Санваллат (сильний, міцний): Хоронянин, цебто походив із міста Хоронаїму, був губернатором провінції асирійського Царя Артаксеркса; ворог євреїв і опонент Неемії в ділі відбудови Єрусалиму, але був відбитий і подоланий, щоб узяти верх у здійсненні своїх підступних плянів і змов. Дочка Санваллата була жінкою Манасії, внука первосвященика Ел’яшіва. Неемія вигнав Манасію, чоловіка його дочки, з храмових приміщень. (Неем. 2:10,19; 13:28).
Санхерів, Сеннахерів (Син, бог місяця, збільшує братів; за іншим поясненням – левоподібний): Асирійський цар від 705 до 683 рр. до Хр.; син і престолонаслідник асирійського царя Сарґона (722-706). Чотирнадцятого року царювання Єзекії Санхерів напав на Юдею, завоював укріплені юдейські міста й мав намір узяти в кільце облоги Єрусалим. Але Єзекія, бачачи небезпеку, вислав до Лахішу післанців, щоб вони сказали Санхеріву такі слова: “Згрішив я! Відійди від мене, а що накладеш на мене, понесу” (2 Царів 18:13,14). Тоді Санхерів звелів платити йому дуже високу данину: 300 талантів срібла, цебто майже 10 тонн срібла, та 30 талантів золота, цебто майже одну тонну золота, що цар Єзекія виконав.
Та Єзекія почав вести пересправи з Єгиптом, що роздратувало Асирію. Санхерів удруге з великою армією вторгнувся до Юдеї, обліг Єрусалим й вислав свого великого чашника, цебто головного начальника, до Єрусалиму, вимагаючи від Єзекії капітуляції. Але тієї ночі, коли Санхерів очікував результату, Господній ангол забив в асирійському таборі 185 000 вояків і сам Санхерів утік до Ніневії (2 Царів, розділи 18 і 19; 2 Хронік 32:1-33; Ісаї, розділи 36 і 37).
Санхерів царював 22 роки, був жорстокий, вихваляв самого себе та своїми загарбницько-грабіжницькими походами збагатив Асирію; вславився будовою палаців і розкішних великих споруд, утвердив Ніневію, як постійну столицю Асирії. Про кінець його життя читаємо в 2 Царів 19:36,37; Ісаї 37:38
Сапфіра (вродлива, гарна, чудова, прекрасна): Жінка Ананія, який, як і вона, був покараний смертю за те, що неправду сказав Святому Духові, присвоївши певну частину грошей із проданої землі за днів Апостольської Церкви. Сапфіра була похована біля свого чоловіка в Єрусалимі (Дії Ап. 5:1-11).
Сара, Сарра (вельможна, знатна): Жінка Авраама, мати Ісаака, дочка Тераха, цебто сестра Авраама по батькові, але від іншої матері (1 Мойс. 20:12). Сара народилася в Халдейському Урі й там стала жінкою Авраамові, вірно супроводила Авраама в його переселенні з Халдеї до Ханаану. Була вродливою й навіть у старших роках викликала до себе потяг чужоземних володарів. Прибувши до Єгипту в наслідок голоду в Ханаані, вона поділяла побоювання Авраама й думала неправдою врятувати його життя, не признавшись, що вона є його жінкою. Однак їхня неправда скомплікувала тільки ситуацію й побільшила лихо. Бог відкинув їхній людський спосіб діяння. Він захистив Авраама від смерти, а Сару від насильства Своєю небесною силою (1 Мойс. 12).
Бездітність дуже турбувала й засмучувала Сару. Тому вона віддала свою єгипетську служницю Аґару Авраамові, як наложницю, яку згодом вигнала (1 Мойс. 16:1-16; 21:9-21). Сара мала сумнів, коли Бог обіцяв їй у віці 90 років мати сина (1 Мойс. 18:9), бож усі надії, щоб мати дитину, давно вже минули.
Під час укладання заповіту обрізання Бог змінив ім’я Сари на Сарру, що означає “княгиня”, “родоначальниця багатьох людей” (1 Мойс. 17:15).
По народженні Ісаака Сарра жила ще кілька десятків років. За гебрейським переданням, намір і готовість Авраама принести в жертву Ісаака так зворушив її, що вона невдовзі по тому померла. Вона померла у віці 127 років і була похована в Махпелевій печері, на полі Ефрона, в Хевроні, Ханаан (1 Мойс. 23:19).
