.
Але мудрий молодик слухав мовчки, не додаючи ні слова до нарікання. Бачте, він був благородний. Він завжди закінчував вечірню бесіду покірливою повагою до втілених владою…
Але було б аж надто чекати, що навіть найлагідніша людина сидітиме і вічно мовчатиме. Цей нескінченний парад несправедливостей збудив би і найшанобливіших людей. Навіть найчистіші серцем запалилися б гнівом. (А цей молодий хазяїн дому, звичайно, був найчистіший серцем!)
Така чуйна людина не могла вічно відвертати обличчя від страждань народу і мовчати. Такий благородний характер мав одного разу проявитися в справі.
Врешті-решт його послідовники (хоча він і присягався, що їх немає) були майже розлючені. Завдяки своїй зіркості вони знали, що правопорушення в царстві не лише виросли, але вже лилися через край. Усі вони хотіли щось зробити з цими нескінченними несправедливостями.
Нарешті з’ясувалося, що прекрасний молодик готовий діяти. Спочатку це були просто слова. Пізніше – пропозиція. Серця людей тріумфували, запанувала радість. Врешті-решт чого варте благородство без дії. Але ні! Він застерігав їх від неправильного розуміння. Так, він був засмучений, так, але він не міг говорити проти можновладців. Ні, звісно, ні. Неважливо, наскільки велика печаль, неважливо, наскільки це виправдано. Він не стане.
Так, він засмучувався все більше і більше. Було очевидно, що деякі доповіді дійсно бентежать його. Нарешті його праведний гнів пробився і вилився в словах сили: «Цього не має бути». Він встав, очі його виблискували:
– Якби я мав владу, я змінив би ситуацію.
Ці слова здійняли заколот. Запалили в усіх, окрім одного – того самого благородного і чистого молодика.
Заколот жив у його серці вже роки.