– Дякую, що прийшов, Садоку.
– Мій царю.
– Ти священик, людина, близька до Бога. Міг би ти розповісти мені якусь стародавню історію?
– Яку історію, мій царю?
– Ти знаєш історію про Мойсея?
– Звичайно.
– Розкажи її мені.
– Це довга історія. Розповісти її спочатку?
– Ні.
– Тоді яку частину?
– Розкажи про бунт Корея.
Первосвященик подивився на Давида палаючими очима. Давид відповів таким же поглядом. Вони зрозуміли один одного.
– Я розповім тобі історію про бунт Корея. І про те, що робив Мойсей, коли Корей збунтувався.
Багато хто чув історію Мойсея, кращого з помазаників Божих. Істинне Боже водійство перебуває на людині із серцем, що кається. Немає якоїсь певної форми або порядку Божого водійства, є лише людина із серцем, що кається. Такою людиною і був Мойсей.
А Корей був зовсім не таким, хоча і був двоюрідним братом Мойсея. Корей хотів мати ту ж владу, що була дана Мойсеєві. Одного разу тихим ранком, коли не було розбрату між Божими людьми, Корей пройшов станом і до закінчення дня знайшов двісті п’ятдесят людей, які погодилися із звинуваченнями проти Мойсея.
– Виходить, під час Мойсея теж виникали проблеми? – запитав Давид.
– У будь-якому царстві є проблеми, – відповів Садок. – Завжди. Більше того, здатність бачити ці проблеми – дар, що нічого не стоїть.
Давид посміхнувся і запитав:
– Але, Садоку, адже ти знаєш, що були несправедливі царства, і правителі, і облудники, і брехуни, наділені владою. Як може проста людина сказати, яке царство має недоліки, але управляється людьми Божими, а яке царство негідне підпорядкування? Як люди можуть визначити? – Давид зупинився: він зрозумів, що відповідь на це питання він хоче знати найбільше. Потім знову заговорив із силою: – А цар – як він може бути упевненим? Чи може він знати, що він справедливий? Чи може він знати, справедливі звинувачення проти нього чи ні? Чи є цьому знамення? – Останні слова Давида видали його тривогу.
– Ти хочеш мати список ознак, опущений з небес, Давиде. Навіть якщо б і був такий список, навіть якщо б можна було це дізнатися, злі люди зводили б свої царства так, щоб вони відповідали такому списку. І якби був такий список і праведна людина виконала б усі його вимоги до досконалості, знайшлися б такі, хто проголосив би, що не виконаний жоден з пунктів. Ти недооцінюєш людське серце, Давиде.
– Тоді як же людям знати?
– Їм не дано цього знати.
– Ти маєш на увазі, що із ста голосів, що висловлюють тисячу вимог, прості люди Божі не мають упевненості в тому, хто дійсно помазаний нести Божу владу, а хто – ні?
– Вони ніколи не зможуть бути упевненими.
– Хто ж тоді може знати?
– Бог завжди знає, але Він не каже.
– Значить, немає жодної надії для тих, хто має йти за негідною людиною?
– Їх онуки зможуть ясно побачити в чому справа. Вони знатимуть. Але ті, хто бере участь у драмі? Вони залишаться в невіданні. Проте в усьому цьому є і позитивна сторона.
– Що ж це?
– Як не можна зупинити схід сонця, так само не можна уникнути того, що серце людське буде випробуване. Незважаючи на безліч звинувачень на чиюсь адресу і слів, сказаних на його захист, таємні мотиви в серцях тих, хто бере в цьому участь, будуть відкриті. Навіть якщо це здається неважливим в очах людей, то в очах Бога і ангелів це дуже важливо. Серце має бути розкрите. Бог потурбується про це.
– Я ненавиджу такі випробування, – відповів Давид стомлено. – Я ненавиджу ночі, подібні до цієї. Але схоже, Господь раз за разом випробовує моє серце. І ось цієї ночі я відчуваю, що моє серце знову випробовується. Але, Садоку, є одна думка, що гнітить мене найбільше. Можливо, Бог відвернувся від мене. Чи можу я якось знати?
– Не можу пригадати іншого правителя в історії, який би навіть ставив це питання, мій добрий царю. Більшість з них розірвали б на тисячі шматків тих, хто претендує на їх владу, – і навіть уявних претендентів. Але, я не знаю, як ти можеш знати і бути упевненим, з тобою Бог чи ні.
