Рух за дитячі права

Таке бачення підштовхнуло до виникнення могутньої політичної сили, яка започаткувала Рух за дитячі права. Цілі руху було викладено в законопроекті прав дитини, складеному Річардом Ферсоном, і зміст описаного я подаю нижче:

  1. Діти повинні мати право на самостійне прийняття рішень. Прихильники Руху за дитячі права вважають, що це є основне правило, на якому ґрунтуються інші. Таке правило передбачає ігнорування авторитету батьків.
  2. Діти, незалежно від віку, повинні мати право вибору місця проживання. Наприклад, якщо трирічний хлопець вирішив переїхати до сусіда, який купує йому цукерки, батьки не мають права забрати його додому. Без жартів!
  3. Діти, незалежно від віку, повинні мати право голосу і приймати всі рішення, які стосуються їхнього життя, самостійно (урядового, церковного, навчального, медичного чи сімейного характеру).
  4. Діти повинні мати доступ до будь-якої інформації, доступної для дорослих. Від дитини не можна приховувати ні стан її здоров’я, ні щось, пов’язане з виявами насильства і навіть порнографією.
  5. Діти повинні мати доступ до тих самих сексуальних розваг, що і їхні батьки. Якщо п’ятнадцятилітній хлопчик захоче запросити когось для близьких стосунків, батьки можуть хіба що змиритися з цим та дивитися, як двері спальні зачиняються за ними. Восьмилітня дівчинка здатна вдовольняти дорослого чоловіка, а це не засудить ніхто, бо вважають, що згода є «обопільною».
  6. Діти, незалежно від віку, повинні відповідати за успіхи в навчанні, маючи право залишити школу чи відвідувати заняття в зручний для себе час.
  7. Навколишній світ повинен пристосовуватися до дітей і враховувати їхній ріст, замість того, щоб все було навпаки. Тут трошки не зрозуміло. Як я припускаю, згідно з цим законом не можна робити меблі, пристосовані до розмірів дорослої людини, чи конструювати питні фонтани таких розмірів, як зараз.
  8. Дітей не можна бити за жодних умов чи то в школі чи то вдома.
  9. Дітям повинні гарантувати таку саму систему справедливости, як у дорослих. У школі не може бути запроваджено жодних дисциплінарних санкцій, доки вина дитини не доведена, коли вона не бачить своїх обвинувачувачів, коли її не проінформовано про справу проти неї і вона не проголошена винною суддею свого рівня.
  10. Діти, незалежно від віку, повинні мати право стати членом робітничої спілки, працевлаштовуватись, одержувати рівноцінну платню за рівноцінну роботу, підписувати контракти, розпоряджатися своїми грошима та бути фінансово незалежними. Незграбний підпис семирічної дитини матиме юридичну чинність. Джон Голт та інші пропонують гарантоване одержання зарплати для дітей, хоча не зовсім зрозуміло, хто має її виплачувати.

Якими є наміри цих екстремальних адвокатів за «права дітей»? Вони не лише хочуть послабити владу батьків; вони хочуть знищити її раз і назавжди. Метою по суті є впровадження серії заборон для батьків і вчителів. Ні, панове, ви не можете примусити свою восьмилітню дитину піти в школу чи жити вдома, годувати собаку чи відвідувати церкву, приймати ліки чи шанобливо розмовляти з батьками, приходити додому до півночі, порядкувати у своїй кімнаті, повертати вкрадені іграшки, забороняти переглядати фільми для осіб до 18 років, забороняти грати в лікаря з сусідньою дитиною чи пити лікер. Ні, панове, ви опинитеся у в’язниці, якщо позбавите дитину таких прав. Ви рівня своєму сину, а не його лідер.

Я чую, як мої читачі апелюють: «Легко говорити, проте лише через те, що якийсь божевільний психолог виробив безглузді правила щодо виховання дітей, я не збираюсь їх впроваджувати у свою сім’ю».

Я не зовсім впевнений у правильності такої позиції. Перше велике досягнення Руху за дитячі права у Швеції пов’язують із 1979 роком, коли ввели заборону бити чи карати дітей. Закон, який прийняв шведський парламент і за який проголосували 259 осіб за та 6 проти, забороняє «будь-яку дію з метою покарання, яка завдає шкоди чи болю дитині». Також заборонено покарання з психологічним тиском на кшталт сварок, відсилання дитини в кімнату, заборони дивитися телевізор та інших аналогічних виявів приниження. Гаряча лінія працює двадцять чотири години на день, щоб діти могли повідомити про насилля батьків безпосередньо чиновникам.

Наслідуючи такий неймовірний рух, американські психологи також взяли курс на запровадження подібних законів у цій країні. Менше покарання є лише дещицею того, що одна з газет Лос-Анджелеса назвала «початком встановлення прав дитини». Відповідно можна очікувати швидкого досягнення найближчими роками інших дев’ятьох цілей. Знову ж таки у Швеції цей рух позначився найбільшою результативністю. Відомий професор права з Стокгольмського університету запропонував, щоб шведська Конституція закріпила низку прав для меншости. Зокрема, передбачалося право дитини «розлучитися» з батьками. (Відколи я це написав, Швеція вже прийняла запропонований закон).

