Суворе покарання
У Старому Заповіті перелюб – це, насамперед, позаподружнє сексуальне співжиття чоловіка та жінки. Про інші його форми зазначено небагато. Про те, наскільки суворим повинно бути покарання за перелюб, читаємо в Книзі Второзаконня: «Коли буде знайдений хто, що лежить із заміжньою жінкою, то помруть вони обоє, той чоловік, що лежав із жінкою, і та жінка, і вигубиш зло з Ізраїля. Коли дівчина буде заручена чоловікові, і спіткає її хто в місті, і ляже з нею, то виведете їх обох до брами того міста, і вкаменуєте їх камінням, і вони помруть, ту дівчину за те, що не кричала в місті, а того чоловіка за те, що збезчестив жінку свого ближнього, і вигубиш зло серед себе.» (Втор. 22:22-24).
У другому випадку «засватаною» вважали також дівчину, яка була заручена. Натомість «коли хто спіткає дівчину, що не була заручена, і схопить її, і ляже з нею, і застануть їх, то той чоловік, що лежав із нею, дасть батькові тієї дівчини п’ятдесят шеклів срібла, і вона стане йому за жінку, за те, що збезчестив її, не зможе він відпустити її по всі свої дні.» (Втор. 22:28-29).
Також суворо карали дівчину, якщо після шлюбу чоловік виявляв, що вона раніше втратила цноту. Чому за перелюб карали настільки ж суворо, як і за вбивство? Треба пам’ятати про те, що в примітивних народів покарання у всіх сферах були суворими. Це був найефективніший спосіб, аби віднадити інших від скоєння злочинів. Вважалося, що оберігання сім’ї і пошана подружньої вірности настільки цінні, що необхідно їх стерегти за допомогою суворих покарань. Чоловік хотів бути впевненим у тому, що спадкоємці його маєтку – це справді його діти. Крім того, чоловік вважав дружину своєю власністю і охороняв її як тільки міг. Про рівноправ’я чоловіків і жінок тоді не було й мови.
У деяких інших стародавніх народів за перелюб карали також дуже суворо. У Кодексі Хаммурапі зазначається, що дружину, яка зрадила чоловіка, потрібно зв’язати і разом зі спільником кинути до Євфрату. В Єгипті теж були суворі покарання для перелюбників. А от у Давній Греції, коли син володаря Трої Паріс викрав прекрасну Єлену, дружину короля Менелая, це стало причиною багатолітньої Троянської війни.
В Ізраїлі суворість покарань мала на меті охорону релігії. У ханаанських народів було прийнято займатися проституцією на честь бога плодючости Ваала. Для цього ханааняни використовували не лише жриць-повій, а також власних дружин та доньок. Ізраїльтяни вважали це ганебним вчинком (пор. Втор. 23:18; Ос. 2:5).
Тілесні покарання
Уже у X столітті до Різдва Христового царів та вельмож за перелюб не завжди карали каменуванням. Про це розповідає історія царя Давида, який спокусив Вірсавію, дружину Урії. Нікому на гадку не спало їх каменувати. У деяких випадках смертне покарання замінювали відшкодуванням або тілесними покараннями. Винний чоловік мав заплатити відшкодування потерпілому, чию дружину спокусив. Також чоловік міг пробачити своїй невірній дружині і віддалити її від себе. Всі осуджували та зневажали перелюбників. Про це йдеться в Книзі Приповідок: «Хто чинить перелюб, не має той розуму, він знищує душу свою, побої та сором він знайде, а ганьба його не зітреться» (Прип. 6:32-33).
Бачимо, що йдеться лише про стусани, а не про каменування. Автор Книги Приповідок, зрештою, як і автори інших книг, звинувачує жінок у спокутуванні чоловіків, а не навпаки. Не дивуймося, ці книги писали чоловіки.
Що стосується шостої заповіді, то Святе Письмо акцентує передусім на перелюбі, а також засуджує такі вчинки, як кровозмішання (Втор. 27:20,22-23), гомосексуалізм (Лев. 18:22), сексуальні контакти з тваринами (Втор. 27:21), перерваний статевий акт (Бут. 38:9). Натомість немає моральної оцінки мастурбації.
Пошана для тіла
У Новому Заповіті не знаходимо детальної інформації про гріхи проти шостої заповіді. Христос осуджує перелюб, але захищає перед фарисеями жінку, яку схопили на перелюбі (Ів. 8:10). Це врятувало її від укаменування. Мова про це ведеться і в інших уривках, зокрема, про грішну жінку, яка впала до ніг Ісуса в домі фарисея Симона.
У Нагорній проповіді Христос застерігає, щоб не дивитися на жінку з пожаданням, бо «кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мт. 5:28).
У Посланні до Римлян св. Павло засуджує гомосексуалізм (1:26-28), а в Першому Посланні до Коринтян – проституцію (6:15-16) та кровозмішання (5:1).
У Новому Заповіті гріхи проти шостої заповіді висвітлені не відповідно до законодавства, як було в Старому Заповіті, а як переступ закону. Автори Нового Заповіту акцентують на чистоті та пошані до тіла, оскільки воно є святинею, де живе Святий Дух і куди приходить Ісус Христос у Євхаристії.