Самодостатність

Мій трирічний син Бенні вже виріс настільки, щоб радо жити за принципом: «Я це можу!» Нещодавно, коли ми готувалися піти на вечерю, всі були готові, крім Бенні. Він не міг собі дати раду з прикрими тенісними черевиками «на липучку». Вони відмовлялися слухатися його.

Щиро бажаючи допомогти (а насправді неабияк поспішаючи), я нахилився, щоб застебнути черевики замість нього. Він швидко відштовхнув мої руки, протестуючи: «Я це зроблю! Я!» І він цього справді хотів. Тож нам довелося домовлятися. Я заніс його в машину і дозволив йому взувати черевики, поки ми їхали до ресторану. Так ми виграли обидва.

Отже, Бенні страх як полюбляє незалежність, свободу у виконанні завдань, а також багато інших речей, пов’язаних з усвідомленням власної індивідуальности і з розвитком. Він працює над самодостатністю, особливо у функціональних, «діяльних» частинах свого життя. Але самодостатність Бенні в тих царинах життя, що пов’язані із стосунками і «любов’ю», дещо інша. На відміну від сфери особистих досягнень, які сповнюють його радісного збудження («Дивися, мамо! Без рук!»), він досі залежить від близькости. Він потребує ласки, тримання, заспокоєння й розради. Звісно, він далеко частіше сперечається і любить більше часу проводити окремо від батьків, але потреба близькости нікуди не зникла

Та потреба близькости поступово буде змінюватися, і врешті-решт Бенні прийме нас у своє серце (буквально, нас йому буде «задосить»), Тоді його емоційні потреби будуть забезпечувати ровесники, і врешті-решт власна сім’я. Але його функціональна самодостатність далі зростатиме.

Люди, які уникають стосунків, мають проблеми не з функціональною самодостатністю, а з самодостатністю стосунків. Проблема з особою, яка самодостатня у своїх стосунках, полягає в тому, що вона творить для себе власний світ стосунків. Її емоційне життя – це індивідуальний бізнес. Його емоційна філософія така:

  • Я сам даю раду своїм проблемам.
  • Я не обтяжую інших своїми проблемами.
  • Я можу впоратися сам, дякую.
  • Справді, зі мною все добре.
  • Ні, дякую, все гаразд.

Що тут неправильно? Бог не сотворив нас самодостатніми з погляду стосунків. Він любить, коли ми потребуємо один одного. Наші потреби навчають нас любови і сповнюють смиренням. Насправді самодостатність – це наслідок гріхопадіння.

Якщо ви нездужаєте на самодостатність, то ця недуга, ймовірно, у вас уже довго. І ви, мабуть, описували її позитивними термінами, як от відповідальність, незалежність і дорослість. І справді, самодостатність має чимало переваг, тому що вона дає вам змогу уникати всіх безконтрольних проблем та ризиків, яких не можуть уникнути люди з потребами. Ось кілька прикладів:

  • Вам не потрібно відчувати власну некомпетентність, яка є досить болісною.
  • Вам не потрібно шукати людей, які би любили вас.
  • Вам не потрібно показувати іншим людям своє страждання й вади.
  • Вам не потрібно дивитися комусь у вічі й казати: «Я тебе потребую».
  • Вам не потрібно ризикувати, просячи інших утішати й підтримувати вас.
  • Вам не потрібно смиренно і вдячно приймати те, що вам пропонують.
  • І вам не потрібно робити це знову, знову і знову.

Не дивно, що відмовитися від самодостатности так важко. Видається, що в житті з’являється чимало проблем, коли ваші потреби голосно нагадують про себе.

Що ж робити? Якщо самодостатність провадить вас від стосунків до ізоляції, почніть процес ісповідання. Ісповідання – це визнання істини, а істина в тому, що вам потрібні люди. Ісповідання таке добре для нашої душі саме через те, що воно веде нелюбі сторони нашого характеру до місць любови.

Знайдіть людей, які розуміють проблему самодостатности. Вони знатимуть, що ви не здатні відчути того, що потребуєте їх. Але вони допоможуть вам визнати своє усамітнення, поговорити про його причини і подискутувати про те, як важко зректися власної незалежности. Коли ви сповідаєтеся в цій проблемі надійним людям, стається чудо: з часом самодостатність розтоплюється, і на її місці з’являється потреба. І таким чином ви примиритеся не лише з Богом та з іншими, але й також із собою.

Тож нехай любов, якою наповнює вас Бог, починає топити холодний, твердий лід вашої самодостатности.

Нездатність відчувати душевний голод

Назвіть цю проблему «душевною анорексією». Найімовірніше, ви читали вже про клінічний стан, який називають нервовою анорексією, коли особа доводить себе до голоду з психологічних причин. Слово анорексія означає фактично «брак апетиту». Коли ви поговорите з такою людиною про те, чому вона не їсть, то вона заявить: «Я просто не голодна». І вона таки каже правду. Існує кілька причин цього стану, і він, очевидно, досить таки небезпечний.

І так само в царині духовности та стосунків деякі люди буквально не відчувають голоду. Вони голодують самі, а натомість мали б взаємодіяти з іншими, тому що часто не усвідомлюють своєї потреби. Вони нечулі до своєї порожнечі.

Проте Бог наділив нас голодом, жаданням пізнання й любови. Цей голод функціонує точнісінько так само, як і фізичний голод. Це сигнал. Він викликає дискомфорт, застереження, яке нам каже: «Уставай і налагоджуй стосунки. У тебе порожньо на душі». Голод дає нам змогу усвідомити свої потреби, і Бог відгукується на них: «Бог самітних уводить до дому» (Пс. 68:7).

Загалом така нечулість розвивається впродовж тривалого часу як свого роду захист. Тед, згаданий на початку розділу, перебував у такому ж стані. Духовна анорексія відбувається тоді, коли серце зраджене, розчароване чи поранене стільки разів, що наші «нейрони потреби» просто перестають функціонувати. Якась частина нашого характеру нібито каже: «Навіщо відчувати голод? Все одно нікого не буде». І таким чином якась наша частина вбиває почуття потреби.

Дізнатися, чи вам притаманний цей стан, дуже легко. Ось кілька класичних критеріїв:

  • Я скуто почуваюся з людьми і дуже вільно, коли сам.
  • Я не буваю «самотнім», хай що люди мають під цим на увазі.
  • Я проводжу час з людьми з обов’язку або через функціональні причини (як тенісний партнер, дорогою на роботу тощо).
  • Мріючи про відпустку, я завжди уявляю собі, як відпочиваю та розважаюся сам.

Так, Бог сотворив нас і на те, щоб ми проводили час самі. Нам потрібне усамітнення. Але душевна анорексія притлумлює наші почуття настільки, що ми перебуваємо в справжній емоційній скруті, страждаючи від депресії та нав’язливих і ще гірших станів, тоді як ідея, що «я міг би подзвонити комусь», навіть не спадає такій людині на думку. Для неї стосунки – це не голод, це непотрібна можливість.

Якщо ви перебуваєте саме в такому стані, то Бог хоче пробудити те, що заснуло у вас. Він хоче, щоб ви були голодні й спраглі праведних і сповнених любови людей (див. Мт. 5:6). Почніть вже тепер працювати над усвідомленням того, що вам потрібні стосунки.

Попередній запис

Чому я усамітнююся від людей?

Наступний запис

Знецінення