Є шість типів матерів, найхарактерніших для нашої європейської культури, хоча, на жаль, жоден з них не можна вважати ідеальним.
Варто ознайомитися з описаними нижче моделями й спробувати розпізнати, яка з них відповідає нам. Слід також подумати над тим, які свої риси ми маємо розвинути й зміцнити, а які – змінити; що треба підсилити, аби ліпше впливати на дитину; що діє на неї позитивно, а що ліпше відкинути, бо викликає в нашої дитини небажані реакції, унаслідок чого ми теж почуваємося нещасними.
Варто придивитися до себе, щоб визначити відповідний спосіб поведінки та, як наслідок, уможливити своїм дітям правильний розвиток – такий, який уже їм самим дасть змогу в майбутньому, коли стануть дорослими, діяти правильно й показувати наступному поколінню приклад, гідний наслідування.
Перший тип – емоційно відсутня мама. Вона завжди чимось зайнята: або працею за фахом, або прибиранням, пранням чи готуванням, або собою та задоволенням власних потреб. З такою матір’ю дитина практично не має змоги встановити емоційний контакт, бо мама не вміє виявляти свої почуття та налагоджувати стосунки на глибшому емоційному рівні. Це є наслідком тих умов, в яких її виховували. Вона здебільшого не мала добрих стосунків ні з власною матір’ю, ні з батьком або зазнала багато кривд від близьких осіб. Така мати може бути зосереджена на підході до життя як завдання та на досконалому виконанні всіх обов’язків, окрім виховання власної дитини. Вона навіть може підсвідомо сприймати дитину як головну перешкоду у виконанні визначених завдань та ролей, зокрема професійного і кар’єрного зростання. У результаті діти не дістають від неї достатньо тепла, любови й піклування. Самі вони ще не вміють окреслювати власних почуттів, унаслідок чого їм дедалі більше бракує емоційного життя та чимраз важче налагоджувати стосунки з іншими людьми – як з однолітками, так і з дорослими. Внаслідок цього діти стають депресивними, а в їхньому серці з’являється почуття внутрішньої порожнечі, безнадії й непотрібности.
Крик серця дитини такої матері: «Мамо, знайди для мене трохи часу. Пригорни мене й побався зі мною. Будь зі мною!»
Другий тип – мама, яка надмірно контролює дитину та опікується нею, прагне над усім запанувати й дати їй буквально все, а особливо те, чого сама не мала в дитинстві. Турбота про дитину може бути спочатку дуже позитивна, однак з плином часу перетворюється на надмірне оберігання й виконання за неї її обов’язків. І тоді виникає застереження, чи не намагаємося ми надмірно контролювати життя дитини? Мати, яка все контролює, старається оберігати свою дитину не лише від людей і будь-якого тиску, а й від усіх наслідків її хибних рішень. Вона не усвідомлює, що тим самим виявляє чимраз більшу терпимість до поганої поведінки дитини, виховуючи зосередженого на собі егоїста, який, стаючи дедалі вимогливішим і нахабнішим, щораз сильніше починає ранити і саму матір. Тоді така мама вдається до нового виду контролю на іншому рівні – за допомогою пробудження почуття провини й вироблення в дитини залежности від себе в тих сферах, в яких вона повинна вчитися бути самостійною: у виконанні шкільних завдань і домашніх обов’язків, у відповідальності за те, що купує й чого прагне. Щоб не втратити зв’язку з дитиною та і далі підпорядковувати її собі, така мама використовує механізм плекання в дитини постійного почуття провини, а сама дедалі більше вдає із себе покинуту, занедбану жертву. Допомагаючи дитині, вона домагається винагороди й використовує для цього різноманітний тиск. І часто це робить, вдаючись до маніпуляцій на рівні стосунків дитини з батьком. Щоб зберігати вплив на дитину, мати применшує в її очах роль батька та його виховні методи. Так вона нарешті досягає мети: дитина перестає поважати батька. У такій ситуації батько, своєю чергою, не може протистояти виховним методам матері й налагодити власних, безпосередніх стосунків з дитиною. У результаті дитині стає важко контактувати з іншими й зав’язувати з ними стосунки. Одним вона видається зухвалою та несимпатичною, а щодо інших сама демонструє свою підпорядкованість чи навіть поводить себе, як жертва. Така дитина налагоджує стосунки, в яких займає залежне становище, і не має об’єктивного уявлення про саму себе. Вона не здатна, уже навіть дорослою людиною, самостійно щось вирішити та емоційно відділитися від матері, хоча й дуже прагне цього. Немов запрограмована робить те, чого хотіла б її мама.
Така мама навіть з іншого кінця світу або після своєї смерти далі контролює дитину за допомогою емоційної матриці, яку сформувала в її голові.
Крик серця дитини такої мами: «Мамо, я не знаю, хто я. Дозволь мені пізнати себе й бути собою».
Третій тип – вимоглива мати, яка безконечно висуває своїй дитині нові вимоги. Вона постійно піднімає дитині планку, пояснюючи, що, певна річ, робить це задля її добра. Для такої матері дитина ніколи не є достатньо успішною. Натомість дитина не відчуває повної, беззастережної підтримки та прийняття і переконана, що мусить постійно докладати зусиль задля того, щоб задовольнити маму. Однак вона не знає, що таку матір задовольнити неможливо. Така мама не цінує досягнень дитини, бо завжди виявить щось, що варто виправити й удосконалити. Вона очікує від дитини визначеної проекції своїх думок, досягнень, надягання масок і відігрівання ролей, які сама вигадала. Успіхи дитини мають бути винагородою за самопосвяту для неї або за відсутність у самої власних досягнень і вдалого життя. Таким чином мама нищить у дитини почуття власної цінности та не дає їй зрозуміти саму себе – ким є, а ким ні. Вона підпорядковує її діяльність власному почуттю задоволення, яке залежить від того, чи дитина реалізувала її очікування, чи ні. Виховує людину повністю залежну від похвал і подиву інших людей, від схвалення оточення.
У стосунках такого типу не вистачає справжньої любови матері до дитини. Мама постійно сконцентрована на собі й трактує дитину дуже інструментально. Навіть якщо вона досягає чудових результатів, для матері все одно ніколи не буде достатньо доброю й успішною. Часто мати порівнює дитину з іншими, але тільки для того, щоб довести, у чому могла би бути ще ліпшою.
Крик серця дитини такої матері: «Мамо, люби мене беззастережно, таким/такою, яким/якою я є. Допоможи мені розвинути мої добрі й сильні риси. Скажи, що ти горда за мене!»