У Книзі Пророка Ісаї 51:2 Сарра править за приклада обрання й поклику Божих дітей за ласкою. Новий Заповіт згадує про неї, як про глибоковіруючу та слухняну жінку та як символ свобідного горішнього Єрусалиму, що є матір’ю всім спасенним (Євр. 11:11; 1 Петра 3:6; Гал. 4:22,26).
Сараф (горіння, припікання, обпалювання; горіючий, палаючий, горячий, вогненний, полум’яний): Нащадок Шели, сина Юди (1 Хронік 4:22).
Сарґон (фактичний цар чи князь по суті): Славний асирійський цар, престолонаслідник Салманасара IV, батько Санхеріва; царював від 722 до 706 рр. до Хр.; чинив загарбницькі походи та вславився великими перемогами (Ісаї 20:1).
Сар’ецер – див. “Шар’ецер”.
Сарна – див. “Тавіта”.
Сарсехім (князь евнухів, наглядач над скопцями): Один із князів-зверхників армії вавилонського царя Навуходоносора (Єремії 39:3).
Сатана (гебрейське слово, означає противник, суперечник, перешкоджувач, згубник, губитель, погромник, ворог, суперник, лукавий і підступний опонент. Диявол – це грецький рівнозначник імени “сатана” із наголошенням прикмет його діяльности, як: наклепник, обмовник, спокусник, звабник, обвинувач, оскаржувач, звідник, баламут, підбурювач, заколотник, інтриґант, бунтар, бунтівник, провокатор, коверзник, заводіяка, призвідник зла, задирливий напасник, забіяка, задирака, бешкетник):
За наукою Святого Письма, сатана – це особовість, має свої притаманні найменування й виконує різноманітну нищівну діяльність.
Особовість сатани
Сатана – це надземна й надлюдська істота, в якій втілене все зло, і яка являє собою джерело всіх скорбот. Сатана – це впалий ангол найвищого рангу, який у своїй гордості, мавши свобідну волю, не захотів підпорядкуватися Богові та Його волі. Господь вигнав його з неба з частиною анголів, що пішли за ним, згрішивши й не зберігши свого початкового етану (Лк. 10:18; Юди 1:6; 2 Петра 2:4).
У Святому Письмі слово “сатана” здебільшого вживається в особовому значенні, але в кількох місцях треба його пояснювати в загальному сенсі противника й перешкоджувача. Так, наприклад, у 4 Мойс. 22:22,32 (за оригінальним гебрейським текстом) говориться, що “Господній ангол став на дорозі за сатану йому (цебто став за перешкоду Валаамові), щоб звести його з погибельної дороги”. У розумінні противника-перешкоджувача Ісус Христос сказав Петрові: “Відступися від Мене, сатано, – ти спокуса Мені!” (Мт. 16:23; Мр. 8:33). Таке саме значення слово “сатана” має в Псальмі 108:6 та в 2 Самуїл. 24:1.
Модерністи заперечують буття сатани та його особовість. Вони звичайно говорять тільки про зло та злі впливи на людей. Однак Боже Слово переконливо описує сатану, як особовість, із притаманними йому атрибутами особи, що виражаються конкретною наявністю у нього власної волі, свідомости й сукупности інших характерних рис. Сам Господь вживав особових займенників у відношенні до сатани (Йова 1:8,12; 2:2,3,6,7; Мт. 4:10; Ів. 8:44). Ми читаємо про особові атрибути сатани, як, наприклад: волю (Ів. 8:44; знання (Йова 1:6-10) та його особові дії (Йова 1:9-12; Мт. 4:1-11; Ів. 8:44; 1 Ів. 3:8; Юди 1:9; Об. 12:7-10).
Біблійні найменування сатани
- Сатана; головний противник Бога й людей; він намагається знищити Боже діло в серці й житті людини (1 Хронік 21:1; Йова 1:6; Захарія 3:1; Мт. 4:10; 2 Кор. 2:11; 1 Тим. 1:20; 1 Петра 5:8).
- Диявол; термін “диявол” трапляється головно в Новому Заповіті й позначає його, як наклепника й обвинувача людей перед Богом (Йова 1:9; 2:4) і Бога перед людьми (1 Мойс. 3:1-7). Читайте Матвія 13:39; Івана 13:2; Ефесян 6:11; Якова 4:7; 1 Петра 5:8.
