Те, що апостол Павло ставить хрест в осердя віри, декому не подобається. Та все-таки Павло сповіщає тут щось суттєве. Буддисти скажімо, ще можуть примиритися з Воскресінням. Але хрест залишається для них певним загородженням. Хрест є і буде істинним важливим символом для нас, християн. Що він нам сьогодні голосить?
Хрест показує нам, що Бог постраждав за нас, добровільно пішов на хресні муки. В Ісусі Бог скуштував смерть. Він увійшов в антибожественне і пережив це на власному тілі. Хрест нам каже: Бог страждає через людину. Господь вирушає в пошуки за людиною і шукає її саме там, де вона є найвіддаленішою від Нього: на хресті, місці найжорстокішого насильства та несправедливості, місці боягузтва та жорстокості, місці помирання на самоті. Аж туди Бог іде слідом за людиною, щоб там настигнути її.
Хрест говорить також ще щось інше. Він показує нам, як ми можемо подолати страждання. Причиною страждання є пожадливість, з якою ми чіпляємося за світ. Коли ми вивільняємося з тенет пожадливості та світу, то позбуваємося страждання. Хрест, на якому ми бачимо повислого страждаючого Сина Божого, є надією і для тих, хто зазнав поразки, втратив віру в себе, став жертвою власної пристрасті. Він бачить в Ісусі Того, Хто терпить його злиденність на власному тілі, тож усвідомлює, що не покинутий на самоті у власній розпуці. Отже, хрест показує людині, що вона також неодмінно мусить перейти через страждання. Бо тільки так може здолати його.
Звичайно, це важливий шлях подолання страждань. Та він є елітним шляхом, недоступним для багатьох людей.
Святий апостол Павло каже, що світ став для нього “розп’ятим”. Це означає, що світ з його мірками не має більше жодної влади над ним. Павло не має тут на увазі просто світ, а світське мислення про Бога, припасування Бога до наших власних уявлень та релігійне продуктивне мислення, що ми можемо за допомогою строгого дотримання закону купити прихильність Бога.
Хрест виявляє нам Божу беззастережну любов. В Ісусі Бог увійшов у найглибшу темряву цього світу і перемінив її. Нам не потрібно самим доводити власну праведність. На хресті Бог показує нам, що Він прийняв нас беззастережно з усією нашою немічністю та грішністю.
Хрест показує, що ми не можемо привласнити собі Бога. В релігійній атмосфері нашого часу ми виставлені на небезпеку обмежити Бога рамками власних мірок. Люди на своєму шляху самостановлення мусять пізнати Бога. Проте вони втратили з поля зору цілком іншого Бога, незбагненного. Хрест перекреслює їхні уявлення про Бога і відкриває серце для непізнаного Бога, Який явився їм в Ісусі Христі, і саме на хресті Його лик заяснів їм по-новому.
На тому, що хрест є центром християнського богослов’я, постійно наголошували євангелистські богослови. Хрест об’являє сутність Ісуса. Він “виражає радикальність самовідданої любові.., виражає любов, що цілковито є буттям для інших” (Ratzinger, Einführung 231). Хрест також об’являє Бога: “Ось яким є Бог: Він ототожнює Себе з людиною, опускаючись у цю безодню, і судить, рятуючи. Поряд із безоднею людського відречення відкривається ще більш невичерпна безодня Божественної любові” (там само 242).
Юрґен Вербік намагається сформулювати сучасною мовою Об’явлення на хресті та у Воскресінні: смерть Ісуса на хресті “об’являє Бога та людину, якій Бог робить виклик.
Ми ніколи не вичерпаємо істини до кінця, не осмислимо вповні таїнств хреста і Воскресіння. Не лише кожен богослов, а й кожен християнин мусить знайти для себе слова, які відкривають йому це центральне начало його віри тут і тепер, щоб усвідомити себе християнином.
Хрест у сьогоднішньому розумінні показує, що питання Лютера: “Як дістатися мені милостивого Бога?” – застаріле. Ми не потребуємо прихиляти до себе Бога. Бог вже є тут, біля нас. Він підходить до нас серед нашої розгубленості. Бог – це суцільне милосердя.
Все зводиться лиш до того, щоб я прийняв, впустив цю любов Божу, яка заясніла на хресті, у своє особисте життя. А хрест голосить, що Бога ми зустрічаємо саме в місцях зламу та поразки власного життя. Там, де наше життя перекреслює тінь недуги, крах, потрясіння чи провина, – там Бог відкривається нам у найяскравішому світлі. І де страждання перекреслює наші душевні та тілесні відчуття блаженства, там перед нами виникає запитання, чи ми бунтуватимемо проти Бога, чи увіллємося в течію незбагненної Його любові.
Хрест стає для мене справжнім місцем зустрічі з Богом. Не треба вишукувати собі хреста. Але коли я аналізую власне життя, то помічаю, що воно відображає численні хрести, які супроводжують мій шлях і відкривають мене та мої думки для Бога, Який перебуває там, де в нашому світі видається найвіддаленішим, – на хресті, на місці покинутості, краху й поразки.
Для мене особисто хрест є допомогою, щоб зарадити собі зі своїм стражданням. У своєму житті я вберігся у великому горі, яке ледь не розчавило мене, затиснувши у свої лещата. Але завжди, коли приходило страждання, мені допомагав прийняти та перенести його хрест Ісуса. І, незважаючи на бунтарський дух, що опановував мене напочатку, я завжди знаходив спосіб, щоб змиритися зі стражданням та зрозуміти його як шлях, на якому я відкриваюся для Бога.
Мої уявлення про життя, про себе самого, про Бога розбиваються. Таким чином мій зір звільняється для незбагненного Бога та Його незбагненної любові. І не для мене самого, а для багатьох людей хрест Ісуса став потіхою та опорою і водночас ключем до справжнього життя.
Коли моя тітка, яка попри те, що їй випала важка доля, зуміла зберегти повну життя та веселості вдачу, розповідала про свої страждання – а траплялося таке рідко, – то казала лише це: “Кожна людина мусить нести свій хрест”. Це було її інтерпретування страждання. Вона не запитувала себе, чому саме на її долю випало так багато страждання. І вона не відвернулася від Бога, коли було надто скрутно. Погляд на хрест дарував їй спроможність вистояти серед лихоліття.
У церкві абатства Мюнстершварцах, для якої храмовим святом є Воскресіння, Воскреслий Христос зображений стоячи на хресті. Ми, монахи, завжди особливо урочисто відзначали Великдень. Протягом 25 років я працював з молоддю, і для них зняття покривала з хреста у Велику суботу завжди ставало незабутнім. У Воскреслому Ісусі вони споглядали своє власне воскресіння. Вони вірили в те, що й вони не лежатимуть “у гробі власного страху”, а встануть до життя. Зображення Воскреслого випромінювало та дарувало багато надії, що ці молоді люди не помруть у смерті, поглинуті темрявою. Ні! Їх огорне неземне світло. Розпростерті руки Ісуса на хресті приймуть їх у смерті в любові, зігріваючи в теплих обіймах.
Інколи молоді люди казали, що набралися великодньої сили в нашій монашій спільноті в Мюнстершварцах. Незважаючи на всі наші проблеми, ми, здається, таки випромінюємо велику внутрішню радість. Надіюся, що не якусь хвилинну зовнішню радість, а ту, яка струменить від могутньої сили Воскресіння. Сподіваюся, що наша радість є частинкою незнищенної Великодньої радості, про яку твердять святі.