Авесса перебіг через двір, увійшов до відкритих дверей біля основи східного кріпосного валу і піднявся спіральними сходами. Іоав, що стояв на верхньому майданчику, упізнав Авессу, взявся за перила і почав поспішно спускатися. При мерехтливому світлі факелів вони зустрілися, вдивляючись в очі один одному. Авесса заговорив:
– Ти чув, Іоаве?
– Чув? У цю ніч ці новини розбудили майже півміста. Як це може бути, Авессо, – син проти батька!
– Коли царства уразливі, люди бачать дивні речі, – відповів Авесса, дивлячись удалину.
– І жертвуватимуть усім, щоб досягти здійснення своїх бажань, – додав Іоав з гнівом. – Що ти про це думаєш, Авессо?
– Що я думаю? – гнівно перепитав Авесса. – Цей Авессалом не має долі в цьому царстві. У нього немає ще ні сили, ні становища, а він вже повстав, щоб розділити царство. Він підняв руку на помазаника Божого – на Давида! Давида, який не сказав жодного слова проти нього, який не зробив йому нічого поганого. Що я думаю? – голос Авесси зміцнів. – Якщо Авессалом, який не має влади, зробить це, якщо Авессалом, який є ніщо, розділить царство Боже, – його голос вже гримів, як грім, – ну, якщо Авессалом зробить це зло зараз, то що ж він зробить, коли стане царем?