Організація Об’єднаних Націй у 1989 році прийняла тривожний документ під назвою «Конвенція Організації Об’єднаних Націй про права дитини». Він містить як багато цінних положень для захисту дітей у світі від експлуатації та позбавлення прав, так і сім пунктів, які підривають авторитет батьків. Вони повністю узгоджуються з ідеями Руху за дитячі права. Такими пунктами є:

  • Стаття 13 забезпечує свободу висловлювання та право «шукати, одержувати і застосовувати інформацію та будь-які ідеї усно, письмово чи в друкованому вигляді, у формі мистецтва чи за допомогою засобів масової інформації за вибором дитини». Це зроблено, щоб обмежити вплив загальноприйнятих сімейних стандартів гідного поводження.
  • Стаття 14 гарантує право дитини на свободу «думки, совісти та віровизнання». Батьківська роль полягає лише у «вказуванні правильних орієнтирів».
  • Стаття 15 забороняє будь-які обмеження дитини у виборі організацій, окрім тих випадків, коли перешкоджають гарантуванню національної громадської чи іншої безпеки, загрожують здоров’ю людей, публічній моралі і дотриманню прав та свобод когось. Батьки не мають права перешкодити дружбі дитини з тими, хто їм не до вподоби.
  • Стаття 16 забороняє свавільне втручання в приватне життя дитини, сім’ю, дім та переписку.
  • Стаття 17 визначає пресу відповідальною за забезпечення дітей інформацією та матеріялами заради їх «соціяльного, духовного та морального благополуччя, досягнення фізичного та психічного здоров’я». ЗМІ повинні також вберегти від «інформації та матеріяльних збитків для блага дітей».
  • Стаття 18 гарантує дітям, батьки яких працюють, «право на піклування з боку різних служб та на дозвілля».
  • Стаття 19 вимагає, аби держава приймала законопроекти та вживала освітні заходи проти насилля над дітьми, що перебувають під опікою батьків, опікунів чи інших людей, для викорінювання «будь-якого фізичного та психологічного насилля». Дуже цікаво, що саме це вказує на потенційну небезпеку такого законодавства.

Не потрібно залучати аналітиків, щоб побачити, до чого прямує ця конвенція Організації Об’єднаних Націй, чи її ймовірний вплив на авторитет батьків. Цей документ має форму договору. Інакше кажучи, стає обов’язковим для жителів тих країн, що його підписали. А останнє зробила 191 країна з 193 країн-членів ООН. Лише Сполучені Штати та Сомалі не підтримали більшости.

Хочу зауважити, що Рух за дитячі права є міжнародним та досягнув великих успіхів за останні тридцять років. Зрештою, його прихильники хочуть замінити античну мудрість юдеохристиянської системи цінностей на гуманістичні поняття двадцятого століття. Ми не повинні дозволити це зробити. Батьківську владу та стабільність сім’ї не можна підірвати, якщо ми хочемо виростити здорових дітей та зберегти спадщину, успадковану від прабатьків.

У чудовій монографії «Права дітей: ідеологічна дорога до Швеції» професор Вільям Донагю висловив своє занепокоєння:

«Це одна з найбільших трагедій наших днів, коли ті, хто проголошують себе захисниками інтересів дітей.., адвокатами дітей.., найчастіше спричиняють ще більше проблем, замість їхнього вирішення. Точніше, це ті адвокати, які виступають за варті уваги права дітей (на противагу тим, що хочуть укорінити знущання над дітьми), що вже заподіяли значну шкоду психологічному благополуччю дітей і далі роблять це. Мотиви таких адвокатів можуть бути благородними, але врешті-решт не призводять ні до чого доброго. Вони вважають: найбільшою проблемою, з якою стикаються діти, є брак свободи. Погано встановивши «діягноз», вони подвоюють свої помилки, помилково визначаючи суть свободи. Шлях до вирішення проблеми – прийняття суворіших законів».

Донагю робить висновок: «Якщо дітям дати ті самі права, що і дорослим, батьки більше не матимуть влади». Коли не буде цієї основи побудови суспільства, то всі переваги, які пропонує свобода, не будуть довершеними. Суспільство успадкує свободу, але зруйнує себе (ст. 5).

Хочу наголосити, що я не виступаю проти тих численних організацій у будь-якому куточку, які працюють для покращання життя дітей. Фізичне насилля, сексуальна експлуатація та психологічні травми завдають шкоди хлопцям та дівчаткам у цілій країні, і, безперечно, я не хочу применшувати роль тих, хто шукає способів полегшення від страждань. Однак таких корисних організацій насправді дуже мало. Решта хочуть запропонувати новий спосіб життя… нову етику для батьків… для сімей у цілому світі. І їхні намагання останніми десятиліттями є успішними.

Попередній запис

Потреба дисципліни

Наступний запис

Три основні принципи влади