Перш ніж розпочати вивчення Біблії, необхідно розглянути деякі загальні питання стосовно цієї священної книги в її цілості. Це дасть нам змогу помістити її в її властиве середовище, а отже, – і краще зрозуміти те, що вона має на меті нам передати і як вона це робить.
У цій главі ми говоритимемо про відношення між об’явленням, історією спасіння і Біблією та про місце Ісуса Христа в них. У наступній главі ми намагатимемося розглянути і краще зрозуміти, що означає твердження, що Біблія – натхнена Богом книга, у тому значенні, що Він є головним і відповідальним її автором, і що означає твердження, що Біблія є абсолютно правдива.
Насамперед подамо роз’яснення самих термінів «об’явлення», «історія спасіння» та «Біблія», різниця між якими для декого, можливо, не дуже чітка.
Об’явлення – це відкриття комусь чогось, що раніше було скрите, незнане, «неявне»; у нашому випадку мається на увазі відкриття людині Себе самого, що його Бог здійснював упродовж майже двотисячолітнього періоду – від покликання Авраама аж до приходу Христа та до смерти останнього Його достовірного свідка, апостола Івана, що датується прибл. 100-им роком по Хр. Усі ми знаємо, що це відкриття відбувається також через сотворений світ і через совість людини; але незважаючи на те, що людський розум своїми силами може дійти принаймні до факту існування Бога, до деяких Його ознак (пор. Муд. 13:1-5; Рим. 1:18-23) та до наслідків для морального життя, що випливають із них, на практиці людина виявилася і продовжує виявлятися майже в усіх випадках нездатною сприйняти Божий голос цим шляхом. Тому Бог зволив виявити Себе іншим способом, легко доступним для всіх, звертаючись безпосередньо до людини Своїм словом, промовленим людською мовою, та Своїми ділами і втручаннями в історію людства. Ці діла і слова дуже тісно пов’язані між собою і взаємно пояснюють одні одних: слова висвітлюють значення Божих діл, тимчасом як діла надають змісту та конкретної дійсности словам. Це Боже об’явлення може набирати дуже різних форм залежно від обставин, від осіб, до яких воно спрямоване, і від безпосередньої мети, задля якої Бог Себе об’являє. Безпосереднім предметом об’явлення не обов’язково мусить бути якась «правда» про Бога чи про людину; слід радше сказати, що взагалі правда як така (у значенні певного абстрактного, об’єктивного, правдивого самого в собі, незалежно від будь-якого іншого міркування, твердження про Бога чи про людину) не є об’єктом об’явлення, тому що Бог об’явився не для того, щоб дати нам пізнати якісь «поняття», а для того, щоб налагодити з нами живі стосунки, стосунки, справді відповідні для нашого конкретного життя.
У вужчому значенні слова об’явлення – це відкриття людині тих подій і правд, що їх вона не може пізнати сама від себе; у ширшому значенні ціла Біблія є Божим об’явленням, оскільки Він зволив передати нам усе те, що міститься в Біблії, адже все, що в ній написано, є зверненим до нас Його словом.
Історія спасіння – це вираз, що вже дуже широко ввійшов до церковної лексики: як у богослов’ї і катехизі, так і в проповідництві та релігійних публікаціях. Під цим виразом розуміють цілу низку подій, в яких конкретно реалізується безпосереднє, тобто історичне, об’явлення Бога через вчинки та слова, і відповідь людини на це об’явлення. Не маються на увазі якісь окремі події певного періоду історії, а події, дуже тісно пов’язані між собою і від самого початку спрямовані до однієї чітко означеної мети, так що самі становлять історію. А позаяк метою цього наближення Бога до людини є спасіння людини, що віддалилася від Нього, джерела життя і щастя, то історія стосунків між Богом і людиною – це історія спасіння, в якій Бог виявляє Себе в самій Своїй суті Спасителем людини, а людина, визнаючи цей свій стан, приймає Боже спасіння. Ця історія спасіння перебуває ще в повному розвитку, незважаючи на те, що позитивне Боже об’явлення вже виповнилося в особі і у відкупительному чині Ісуса, як це нам передали апостоли, що були Його «самовидцями» і згодом стали «слугами Слова» (пор. Лк. 1:2).
Біблія – це письмовий запис об’явлення та історії спасіння, здійснений за волею і з ініціятиви Бога в народі, який отримав це об’явлення і пережив цю історію, з допомогою людей, яких Бог наділяв особливою опікою і просвітленням задля осягнення цієї мети.
* * *
Неважко зрозуміти, що ці три речі взаємно пронизують одна одну. Об’явлення є складовою частиною історії спасіння, чи, влучніше кажучи, ним визначаються її вирішальні моменти і її рушійна сила. Біблія теж є складовою частиною історії спасіння, оскільки вона є наслідком ініціятиви самого Бога, що забезпечив через неї збереження та правильне розуміння Своїх діл та Своїх слів, аби вони не переставали бути для всіх людей свідченням, повчанням та утішенням. Тим-то Біблія є одним із видів присутности Бога між людьми та одним зі способів, як увійти у зв’язок із Ним і зрозуміти ту історію, в якій ми живемо. Кажемо «одним із», тому що життя Церкви, літургія, святі таїнства, проповідь, єрархія – усе це також види чинної присутности Бога посеред нас і це також способи, як увійти у зв’язок із Ним і збагнути ту історію спасіння, в якій ми живемо. Але знання та засвоєння Божого слова – це фундаментальна умова більшої ефективности тих «інших» знаків присутности Бога серед нас. Без Нього вони бідніють і можуть звестися до незрозумілої, більшою чи меншою мірою, зовнішньої формальности, яку приймають лише задля традиції і занедбують з будь-якої дріб’язкової причини, якщо не знати того джерела, з якого вони черпають свої витоки, своє значення і свою ефективність в оновленні християнського життя.