У Святих Тайнах Божественне життя, яке заясніло нам в Ісусі Христі, насичує та пронизує наше життя, наше тіло і нашу душу. А ось як тлумачив Св. тайну Хрещення святий Павло. Для нього Хрещення є прилученням до долі Ісуса Христа, до Його смерті та Воскресіння: “Ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха” (Рим. 6:4-6).
У Хрещенні вмирає наша стара людина. Тепер ми не керуємося більше мірками цього світу, пожаданнями та похотями, нашими захцянками та пристрастями. А радше занурюємося в Божественне життя Ісуса. І це відновлює наш дух та наше тіло і надихає нас до нового поводження. Ми наповнюємося Божественним життям, яке звільняє нас від неволі гріха. Ми вже не є рабами власної пожадливості чи пристрасті, а вільними синами і доньками Божими.
Іншим релігіям також притаманні ритуали обмивання, які повинні б очистити людину від провини та забруднення світом, щоб вона чистою могла наблизитися до чистого Бога. Християнство. не винайшло Хрещення, а виявило його в юдействі та в релігійному оточенні античності. Але воно роз’яснило сутність Хрещення в неповторний спосіб.
У християнстві саме в Хрещенні ми стаємо співучасниками Ісуса Христа, історичної особи, в якій сам Бог став Людиною. Ми беремо участь у Божественному житті. Але воно неодмінно пов’язане з нашим ставленням до Ісуса Христа. У Хрещенні ми вмираємо разом з Ісусом і разом з Ним постаємо до нового життя: до життя, яке навіть смерті не під силу знищити.
Ми сподобляємося Святого Духа, Який приймає нас у Божественне життя Троїчного Бога. Хрещення не лише очищає нас від гріха та провини та відновлює в нас знову неспотворений образ Бога. Воно також голосить нам, що від цієї миті ми причасні до джерела Святого Духа, яке струменить у нас. Ми більше ніколи не зачахнемо, не висхнемо, тому що Божественне джерело Святого Духа не вичерпається в нас. Хрещення перемінює наше людське буття. Воно тепер невіддільне від Бога. У Святому Дусі нас піднесено до життя Троїчного Бога.
* *
Те, що започаткувалося в Хрещенні, завжди заново стає доступним в Євхаристії. Хрещення і Причастя в Євангелистській Церкві – це єдині Тайни, тимчасом як у Католицькій Церкві відомо сім Тайн. Але й для католицьких богословів Хрещення і Євхаристія – це головні Тайни.
У Євхаристійній трапезі ми єднаємося з Христом і через Нього з Богом. Божественне життя насичує нас у Тілі та Крові Ісуса. Ігнатій Антіохійський називає Євхаристію “ліком безсмертя та антиотрутою, що ми не вмираємо, а живемо вічно в Ісусі Христі” (цит. за: Betz 212). У Євхаристії ми беремо участь у Божественному житті Ісуса Христа та Його Воскресінні. Смерть не має більш влади над нами. Завдяки Божественному життю Ісуса ми стали безсмертними в нашій смертності, випростаними в нашій похилості, сповненими Божественною силою в нашій немочі.
Звичайно, нас настигне земна смерть. Але вона не відлучить нас від Бога, а, навпаки, запровадить у вічну спільноту з Богом. Життя Боже, яке ми приймаємо в себе у Євхаристії, не відбереться в нас більше зі смертю. Тож у кожній Євхаристії ми святкуємо нашу перемогу над смертю.
Євхаристія – це святкування поминання. Ми поминаємо смерть та Воскресіння Ісуса Христа, завдяки чому ґрунтовно перемінилося наше життя. Ми поминаємо Його любов, якою Він полюбив нас аж до смерті. Тому відзначення Євхаристії ми також називаємо Жертвою. Жертва означає віддавання. Ми святкуємо віддання Ісуса на смерть за нас. Цим відзначенням визнаємо, що ми важливі для Ісуса Христа, бо Він віддав Себе за нас у смерті на хресті, полюбивши нас до кінця.
Людині притаманна глибока туга за безумовним визнанням. У Хрещенні ми досвідчили це безумовне визнання нас у словах “Ти Син Мій улюблений”, які й Ісус чув під час Свого Хрещення. У Євхаристії ми переживаємо і відчуваємо, як сильно любить нас Ісус, що віддав за нас Своє власне життя.
Жертвування собою іншої людини заради нас стає для нас солідним фундаментом, на якому ми можемо будувати наш “життєвий дім”. Коли ми почуваємося одинокими, зневаженими та знеціненими, тоді самопожертвування Ісуса, яке ми відзначаємо у Євхаристії, показує нам, що перед Богом ми є безмежно цінними: настільки цінними та шанованими, настільки любленими і прийнятими, що Ісус добровільно віддає Своє власне життя ради нас. Завдяки Ісусовій самопожертві ми свідомі того, що нас беззастережно люблять.
У Євангелії від Івана Ісус сам пояснює в прощальних словах Свою самопожертву як вираження любові до друзів Своїх: “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Ів. 15:13). У Євхаристії ми пересвідчуємося, що ми – друзі Ісуса і – як друзі – свідомі Його безумовної любові до нас.
А в Святому Причасті ми єднаємося з Ісусом Христом, Який полюбив нас до кінця. І тут знову виразно виявляється, “що Причастя є зустріччю віч-на-віч між особами. Те, що Христос входить у мене і я смію увійти в Нього” (Ratzinger, Gott und die Welt 350). Метою Причастя є “те, що ми дозволяємо Ісусові притягнути нас до Себе, у внутрішню спільноту з Ним і таким чином врешті внутрішньо уподібнюємося до Нього” (там само 351).
Євхаристійне відзначення смерті та Воскресіння говорить нам також ще щось інше: Немає смерті, яка б не могла перемінитися в життя, заціпеніння, яке б не розкрилося для нового життя, темряви, в яку не проникло б світло Божественної любові, страху, не пронизаного Божою любов’ю, депресії, яку б не взяла у свої обійми Божа ніжність. І немає потрясіння, яке б не могло стати початком нового життя.
Тож у смерті та Воскресінні Ісуса ми святкуємо не тільки минулу подію, а таїнство нашого власного життя. Водночас ми поминаємо в “memoria passionis”, у стражданнях Ісуса також усі страждання цього світу. Ми не можемо святкувати Євхаристії, не думаючи про багатьох страждаючих на цій долині сліз. Євхаристія веде нас до глибокої єдності з замученими, зневаженими, відкинутими, “розп’ятими” людьми.
Тож у християнстві немає духовного шляху, Літургії, молитви, що не поєднували би нас з ближніми. Єднаючись з усіма людьми цього світу, ми молимося і святкуємо Євхаристію – як свято надії, віримо що Христове Воскресіння перемінить і хрести цього світу. Євхаристія водночас вимагає від нас, щоб цю Таїну, яку ми святкуємо, реалізовувати в нашому житті. – Це означає боронити страждаючих цього світу і весь час нагадувати сильним світу цього, що відтісняють страждання на узбіччя та воліли б позбутися “чужих” неприємних турбот, щоб вони повернулися обличчям до страждання людей, зменшували та полегшували його тягар, уділяючи увагу стражденним.