Для того, щоб розпочати шлях внутрішнього психодуховного самопізнання, необхідно навчитися дивитися на себе збоку.
Такий тип спостереження допомагає дистанціюватися від себе, нехай і ненадовго, допомагає зрозуміти те, що ми робимо, як живемо, які в нас наміри, і, особливо, допомагає побачити різницю між тим, що ми відчуваємо, і тим, ким ми є насправді в повсякденній дійсності, коли контактуємо з іншими.
Якщо це періодично повторювати, то ми зрозуміємо, чи живемо за звичкою, чи обираємо певний шлях; чи ми нудимося, чи сповнені ентузіязму.
З плином часу я зрозумів, що насправді важливим і таким, що допомагає нам бути життєрадісними і щасливими, є життя з захопленням, ідучи за власним покликанням, життя з глибокими цінностями, в які ми віримо, як, наприклад, вірність, чесність, лояльність і повага до інших.
Коли ви перебуваєте в постійному і тривалому зв’язку з власними глибокими цінностями, то будьте певні, що йдете правильним шляхом.
* *
Деколи трапляється так, що ми вже самі не знаємо, чого хочемо.
Саме тому варто добре роздумати над фактом, що щасливими ми стаємо не завдяки тому, що робимо чи що хочемо, а завдяки тому, що щиро прагнемо того, що відбувається.
Наше життя аж ніяк не полягає в тому, щоб будь-якою ціною досягнути певної мети, адже ми навряд чи повністю реалізуємося, коли досягнемо її, а в самому шляху, день за днем; врешті-решт не так уже й важливо, чи ми досягнули її, головне, що кожну мить нашого життя прожили надзвичайно інтенсивно і цілеспрямовано.
Прожили так, що можемо сказати: для мене година – це шістдесят хвилин, які треба гідно прожити.
Коли я комусь розповідаю, що витрачаю години на споглядання вічности, на те, як хвилі набігають на берег, на золоті барви заходу сонця або ж на те, як блистять на сонці від ранкової роси маленькі зелені листочки, мене вважають відірваною від реальности особою.
Я ж, натомість, переконаний, що саме в увазі до всього, що нас оточує, і прихована ця реальність.
Сучасні ідеологи з їхніми наперед помилковими думками намагаються переконати нас у протилежному. Але ж це не так.
Вони хочуть, щоб ми вірили, ніби життя – це боротьба, змагання, контроль, маніпуляція та хитрість. Але це не так. Це не можна назвати правдою про життя. Саме тому насилля та війни тривають дотепер… Життя ж іде по нашим головам, а ми помремо, так і не проживши його, оскільки в нас немає часу зупинитися, щоб подивитися з захопленням на природу, щоб прислухатися до пташиного співу і зворушливо спостерігати за тим, як сонце сідає за обрій.
Я дедалі більше переконуюся в тому, що кожен з нас народився задля певної мети і місії, для того, щоб реалізувати певне покликання.
На землі немає двох абсолютно однакових людей, а нас – мільярди.
І кожен з нас – єдиний і неповторний.
Цього мало би бути достатньо, аби переконатися, що ми народилися невипадково, не для пригнічення, не для смутку, не для змарнування нашого життя, а для того, щоб надати йому сенс, досягнути певного ідеалу та гідно прожити свою неповторність.
Бути собою.
Особливим завданням кожного з нас є пошуки власної сутности, унікальности, розпізнаючи і зводячи до мінімуму особистий невроз, зумовлені родиною, певною групою чи суспільством обмеження, не зупиняючись на часто беззмістовній поверховості та видимості.
Сучасне суспільство дуже чутливе до зовнішнього вигляду – до вітрини.
Але набагато важливішою є суть, те, що з глибин єства керує нашим життям і вчинками.
На жаль, поверховість стала модною, і ніхто не усвідомлює, що вона перешкоджає особистому самопізнанню і розумінню правди життя.
Це нерозуміння веде до уніфікації свідомости людей, знищуючи будь-які думки про унікальність і неповторність кожної особи.
Через це людина ризикує так і не дізнатися, що її особа як така має неймовірну цінність, і аж ніяк не тією мірою, якою вона приймає панівну ідеологію чи модну думку, що дуже часто замовчують справжню велич особи.