Так ось, тещ-свекрів можна розділити за кількома критеріями: ставленням до дітей, які закладають власні сім’ї, стратегією боротьби з синдромом «порожнього гнізда», технікою, з допомогою яких вони не дозволяють залишити їх на узбічні родинного та суспільного життя, а також бажанням жити. Критеріїв існує доволі багато, та для спрощення ми назвали лише кілька. Це спрощення не претендує на жодні соціологічні закономірності, воно лише має допомогти читачам зрозуміти, як наші головні персонажі сприймають родину.
*
Талібські тесті-свекри, тещі-свекрухи
Є такі тесті-свекри, тещі-свекрухи, на думку яких діти не можуть бути кращими від батьків. Це неможливо з огляду на біологічні, релігійні, етичні, культурологічні, фахові чинники. Йдеться про справжній родинний фундаменталізм, який базуються на переконанні про приналежність до вищої цивілізації родини. Це переконання формується поступово, під упливом щоденного спостерігання за сім’ями дітей. Попри те, що діти – чудові і чарівні, вони не мають зеленого поняття про те, як будувати родину: тратять шалені гроші на дурниці, не вміють організувати свій час, виїжджають на цілі тижні або й місяці, щоб робити невідомо що і невідомо де, не вміють приготувати обід, ані прийняти тестів-свекрів, тещ-свекрух у власному помешканні, проявляють зайву поблажливість до внуків. Їм чужі здорові принципи та стиль життя, на основі яких наші предки споконвіку будували родину.
Коли талібські тещі-свекри відвідують своїх дітей, то своєю зовнішністю нагадують камікадзе. Їхні відвідини – це не візит, а акція, проведена в рамках священної війни. Під час кожного наїзду відбувається знищення якогось об’єкту: вони критикують неймовірний гармидер у кімнаті внуків, намагаються втовкмачити невістці чи зятеві ідіотичну ідею про те, як потрібно змінити умеблювання помешкання, подають пропозиції, що дітей (або внуків) потрібно послати на навчання до Англії або залишити їм «вільну хату» з нагоди іменин. Будь-який проект, який виходить з уст невірного, є диявольською вигадкою. І немає значення, чи йдеться про невістку, чи про зятя, чи про внуків.
Наважитися на гостину в талібських тещ-свекрів – це дуже ризикований крок. По-перше, потрібно подбати про ідеальний одяг: такі відвідини вимагають більших приготувань, аніж вхід до мечеті Омара у свято Рамадан. Дітей потрібно вимуштрувати бодай настільки, щоб вони піддалися ритуалові «підійди і поцілуй бабусю». А ще вони повинні належно поводитися за столом, не намагатися замордувати кота і подивитися телевізор.
У помешканні талібських тещ-свекрів не можна надуживати запитаннями на штиб: «Як у вас справи?», а також зауваженнями на кшталт: «Бачу, що ви добре почуваєтеся». Такі запитання чи зауваження цілком зайві, тому що талібські тещі-свекри завжди почуваються погано. Вони живуть у світі, який не поважає їхніх принципів, і тому вони дуже страждають, як і належить мученикам, котрих переслідують через їхню віру. Отож, краще відмовитися від запитань і обмежитися відповідями на можливі запитання талібів (пам’ятайте про те, що в такому випадку добре було б скласти детальний звіт про все, що ви робили, подати час, розмір затрачених коштів, використані способи та ефекти, яких вдалося досягти).
Якби талібські тещі-свекри вирішили, що вам варто або й необхідно надати життєвий урок, то вислухайте їх з величезною увагою, бо їхній рецепт на життя не лише добрий, а й обов’язковий, а ваше завдання полягає в тому, щоб достовірно його відтворити. Іншого шляху просто не існує.