Давид зітхнув і подавив ридання.
– Що ж, продовжуй історію. Корей зібрав двісті п’ятдесят послідовників, чи не так? Що потім?
– Корей зі своїми людьми прийшов до Мойсея і Аарона. Він сказав Мойсеєві, що в нього немає права на усю владу, якою він користувався.
– Ну ми, євреї, уперті, правда? – засміявся Давид.
– Ні, Давиде, людське серце уперте, – відповів Садок.
– І що ж Мойсей відповів Корею?
– У сорок років Мойсей був зарозумілим, самовільним, не відрізнявся від Корея. Що він, можливо, зробив би тоді, я не можу сказати, але у вісімдесятирічному віці він був скрушеною людиною. Він був…
– …Найлагіднішою людиною, яка колись жила, – перервав первосвященика Давид.
– Людина, яка носить палицю Божої влади, має бути такою, інакше Божі люди житимуть у терорі. Так, перед Кореєм з’явилася скрушена людина. І я гадаю, що ти вже знаєш, що зробив Мойсей. Він… нічого не зробив.
– Нічого. Яка людина!
– Він впав ниць перед Богом. І це усе, що він зробив.
– Чому він так вчинив, Садоку?
– Давиде, саме ти повинен розуміти. Мойсей знав, що тільки Бог поставив його над Ізраїлем. І з його боку не були потрібні жодні зусилля: або тих двісті п’ятдесят людей захопили б царство, або Бог виправдав би Мойсея, Мойсей знав це.
– Таке життя важке для наслідування, чи не так? Мабуть, таке підпорядкування не можна вдавати, навіть якщо спробувати. Але скажи, як же Бог виправдав Мойсея?
– Мойсей велів бунтівникам прийти наступного дня з кадилами і ладаном… і Бог вирішить цю справу.
– Отже! – вигукнув Давид. – Ну! – проголосив він ще голосніше. – Іноді Бог говорить-таки, – сказав він радісно. – Що ж потім?
– Корея і двох його друзів поглинула земля. Інших винищив вогонь.
– Неважливо. Досить сказати, що було доведено: Мойсей має владу… Доведено Богом! Бог сказав! Люди знали, хто дійсно мав владу від Бога, і врешті-решт Мойсей міг відпочити.
– Ні, Давиде. Він не знайшов відповіді, і люди не були задоволені Божою відповіддю! Наступного дня увесь народ почав ремствувати на Мойсея і, можливо, увесь загинув би, коли б не Мойсеєві молитви.
– І люди борються, щоб стати царями! – Давид помовчав у нерозумінні.
Садок продовжував:
– Давиде, я думаю, що тебе мучить питання, що є істинною владою, а що – ні. Ти хочеш знати, як чинити з повстанням, якщо це повстання, а не рука Божа. Я вірю, що ти знайдеш єдиний чистий шлях і зробиш усе правильно. І, таким чином, навчиш усіх нас.
Двері відкрилися. Увірвався Авесса.
– Добрий царю! Твій син, твоя плоть і кров, проголосив себе царем у Хевроні. На перший погляд здається, що весь Ізраїль перейшов до нього. Він планує захопити трон. Він йде на Єрусалим. Деякі люди, найближчі тобі, перейшли до нього.
Давид вийшов. Він щось прошепотів, але ніхто його слів не почув.
– Третій цар Ізраїлю? Чи так приходять істинні правителі Царства Божого?
Садок, не знаючи, до кого звертається Давид, перепитав:
– Мій царю?
Давид обернувся, в очах його стояли сльози.
– Нарешті, – сказав він тихо, – нарешті ця справа буде вирішена. Можливо, завтра хтось ще, не лише Бог, знатиме.
– Можливо, – сказала Садок. – Можливо, ні. Такі питання не можна обговорювати навіть після нашої смерті.
– Але це, схоже, буде ясно завтра, – засміявся Давид. – Йди, Авессо, скажи Іоаву. Ти знайдеш його біля вежі на східній стіні.
Авесса віддалився в поспіху, так само, як і увійшов.
– Цікаво, Садоку, – замислився Давид, – чи може людина змусити Бога сказати?