- Крокодил, левіятан, дракон, морська потвора, змій; ці назви вказують на активність сатани в морі народів світу (Ісаї 27:1; 51:9; Об. 12:3,7; 13:2; 20:2). Крокодил не раз символізує в Біблії Єгипет (Єзекіїля 29:3; 32:3).
- Змій; це наймення наголошує обман, звідництво й перекручування сатани (1 Мойс. 3:1; Йова 26:12; Ісаї 27:1; 2 Кор. 11:3; Об. 12:9; 20:2).
- Вельзевул, князь демонів, князь бісів, начальник злих духів, князь темряви, володар чи пан гною, добрива, мух, комах, бджіл тощо (Мт. 10:25; 12:24,27; Мр. 3:22; Лк. 11:15,18,19).
- Белійяар, що означає негідник, нечестивий (2 Кор. 6:15). У Старому Заповіті замість белійяар вжито слів: негідні, розпусні, нікчемні, злі, цебто безвартісні люди (Суддів 20:13; 1 Самуїл. 10:27; 30:22; 2 Самуїл. 23:6; 1 Царів 21:13).
- Люципер, досвітня зірниця, ясна зоря, світлоносець (Ісаї 14:12).
- Лукавий, що вказує на прикметну ознаку його діяльности (Мт. 13:19, 38; Еф. 6:16; 1 Ів. 2:13,14; 5:18,19).
- Спокусник, спокутує людей грішити (Мт. 4:3; 1 Сол. 3:5).
- Бог цього віку (2 Кор. 4:4). Як такий, сатана має своїх слуг (2 Кор. 11:15), свою ідеологію та доктрини (1 Тим. 4:1), свою систему жертвоприношень (1 Кор. 30:20) та свої синагоги (Об. 2:9).
- Князь, що панує в повітрі; князь влади (Еф. 2:2; 6:12). Як такий, сатана очолює злих анголів (Мт. 25:41; Об. 12:7) та є князем демонів (Мт. 12:24; Об. 16:13,14).
- Князь світу (Ів. 12:31; 14:30; 16:11). Це, правдоподібно, стосується до впливу сатани на світоправителів і державні уряди по всіх континентах.
Діяльність сатани
Поки сатана не буде засуджений та вкинений у вогняне озеро на вічні муки (Рим. 16:20; Об. 20:2,7,10), – він буде діяти всіма можливими способами, щоб утримувати людей у злі й беззаконні, буде спонукувати їх грішити й виступати проти Бога. У своїй запеклій боротьбі проти Господа Ісуса Христа та Його Церкви він не раз прикидається в ангола світла та вживає відповідну до часу й обставин свою стратегію (2 Кор. 11:3,14). Сатана повсякчасно намагається знищити Боже діло, а зокрема знівечити, обернути в ніщо Божий плян спасіння. Ось головніші вияви його діяльности.
- Він спокушує людей, збуджує в них злу волю, переслідує послідовників Ісуса Христа й перешкоджає Христовій Церкві в проповіді й дії Святої Євангелії, викрадаючи посіяне зерно Божого Слава в людських серцях (1 Мойс. 3:1-24; 1 Царів 21:1-29; Мт. 4:1-11; 16:23; Мр. 4:15; 2 Кор. 4:4; 12:7; 1 Сол. 2:18);
- Сатана наповняє людські серця неправдою, пожадливостями, цьогосвітніми ідеями, злими намірами й підступними плянами, щоб викликати заколот, неспокій, інтриги, сварки й конфлікти (Лк. 22:3; Дії Ап. 5:3);
- Сатана сам поселюється в серцях людей, мучить їх різними фізично-психічними недомаганнями й повністю володіє своїми жертвами-послідовниками, об’єднаними на ґрунті його фальшивого вчення, богозневажання, блюзнірства, лицемірства, беззаконня та інших привабливих гріхів, формуючи з них своє зборище (Лк. 13:16; 22:3; 1 Кор. 5:5; 1 Тим. 1:20; Об. 2:9,13,24; 3:9).
І хоч сатана намагається відокремити людей від Бога та якнайбільше інтенсивно й екстенсивно поширити зло в світі (Мт. 13:24-30,36-42; Об. 12:9), – проте всі віруючі християни дякують Богові, що Він послав Свого Сина знищити справи диявола та що кожна людина може встояти в боротьбі з сатаною й перемогти його напади та спокуси вірою в Ісуса Христа (1 Ів. 3:8; Мт. 25:41; Еф. 6:10-20; 1 Петра 5:8-10; Об. 20:10).
Сатана – див. “Диявол”.